5[1].jpg (3037 bytes)
6[1].jpg (11558 bytes)

2g[1].gif (4885 bytes)

3g[1].gif (4561 bytes)
  Число 9 (4014) від 27.02. 2003 р

ГОЛОВНА

ПОДІЇ, АНАЛІТИКА МЕДІА-ДЕПО, ІСТОРІЯ АРТ, СПОРТ, ДОЗВІЛЛЯ

marker.gif (7394 bytes) Резонанс

marker.gif (7394 bytes) Батьки на заробітках, а діти...?“

  marker.gif (7394 bytes) безбожна влада

marker.gif (7394 bytes) Земельна реформа по-рокитнянськи або “істинно гамлетівська” дилема...дати чи не дати

marker.gif (7394 bytes) Мазепа... під совєтським гербом

 marker.gif (7394 bytes) Суспільно-політична активність молоді 

marker.gif (7394 bytes) За протест — кулаком в обличчя

*

Резонанс

Публікація в ґазеті “Час” статті Сергія Чалого «Рік Росукрії в Кучменистані» про те, що маршал Жуков не був таким, яким його собі сотворили совєтські люди, викликав закономірний резонанс. Ветерани аґресивно стали на захист свого колишнього кумира. Це ті, хто залишився живим. А хто загинув через безглузде командування?! Ті вже нічого не скажуть. Але правду, страшну істину треба знати молодим. Тому редакція не дозволяє собі надалі обманювати людей і змушена сказати правду про того, хто своїм безглуздим командування знищив мільйони наших людей.

Отож, про маршала Жукова — правда!

Відкритий лист головному

редактору газети «Час» П. Кобевко

Шановний п. Кобевко, міська рада ветеранів вважає за необхідне заявити протест з приводу потворного наклепу, якого допустив С. Чалий на адресу маршала Г. К. Жукова, у своєї статті (газета «Час» від 6.02.2003р.).

Що рухало цією людиною, коли він назвав видатного полководця Великої Вітчизняної та і всієї другої світової війни, якого народ вважає «маршалом Перемоги», як «одного з найбільших військових злочинців XX століття»?

Аргументів на користь такого наклепу не існує. С. Чалий намагається звинуватити Г. К. Жукова, як одного «із спів організаторів геноциду проти українців». Але такий аргумент побудований на відомій фальшивці, виданої геббельсівською пропагандою під час війни. Ця фальшивка спростована архівними документами.

Сьогодні ведеться шалена атака на правду про Велику Вітчизняну війну. Комусь дуже хочеться принизити величезний внесок радянського народу, Червоної Армії та її полководців у розгром фашизму. С. Чалий намагається пером наносити уколи одному із відомих полководців Великої Вітчизняної війни, а його попередники під час визволення України від німецько-фашистських загарбників стріляли у спину нашим солдатам і генералам. Так загинув командуючий 1-м Українським фронтом генерал М. Ф. Ватутін.

С. Чалий безпідставно пише, що Г. К. Жуков «нещадно і бездарно клав трупами мільйони своїх підлеглих». А чи відомо С. Чалому, що Сталінградська наступальна операція, яку розробляв генерал Г. К. Жуков разом з іншими радянськими полководцями, була успішно проведена при рівноваги сил, з обох сторін було по одному мільйону чоловік. Успіх радянських військ був досягнутий завдяки вмілому маневруванню силами і засобами. Жертви, які несли наші війська позбавили радянський народ, тай не тільки радянський, від масового знищення, що входило в плани гітлерівців.

Коли Г. К. Жуков був командуючим 1-м Українським фронтом, він успішно провів Проскурово-Чернівецьку наступальну операцію, яка закінчилась визволенням нашого міста. Але С. Чалий про це не згадує.

Боротьба проти перекручень історії Великої Вітчизняної війни необхідна не тільки ветеранам війни. Це необхідно для виховання нашої молоді в дусі патріотизму, вірності народу України. Зараз у лавах Збройних Сил України проходять військову службу діти, внуки і правнуки героїв війни, вони пишаються подвигом своїх батьків і дідусів. А такі статті ,як С. Чалого, дезорієнтують молодь, збивають її з толку. Просимо надрукувати наш відгук у вашій газеті, не примушуйте нас звертатись до інших газет.

