5[1].jpg (3037 bytes)
6[1].jpg (11558 bytes)

2g[1].gif (4885 bytes)

3g[1].gif (4561 bytes)
  Число 9 (4014) від 27.02. 2003 р.

ГОЛОВНА

ПОДІЇ, АНАЛІТИКА МЕДІА-ДЕПО, ІСТОРІЯ АРТ, СПОРТ, ДОЗВІЛЛЯ

  marker.gif (7394 bytes) Чергова вікторія суворова

marker.gif (7394 bytes) Заява фракції Блоку Юлії Тимошенко

marker.gif (7394 bytes) Законодавці ухвалили рішення щодня доповідати народу про свої трудові успіхи

 marker.gif (7394 bytes) Кожний народ має таку владу, яку він заслуговує

marker.gif (7394 bytes) Шановний Вікторе Андрійовичу!

marker.gif (7394 bytes) Що показав перепис населення України

marker.gif (7394 bytes) АВТОР КНИЖКИ ПРО КУЧМУ ТРОХИ ПОВАЛЯВ ДУРНЯ

Правди!

Чергова вікторія суворова

 

В Інтернеті це видання з’явилося ще рік тому. З посиланням на відоме московське видавництво, яке досі випускало всі книги Віктора Суворова. Навіть з’явилася рецензія у паризькій “Русской мысли” під назвою “Из жизни жуков”. Сама книга має не менш промовисту назву – “Тень победы”. Зміст – нищівна критика (і самокритика) уявлень про Георгія Жукова як про “маршала перемоги”, “людину, що не знала поразок”, “рятівника Росії”. Форма – як завжди у Суворова-Різуна — гострополемічна.

 

Але, як з’ясувалося, в чітко розрахованому інтелектуалами з команд Переслегіних, Павловського та Гельмана плановому відновлюванні Московського Райху місця критиці “ґенерала М’ясо”, як звали його німці, немає. Тому книга врешті-решт пішла в друк, але – у Донецьку. (Суворов В. Тень Победы. Донецк: “Сталкер”, 2003 – 384с.: 8л ил.) І цей факт радує. Можливо, чутки про стовідсоткову совковість реґіону Р.Ахметова-В.Януковича дещо перебільшені, якщо там до-зволили замахнутися на священний совковий міф?

А те, що численні описання героїчних і мудрих діянь Жукова (в тому числі й належні перу самого маршала) є міфом, сумніватися не доводиться. І знов-таки, деконструкція міфу у цьому випадку давно вже напрошувалася (як і у випадках більш фундаментальних СССР-івських міфів, наприклад, про “першу у світі соціалістичну державу – жертву імперіалістичної аґресії”, “передвоєнний період”, “Велику Вітчизняну війну” тощо. Справді-бо: з офіційної історіографії добре відомо, наприклад, що ґенерал армії Жуков наприкінці червня 1941 року координував дії Південно-Західного і Південного фронтів. У Жукова 6000 танків проти 1000 німецьких і румунських. У Жукова – близько тисячі Т-34, КВ-1, Т-28. Танків таких класів Вермахт не мав. І не скоро одержав. У Жукова абсолютна перевага в авіації - не тільки кількісна, а й якісна. Звісна річ, вагома перевага у живій силі, в артилерії. А Чорноморський флот чого вартий! І при цьому – катастрофічна поразка, втрачені майже всі танки, половина авіації, прикордонна битва програна. Один-єдиний успіх того часу – контрудар мобільної групи Попеля на Дубне, який буквально поставив “на вуха” все німецьке командування. Але… При чому тут Жуков? “Маршал перемоги” у своїх спогадах присвятив цьому епізоду тільки репліку: контрудару не треба було робити, а Попель не вмів командувати.

Схожа ситуація і з так званими “переможними битвами” Жукова. Так, він “захистив Ленінград” вже після того, як Гітлер скасував його штурм і наказав перекинути ударні з’єднання на Московський напрям. Ні, звичайно, Ворошилов, котрий тут командував до Жукова, міг здати Пітер просто здуру чи з переляку, і залізна воля Жукова справді знадобилася, але навіщо? Як завжди, для того, щоб розстрілювати своїх, щоб краще воювали. Розстріли, трибунали, загороджувальні загони, штрафбати – ось за допомогою чого вмів “ґеніально” воювати “ґенерал М’ясо”. Та ще завдяки практично невичерпним людським ресурсам. Втім, треба, віддати Жукову належне – він не спинявся ні перед чим, домагаючись виконання своїх наказів. Часом це приносило успіх. Навіть великий. І дуже великий. Але…

Усім відомо – восени 1941 року під Москвою німців зупинив Жуков. А як було насправді? Скажімо, полковник Катуков зі своєю танковою бригадою змусив цілу танкову армію на чолі із самим Гудеріаном два місяці долати шлях, який німецькі танки могли пройти за тиждень. Тактику активної оборони з використанням засідок і блискавичних рейдів вигадав Катуков зі своїми танкістами. А потім із високих штабів надійшов наказ на наступ, де все було розписано згідно із статутними настановами. І бригада за тиждень втратила всі свої танки. Але Жуков знав: Сталін дасть йому ще сотні танків, а тому не рахував своїх втрат.

Забіжу хронологічно вперед. Навесні 1944 року, прийнявши після Ватутіна 1-й Український фронт, Жуков примудрився не тільки випустити оточені німецькі війська, а й дозволити ворогові оточити в районі Чернівців 1-у танкову армію того ж Катукова, котрий виріс уже до ґенерал-полковника. Катуков, щоправда, місяць спокійно протримався в оточенні. А Жуков, приїхавши після зняття кільця оточення до Чернівців, одразу почав вичитувати Катукова за неправильне використання танкосамохідних полків. Полководець!

Усе це описано в мемуарній літературі “доби застою”. Ба більше: з цілком офіційних джерел того часу можна скласти уявлення і про найбільший провал Жукова – операцію “Марс”. Це мав стати головний удар по Вермахту зими 1942-43 років. А під Сталінградом планувався допоміжний удар. Та Жуков знову спалив свої танки у лобових атаках на ворожі шанці…

Повторюю, все це можна було прочитати у відкритих джерелах. Але Віктор Суворов зібрав факти воєдино і, до речі, покаявся: я теж вірив міфові. Аж поки не склав докупи два та два.

А от де ґеній маршала Жукова розгорнувся вповні – так це 1954 року на Тоцькому полігоні. Коли 40 тисяч своїх вояків (не рахуючи цивільного населення) стали де-факто жертвами “учбового” застосування ядерної зброї. Де-юре учасники навчань до 90-х років ХХ століття не мали права говорити лікарям, від чого вони вмирають. Впадає в око те, що ці навчання проводилися тоді, коли медики вже добре знали, як діє атомна зброя на “живу силу”. Розділ книги Віктора Суворова, присвячений навчанням 1954 року, – один з найсильніших. І найтрагічніших.

З Жуковим-полководцем, видається, справа зрозуміла. А от Жуков-політик – це феномен, маловідомий навіть обізнаному в історії Другої світової війни українському читачеві. Тут Суворов на коні. Він детально показує найвище совєтське офіцерство як питому кримінально-блатну зграю. Показує на фактах: мочемордіє, пияцтво, грабунок “трофеїв”, взаємини між “уславленими полководцями”. Щастя Західної Європи, що ця публіка не змогла “звільнити” її. Адже Жуков, як і більшість сталінських маршалів, не умів по-справжньому воювати і невірно оцінював напрями модернізації війська у другій половині ХХ століття.

Цілком справедливими виглядають міркування Суворова, що диктатура Жукова (у разі, якби він “з’їв” наприкінці 50-х років Хрущова з компанією) була б щонайменше страшною. Досі людей лякають Берією як таким собі уособленням зла. А чим Жуков кращий? Хто більш охоче розстрілював співгромадян – це ще питання. А у розумінні ролі нової військової техніки Жуков навіть примітивніший від прагматичного “луб’янського маршала”.