Обговорено і схвалено на засіданні президії міської ради ветеранів 17 лютого 2003 року,, протокол № 2

Голова ради П. Бажері

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                      написати відгук про статтю

Майдан злиденностi

Батьки на заробітках, а діти...?“

 

Яка хата — такий тин,

який батько — такий син”.

(Народна мудрість.)

 

Якщо ще 10 років тому про заробітки і заробітчан не говорили взагалі, то сьогодні це одна з найболючіших проблем нашої держави. Майже в кожній родині хтось на заробітках. Можна сміливо заявити — в Україні немає жодного громадянина, у якого близькі, рідні, знайомі не знаходились чи не знаходяться за кордоном.

А що ж діти? Діти, батьки яких “заробляють”. Маленьке, дошкільного віку дитя вже при житті обох батьків є фактично сиротою або напівсиротою. Старшокласники і студенти, яким потрібна порада, настанова батьків,  не мають змоги її отримати. У когось батько, у когось мати, а в когось і батько, і мати перебувають поза межами батьківщини, за сотні, ба навіть тисячі кілометрів від своїх чад.

Мар’яна і Оксана — подруги-студентки, які позбавлені материнської турботи. Мар’яна не бачила маму більше трьох років (як і Оксана). Вона дуже сумує за нею. “Я була ще в десятому класі, коли мама виїхала на заробітки. Зараз я на другому курсі в університеті, але мами не бачила. 

Сльози. Гіркі сльози на її обличчі. А з першого погляду здається, що це молода безтурботна дівчина, завжди така привітна. А що ж робиться в її вразливій дівочій душі? Біль. Гіркота. Оксана — смілива і самовпевнена. Чітко відповідає на питання, але в якусь мить здається, що вона ось-ось заплаче. Ні, не заплаче, вона міцно тримається. Тільки очі, її очі наповнені якимось смутком. Не такі, як в інших.

“Я дуже люблю свою матусю і не можу пробачити нашій владі те, що вона створила такі жахливі умови для життя. Мамочка...  як я за нею сумую. Я роблю все, щоб вона пишалася своєю донькою, але хіба хтось може мені подарувати таку теплоту і любов, яку дарує мама ?” — говорить Мар’яна. “Щодо мене, — вливається в розмову Оксана, — то звичайно є багато причин, не буду всіх їх називати, за якими мама була вимушена поїхати. Я також вважаю, що одною з найважливіших проблем є та, що наша держава, не може забезпечити людину нормальним заробітком, роботою... Батько з нами не живе, старший брат — в Києві, а я одна. Я сама змушена наглядати за хатою (яка знаходиться далеко від Чернівців). Я — одна... Я так люблю свою матусю і так за нею сумую”.

Ці дівчата є представницями тієї проґресивної частини молоді, в якої є свої погляди, принципи, переконання. Вони молодці. Такими друзями можна тільки гордитися.

Але є й інші. Інші, які не тільки не хотять називати своїх прізвищ і з якими досить важко знайти спільну мову, але й стоять на дещо інших позиціях. Вони кажуть, що “їм тут добре”, що “наша країна поки у не найгіршому становищі і є країни, де жити набагато гірше”, що “є можливість вчитися” і що “їм добре жити так, як вони живуть”. Звичайно, їм добре, адже вони нічого не роблять, мають гроші, живуть так, як їм подобається, в той час, коли їхні батьки працюють, як раби. Чому  як? Вони фактично і є рабами, працюють “з раннього-ранку до пізньої ніченьки”, не покладаючи рук. Так, їм добре. А їхні батьки змушені прати “брудну білизну іноземного панства”, маючи інколи за це смердючі помиї на харч. Так, їм добре...

Добре? А що чекає на вас завтра? Ви теж хочете на заробітки? Чи хотітимуть “туди” ваші онуки і правнуки? Вам не соромно? Ой, ні, не вам повинно бути соромно, а тим, хто “змусив” ваших батьків виїжджати за кордон, ті, хто ніяк не може наповнити свої кишені, а народ в цей час бідує. Ось кому повинно бути соромно!!!

А ви? Хіба за невігластво повинно бути соромно? Його потрібно лікувати.