Отже, Віктор Суворов одержав чергову перемогу над совковим міфом. Єдина помітна хиба книги – крім традиційно суворовської схильності до гучних епітетів, внаслідок чого виникають неточності у тексті – це те, що вона з’явилася у світ після біографії “маршала перемоги” пера московського історика Бориса Соколова. Той (цікавий штрих до портрета Жукова!), зокрема, довів, що маршал брехав буквально на кожному кроці – про своє походження, навчання, службу, про передвоєнні, воєнні і повоєнні роки – про все, про що тільки говорив і писав. А ще у Соколова чимало посилань на архівні документи, котрими не міг скористатися британець Суворов-Різун. Але… Книги писалися паралельно, незалежно одна від одної. Висновок вийшов тотожний. Міф про “маршала перемоги” Георгія-“Побідоносця” Жукова став не більше, ніж ще одним десакралізованим міфом.

<<< Сергій Грабовський >>> 

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                          написати відгук про статтю

Повстань, Україно!

Заява фракції Блоку Юлії Тимошенко

Стан національної культури і духовності країни визначається кількістю книг, які виходять на душу населення. В Україні сьогодні на душу населення виходить 0,9 книги. В Росії — 3,2 книги, в Білорусії — 5,5, в Польщі — 9, в Німеччині — 12. Навіть за царської Росії, за даними статистики 1913 року, на душу населення щороку виходило 2 книжки.

Катастрофічний стан, в якому перебуває українське книговидання, став наслідком нічим не ви-правданого, економічно не вмотивованого податкового тиску на українське друковане слово. 28 листопада минулого року верховна рада України 406 голосами прийняла Закон “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”, якого з нетерпінням чекали в Україні. Але тим глибшим було розчарування, коли на цей закон, прийнятий конституційною більшістю, президент наклав вето.

Між тим український книжковий ринок, з допомогою доморощених владних покровителів, повністю заполонила російська продукція. І за російські книжки з України в Росію щороку вивозиться 100 мільйонів доларів. Тобто Україна, яка за роки незалежності зменшила обсяги видання майже у дев’ять разів, внаслідок антиукраїнської політики нинішньої влади щедро спонсорує російських книговидавців та наростаючий процес власного зросійщення. Подібного світова практика не бачила.

Ситуація стала ще більш катастрофічною, коли наприкінці минулого року російська Держдума прийняла закон, який пролонґовує діючі пільги російським книговидавцям. Президент Путін його підписав. І водночас пільги, що стосувалися видавничої справи в Україні, закінчилися 31 грудня 2002 року. Таким чином, національна книга стала повністю неконкурентноспроможною. І, як результат, ми незабаром досягнемо рубежу, коли на 80 російських книжок припадатиме лише одна українська. Фактично Україна перетворюється на єдину державу в Европі, яка не матиме рідної книги. Нічим іншим, як дикунством, це назвати не можна.

В цій ситуацій, коли гине рідна книга, а з нею — мова, національна культура, духовність нації, фракція Блоку Юлії Тимошенко не могла і не може залишатися стороннім спостерігачем. Вже після президент-ського вето парламент розглянув законопроєкт народного депутата Олександра Турчинова “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування”. Цей закон продовжував до 1 січня 2004 року існуючі пільги на книгодрукування і ґарантував реальну підтримку книговиданню, поліграфічній промисловості та незалежній пресі. І знову депутати проявили адекватне розуміння важливості такого закону і проголосували “за”. І знову президент показав, чию державу він захищає. І наклав на закон вето.

Фракція Блоку Юлії Тимошенко висловлює свою глибоку тривогу у зв’язку з фактичним знищенням української книги, вітчизняної поліграфії та незалежної преси, які в нинішніх драконівських податкових умовах приречені на загибель.

Те, що діється з українською книгою є нічим іншим, як черговим наступом невігластва і авторитаризму, і це є переконливим свідченням того, що Кучма був і завжди залишається байдужим і глухим до української культури, рідної мови, демократії, духовних потреб нації і народу.

Фракція з обуренням засуджує антиукраїнську політику нинішньої влади, яка працює не на Україну, а не без користі для себе щедро підгодовує бізнесменів сусідньої країни, і в 70-у річницю сталін-ського голодомору влаштовує Україні духовний голодомор.