<<< Ігор МОРОЗ >>>

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                      написати відгук про статтю

 Дожились

безбожна влада

На нещодавній сходці жителів села Заволока Сторожинецького району депутат Михальчанської сільради Микола Демедюк звинуватив місцеве керівництво у повній бездушності до інвалідів та соціально незахищених верств населення. Так, за його словами, у с. Михальча проживає сім’я інваліда І групи 29-річної Любов Калакайло, на вихованні якої неповнолітні діти. Довгий час пані Люба взагалі не отримувала ніякої соцдопомоги, оскільки їй сказали написати відповідну заяву на її отримання власною рукою. А жінка-інвалід, яка прикута до ліжка, не те, що писати не може, її з ложки годує семирічна донька... 23-річний інвалід по зору із Заволоки за останній рік лише двічі отримав від держави допомогу. Деяким сім’ям, соціальна заборгованість яким складає понад 500 гривень, взагалі «відрубали» світло за несплату. “Не має в серці Бога ця влада”,— сказав Микола Демедюк. 

<<< Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ >>>

 

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                       написати відгук про статтю

Справи земельні

Земельна реформа по-рокитнянськи

або “істинно гамлетівська” дилема... дати чи не дати

3 роки. Саме стільки часу пройшло з тих пір, коли 29 жителів с. Рокитне Новоселицького району, колишніх працівників колгоспу “Аванґард”, скориставшись правом, яке їм надала земельна реформа, подали свої заяви до сільради з проханням виділити їм для обробітку земельні частки (паї) єдиним масивом у полі № 2. Воно розташоване в північно-східній частині села, тобто там, де компактно проживають заявники. 

5 травня 2000 року на ХІ сесії ХХІІІ скликання сільської ради місцевими депутатами було винесене рішення про те, щоб дати згоду на оформлення матеріалів для подальшого виділення земельних ділянок єдиним масивом.

Та не так просто в нас все діється, як є на словах і за буквою закону. Почалась типова крутарія. За висновками, з яких склалось враження, ніби землю людям не хочуть дати або мають намір відбити у них бажання прагнути одержати її — і так гірку.

Матеріали заявники надали (договір з Інститутом землеустрою), кошти на це пішли, як у трубу, але рішення сесії від 5.05.2000 р. як не виконувалось, так і не виконується: “як показала перевірка [з облпрокуратури — Г. Д.] станом на 18.03.2002 р. всупереч вимогам ст. 118 Земельного кодексу України перенесення меж відведених земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовлення матеріалів, що посвідчують право користування землею, здійснено не було”.

Натомість чиновники, починаючи з вже колишнього сільського голови Гогомана П. Г. і теперішнього голови (який невідомо в який спосіб перетворився із заявника в того українця, у якого  хата скраю), закінчуючи спеціалістами з відписок Новоселицького РДА та ОДА, вносили нові і нові пункти-причини, створюючи справжній каламбур, плутанину, в якій і сам чорт не тільки ногу, але й голову зламає.

По-перше, людям хотіли надати не поле № 2, а № 9, яке знаходиться в зовсім протилежному кінці села, що свідчить про недотримання “Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки...”, за якими (із документації Держкомзему України) “черговість поділу земель визначається з урахуванням місця проживання власників права на земельну частку (пай)”.

По-друге, якщо не проходить такий варіант, то зі списку черговості розпаювання полів з різних надуманих причин упускається поле № 2. Беруться до уваги його окремі сектори. Здійснюється заміна-підміна і т. д. і т. п.

Насправді, згідно відповідей спеціалістів Чернівецького філіалу Інституту землеустрою: “Поле № 2 підлягає розпаюванню”, “змінити черговість поділу можна тільки загальними зборами всіх пайовиків” і “визначається черговість по полях, а не по секторах”.

По-третє, ніхто не зважає на приписи районної та обласної прокуратури, яка дійсно керується нині чинним законодавством, вказуючи на правопорушення.

По-четверте, РДА згадує в документах суд, що не задовольнив позов громадян-заявників до виконкому Рокитнянської сільради. В дійсності — ніякого суду й не було. Поки що...

По-п’яте, як колишні, так і нинішні депутати на сесії виконкому сільради намагаються відмінити те, що за законом підлягає виконати, або знайти масу причин, щоб зробити рішення від 5.05.2000 р. недійсним. Як кажуть, раком назад.

Проте облпрокуратура 29.01.2003 року, на підставі його величності закону нагадує: “вказане рішення сесії від 5.05.2000 р. в частині розгляду заяв громадян не відмінялось і не скасовувалось”. Тому, щоб вівці були цілі і вовки ситі, рішення сесій нагадують хитросплетені джунглі. Якщо до них уважніше придивитись, можна прочитати між рядками: “візьми... Візьми те, що тобі обов’язково не дадуть”.