Ми рішуче вимагаємо покласти край рекетирському податковому законодавству щодо національної книги поліграфії і незалежної преси. Ми заявляємо, що посилання уряду на те, що за рахунок книгодрукування можна залатати дірки в бюджеті, є абсолютно безпідставними і недолугими. Якраз навпаки: якщо за рахунок оподаткування книговидавництва в бюджет щорічно надходить 43-45 млн. грн., то за рубіж відпливає 500-530 мільйонів, які могли б піти на модернізацію й розгортання власного виробництва. Повну відповідальність за розкрадання держави і знищення українського друкованого слова несуть також Міністерство фінансів та Міністерство економіки.

Фракція закликає народних депутатів подолати президентське вето, яке стало ветом на нашу національну культуру, демократію, духовність і моральні цінності су-спільства. Всі — в парламенті й поза парламентом, для кого книга є поняттям святим і непроминучим, мусимо стати воєдино і перепинити шлях авторитарному мракобіссю, яке, мов чорний морок, оповило країну.

Захистимо рідну книгу — то й захистимо саму Україну, не дозволимо перетворювати її в духовну пустелю, в руїну, в лише територію, на якій колись жили українці.

<<< Керівник фракції 

Юлія Тимошенко>>>

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                          написати відгук про статтю

45 НОЖІВ У СПИНУ УТ-1

Законодавці ухвалили рішення щодня доповідати народу про свої трудові успіхи

У четвер, 20 лютого, верховна рада 258 голосами (при необхідних 226-ти) проголосувала про введення на телеканалі УТ-1 спеціальної 45-хвилинної програми, у якій депутати верховної ради в прямому ефірі розповідатимуть про діяльність парламенту і своїх фракцій. Програма буде виходити з 19.00 до 20.00. Дотепер діяльність парламенту висвітлювалася в програмах “Щоденник Верховної Ради” та “Парламентський вісник”, які робили журналісти.

Боротьба парламентарів за своє право з’являтися на телеекранах якомога частіше й особисто розповідати телеглядачам про те, чим займається парламент, їхня партія чи фракція, і що від цього народові буде має в нас довгу історію.

Зоряна година депутатів пробила ще за перебудови, коли весь народ, припавши до екранів телевізорів, уважно вслуховувався у слова нових пророків. Багато політиків дотепер не можуть забути тих блаженних часів і наполегливо намагаються їх повернути. 

Але все це давно позаду. Верховна рада поступово наближається до нормального стану парламенту в демократичній державі — до професійних зборів, справа яких — приймати закони, а не світитися на екранах. Парламент, суворо кажучи, не займається політичною діяльністю. Політичною діяльністю займаються партії, їх для цього й створено. А справа парламенту — приймати гарні закони. Коли ж парламентська трибуна перетворюється на політичну, законодавчій діяльності приходить кінець: тут вже не до законів. 

Саме через специфіку парламентської роботи важко собі уявити, щоб депутати могли  у прямому ефірі - причому щодня - легко й зрозуміло розповідати телеглядачам про те, чого вони досягли. По-перше, тонкощі законодавчої діяльності непрофесіоналу незрозумілі. У них і фахівці часто не можуть розібратися. По-друге, закони приймаються не щодня, а дійсно сер-йозні — кілька разів на рік. Про що ж збираються розповідати депутати народу щодня, крім неділі?

Є сильна підозра, що говорити депутати будуть зовсім не про парламентську роботу, а про політичну діяльність своїх партій і фракцій. Коротше кажучи — займатися по-літичною пропагандою й аґітацією. 

Жертвою цього гарячого бажання пропагувати й аґітувати став державний телеканал УТ-1. Він взагалі завжди виявляється крайнім у різноманітних розборках влади всередині себе. Така вже у нього природа. Від нього, взагалі-то, вже небагато залишилося, і його керівники, у тому числі й нинішній, Ігор Сторожук, тут ні до чого. Вони безсилі.

Ранковий шмат відхопила у державного каналу телекомпанія “Ера”. Пізній вечір — вона ж. Обласні телерадіокомпанії врізаються в ефір УТ-1 2 години на день — з 17.00 до 19.00, розповідаючи про місцеві новини та проблеми. А тепер слуги народу заберуть собі найбільш ласий шматок — з 19.00 до 20.00. 

Щоб до кінця перейнятися сутністю цієї постанови, згадаємо, що матчі національного чемпіонату з футболу починаються саме о 19.00. Тобто замість фінтів Гусіна і кидків Шовковського ми спостерігатимемо за фінтами політичних ігор і кидками депутатів із фракції у фракцію. Футбол — одна з головних принад УТ-1, адже саме державний телеканал радує нас справжнім футболом — і чемпіонатом країни, і Ліґою чемпіонів, і навіть першістю світу з пляжного футболу. Вилучення 45 хвилин на депутатські голови, що говорять у самісінький прайм-тайм, коли втомлений народ біля телевізорів у надії розслабитися після трудового дня, — це просто удар під дих, підніжка стомленим трудящим.

Звичайно, депутати цілком переконані в тому, що вони легко заволодіють увагою, розумами і серцями своїх телеглядачів. 

Прапор їм у руки! 

На жаль, прапор рейтинґу не замінить. А про рейтинґ 45-хвилинки взаємної любові депутатів і народу ми незабаром довідаємося. Тепер, завдяки щоденній появі депутатів у телевізорі замість футболу, ми абсолютно точно зможемо сказати, чи достатньо любить народ своїх обранців, щоб щовечора милуватися ними “по ящику”.

<<< Віктор ТАТАРЧУК >>>

marker.gif (7394 bytes) на початок                                            написати відгук про статтю

Повстань, Україно!

Кожний народ має таку владу, яку він заслуговує

«Український народ, скільки ти вже постраждав і скільки ще страждатимеш?» Тебе пригноблювали яничари, ляхи знущалися над тобою, нищили москалі, а сьогодні ти гнеш спину на німця, італійця. американця. Колись ти тікав від репресій, від поневолення, від окупантів, а сьогодні ти тікаєш від рідної неньки-України. Чому ти це робиш? В твоїх дідів, прадідів не було незалежності, про яку вони мріяли, а тобі її подарували. Якщо б ти виборов її сам, то ніколи б не допустив того, що ми маємо сьогодні. Пусті звинувачення влади і держави, які лунають звідусіль ні до чого не приведуть. Легко когось звинувачувати, важко найти неґативи в собі.

Історики, політологи і політики — всі говорять, який ти розумний, працелюбний, як ти любиш українську землю. Коли ти побачиш, що тобі просто “забивають баки”, коли ти зрозумієш нарешті — ти лінивий і неосвічений. Ти не хочеш працювати, а волієш отримувати все на халяву і “гордишся тим, що твоєю національною твариною є жаба”.

Можливо досить себе вихваляти і тоді до тебе дійде. Та ні, не дійде. Бо ти бачиш те, що ти хочеш бачити, ти чуєш те, що  хочеш чути і говориш те, що хочеш говорити.

Пусті балачки. Ти відомий ними на весь світ. Твої патріоти (принаймні вони себе такими вважають) балакають, так звана “політична еліта” балакає, та й ти сам балакаєш. Всі балакають. А тим часом ти поступово потрапляєш у ярмо, та ні, ти ніколи з нього і не вилазив, воно просто затягується все тісніше і тісніше, поки геть не задушить тебе. Згадай, великого Кобзаря:

Поховайте, та вставайте,

кайдани порвіте,

та вражою, злою кров’ю

волю окропіте...

Подумай, можливо вже прийшов час кінчати пусті балачки.

<<< Ігор МОРОЗ >>>

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                          написати відгук про статтю

 

 Подія!

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Дозвольте від імені представництва політичного Блоку „Наша Україна” у Чернівецькій області щиросердно  привітати Вас із Днем народження!

Ваша невтомна діяльність на благо українського народу,  спрямована на консолідацію усіх демократичних сил сус-пільства, розуміння проблем, які необхідно вирішити для процвітання і цивілізованого поступу Української Держави до світової спільноти, завоювали серця і душі мільйонів простих українців, які давно ви-знали Вас справжнім загальнонаціональним лідером.

Народна підтримка і визнання сильно лякає сьогодні Ваших недругів, готових будь-що і будь-як скомпрометувати Вас в очах простих людей. Але брудні, підступні ігрища заздалегідь приречені на провал, оскільки український народ здатен розібратися „хто є хто” і дати належну оцінку чорним піар-технологіям та їхнім організаторам. 

Ми знаємо - їх час минає безповоротно.