І насамкінець. За останньою інформацією людям знову на словах (!) обіцяють надати це поле... єдиним масивом. Тут виникає інше питання — КОМУ? Воно — риторичне. Адже за весь час паперової тяганини, ще однією метою якої було, очевидно, “розсіяти” кількість тих людей, що претендували на землю, залишився один заявник із сім’єю — Семен Неборак.

Отже, це їм вдалось: принизити, позбавити людей надії та віри. І ще вдаватиметься, поки люди будуть спати, хворіти розчаруванням і дозволяти керівникам “тягнути” час, щоб вони, скориставшись цим, підло заявили: “Бачите, люди не хочуть брати землю”.

Верховна рада і президент створюють і затверджують закони, аби відхреститися від народу. Місцеві органи “самокоролювання” допомагають їм паперовим маразмом, словесним збиванням з пантелику і, основне, — невиконанням законів. Одним словом, і ті, й інші служать одній “ідеї”: відмахнутись від людей, як від мух.

 <<< Галина ДРОБОТ >>>

 Р. S. Проблем з землею в селі вистачає. І вони — серйозні “Ґаздувати” там залишаються люди старшого віку. Техніки немає. Якщо і є, то треба останній пенсійний мізер заплатити за обробіток землі. При розподілі земель (паюванні) не врахована їх кадастрова оцінка (тобто якість). В результаті всього цього селянин, напрацювавшись, як волик, отримує від жилетки рукави. І, як не прикро, Україна також.

  на початок                                                                       написати відгук про статтю

Гроші людські

Мазепа... під совєтським гербом

Чесно кажучи, думала, що таке навіть вигадати важко на 12-му році незалежності України. А виявляється — це наша банальна сьогоденна дійсність. Зовсім реальна як і те, що ми існуємо, при чому дозволена (як дізналась в ощадбанку) і без всяких несусвітніх жартів.

Нещодавно до редакції завітав пан Михайло Моклович. “Мене дуже болить” — і показав “новий” бланк ощадкнижки, виданої зовсім недавно на заміну, старій 

Порівнюючи зі старою, з’явилось тільки дві суттєві відмінності: сторінок поменшало до однієї і сума “переведена” в гривні. Щодо герба неіснуючої держави і недержавної мови, сталось, як у тій приказці:» що чолом, що по чолі — один грець». Не дуже то й дбають чиновники від економіки, про імідж української держави. Вже якщо й видають вклади з совєтських часів, то під їхньою символікою. Тому й досі “живуть” старі штампи, як паразити на вкраїнському тілі.

Даний факт свідчить ще й про те, що совєти таки добре засіли у владних мізках, тому й відвертаються чиновники і керівники згори і донизу від позитивного розв’язання народних проблем в УКРАЇНСЬКІЙ політиці й економіці, як кіт від хріну. З народних совєти також ще не вивітрились. Не буде секретом те, що мало хто з людей звертав увагу, одержуючи своїх 50 грн., на герб і взагалі на документ, що для них так само “життєво важливо”, як для мертвого кадило.

І наостанок. Що ж все- таки діється? Чи економити навчились в такий спосіб? Чи то коштів в банку забракло на нові бланки, чи то паперу, чи ідей на благо української держави, чи чогось іншого — наразі невідомо, як і невідомо, чи видряпаємось колись з багна неосовєтчини, підтримуючи подібне.

 <<< Галина ДРОБОТ >>>

P. S. на 2003 р. Кабміном ще не прийнята постанова про виділення коштів для виплат кровних людських 50 гривень.

  на початок                                                                       написати відгук про статтю

 Історична довідка

Суспільно-політична активність молоді 

Весна 1988 р. — на факультеті журна-лістики Львівського держуніверситету виникло Студентське братство. Мета — консолідація студентства, відстоювання своїх прав та інтересів.

Осінь 1988 р. — у Львові, Києві, Вінниці і Хмельницькому пройшли масові мітинґи, активну участь в яких брали студенти. Учасники вимагали скасування привілеїв для компартійно- радянської номенклатури.

1989 р. — виникла Українська студент-ська спілка, яка у практичні діяльності вимагала ліквідації викладання марксизму-ленінізму у вузах та державних іспитів з цього предмету.

1989 р. — Харківська філія Української Гельсінської спілки порушила питання про відновлення Спілки української молоді. (організації, що захищала права молоді і втілення їх у життя).

1989 р. — “другий” рік народження “Пласту”. Охоплює вікові категорії молоді від 6 до 24 років. Мета — виховання молоді, засоби — українознавство, релігіє-знавство, природознавство.

2-17 жовтня 1990 р. — пройшло голодування студентів в Києві. Вимоги: нові вибори до ВР, звільнення Масола з посади голови Ради міністрів тощо.

Квітень 1991 р. — внаслідок студентських голодувань Масол пішов у відставку.

(Далі буде). 

 Молодь активна

За протест — кулаком в обличчя

 Слідкуючи за бурхливим розвитком подій в українському суспільстві, всіх громадян можна умовно поділити на активних (прихильників проґресу та руху вперед) та пасивних (фанатів застою та консерватизму). Спробуємо розібратись, до якої категорії належить сучасна студентська молодь.

За роки незалежності досить швидкими темпами йде процес суспільної політизації громадськості. Мабуть, немає людей, які б не цікавилися політичною сферою суспільства. Навіть в далекому, “забитому” податками селі у розмові двох стареньких бабусь можна почути такі речі, які і не снились деяким посадовцям.

Українська молодь ХХІ століття також не позбавлена можливості цікавитися політикою. У всіх навчальних закладах викладаються предмети, які тим чи іншим чином пов’язані з цією сферою діяльності. Молодих людей часто звинувачують у байдужості, аморфності та аполітичності. Проте це далеко не так. Візьмемо хоча б той факт, що багато студентів вже є членами політичних партій, рухів, організацій та товариств. Вони займаються аґітаційною та просвітницькою діяльністю, але тільки за межами університету, інституту чи технікуму (там будь-який прояв політичних дій, м’яко кажучи, небажаний). Яскравим прикладом студента-активіста є четвертокурсник, голова студради історичного факультету ЧНУ Петро Турчак. Він виступає за зміни у державі, хоча розуміє, що без власної участі кожного з нас ніхто кращого життя нам не “подарує”.

І все ж таки, чи є молодь справді найактивнішою частиною суспільства? Невеличке опитування студентів історичного, юридичного, економічного та філософсько-теологічного факультетів ЧНУ ім. Ю. Федьковича допоможе розібратися у цьому. 

На питання: “Чи цікавитесь Ви політичним життям держави і на якому рівні?” більшість молодих людей відповіли, що вважають себе політично активними. Одні, дивлячись телевізор, слідкують за новинами в державі та світі, інші читають періодичні видання або слухають радіо.

Студентка філософсько-теологічного факультету сказала, що брала активну участь у виборах і разом з одногрупницею прямо на вулицях аґітувала людей, переконуючи їх голосувати за СДПУ(о). 

А от Віталій Вальчук хоче, наприклад, стати президентом, зможе він це чи ні — поки що невідомо. Головне, що є бажання. Майбутній економіст Олександр, виступаючи проти державного керівництва, вийшов на вулиці, щоб підтримати акцію «Повстань, Україно!”. Проте виконати свій громадянський обов’язок він не зміг, бо, наближаючись до “протестантів”, невідомий “заїхав” йому в обличчя кулаком, після чого вибачився, сказавши, що обізнався. Отакі пригоди бувають.

Один із студентів економічного факультету (прізвище просив не називати) сказав: “Державі в особі президента непотрібна політично активна молодь, їй краще керувати пасивною, тупою та байдужою масою”. Що ж, масою — так масою, але чи хочемо ми нею бути? Мабуть, ні.

Ми просто зобов’язані займатися політикою, бо інакше вона займеться нами. Тож будьмо сильними, мудрими та активними (від студента до пенсіонера) завжди і у всьому. Шануймося!

<<< Ігор ТОЛУБ’ЯК >>> 

 

 
 
 

marker.gif (7394 bytes) Резонанс

marker.gif (7394 bytes) Батьки на заробітках, а діти...?“

  marker.gif (7394 bytes) безбожна влада

marker.gif (7394 bytes) Земельна реформа по-рокитнянськи або “істинно гамлетівська” дилема...дати чи не дати

marker.gif (7394 bytes) Мазепа... під совєтським гербом

 marker.gif (7394 bytes) Суспільно-політична активність молоді 

marker.gif (7394 bytes) За протест — кулаком в обличчя


  Українська ґазета "ЧАС"