Прихильники Блоку „Наша Україна” на Буковині переконані, що

Ваша невтомна енерґія здатна перебороти всілякі труднощі, які стоять на шляху до національного процвітання і кожного простого громадянина України зокрема.

Тож бажаємо Вам, Вікторе Андрійовичу, козацького довголіття, міцного богатирського здоров’я, сімейного щастя та затишку.

Буковинці переконані, що саме Ви маєте стати тим єдиним кандидатом від демократичних сил України у майбутній президентській кампанії, оскільки Ваша виваженість у підходах,розважливість у прийнятті рішень отримали підтримку у всіх куточках нашої Батьківщини, у представників різних національностей.

Успіхів, радості, вірних друзів та гучних перемог!!!

З повагою,

Голова Чернівецького реґіонального

представництва Блоку Віктора Ющенка

„Наша Україна” Іван ДЕМЧAК

 

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                          написати відгук про статтю

  Увага: фальшивка!

Що показав перепис населення України

 Перший перепис населення у вiдродженiй Українськiй державi вiдбувся у 2001 році, але його данi були оприлюдненi лише недавно. Вони викликали неоднозначну реакцiю, особливою гостротою вiдрiзнялися висловлювання росiйських шовінiстiв. Вони звинуватили Україну в насильницькiй асимiляцiї етнiчних росiян, що проживають на територiї нашої держави. При цьому за основу звинувачень бралися матерiали переписiв населення 1989 та 2001 рр. Що ж це за матерiали? 

У 1989 роцi росiянами назвали себе 11 млн. 360 тис. мешканцiв тодiшньої УРСР, що складало 22,1 % всього населення республiки. А пiд час перепису 2001 р. до росiян вiднесли себе лише 8 млн. 330 тис. жителiв України, тобто 17,3 % всього населення. Скорочення вiдчутне, проте викликане воно зовсiм не насильницькими дiями українцiв, навiть не масовим виїздом етнiчних росiян за кордон чи вiдходом у кращий свiт. Вiдбувається природнiй процес повернення людей до власного етнiчного корiння. 

Тут необхiдно згадати iсторiю. Впродовж столiть полiтика iмперських властей стимулювала змiшанi росiйсько-українськi шлюби, дiти вiд яких, як правило, записувалися росiянами. Хто ставав росiянином з кар’єрних мiркувань, а хто не хотiв виглядати бiлою вороною серед учнiв росiйської школи, адже росiйськими були майже всi школи у царськi часи i бiльшiсть мiських - у недавнiй совєтський перiод. З дитинства учнiв переконували у вищостi росiйської культури над культурами «iнородцiв» (пiзнiше - «народiв СССР»), у наявностi особливих чеснот саме у росiян i лише у них. Все це, звичайно, накладало свiй вiдбиток на вибiр етнiчностi у дiтей вiд змiшаних шлюбiв. 

Пiсля розпаду СССР владний тиск на цей вибiр значно послабшав. У першi роки незалежностi чимало колишнiх псевдо-росiян змогло скинути важкий тягар з власної душi. Якi ж вони росiяни, коли народилися i виросли в Українi, з молоком матерi увібрали дух української землi... Справжнi росiяни вiдразу вiдчували у них не-своїх, бо й український акцент у мовi приховати не вдавалося, i поведiнка у таких «росiян» була типово українською. Тож i виходило, що вiд українства їм не вдалося вiдiрватися, i до росiйства нiяк не могли по-справжньому прилiпитися. Свiй вибiр у нових умовах вони вже робили усвiдомлено i хочеться вiрити, що лишатимуться йому вiрними до кiнця. 

Насильницька асимiляцiя ще нiкому нiчого доброго не принесла. Досить згадати часи, коли бухарестська влада на Буковинi записувала етнiчних українцiв румунами, переконуючи їх у тому, що вони й насправдi є нащадками румун, якi «забули рiдну мову». Змiнилася влада, i всi тi псевдо-румуни повернулися до свого українського корiння. А справжнi румуни з дiда-прадiда не зрадили власнiй етнiчностi, за що i заслуговують на глибоку повагу. Українцi, якi люблять рiдне слово, чудово розумiють своїх сусiдiв iншого етнiчного походження i з повагою ставляться до їх бажання зберегти рiдну мову i культуру. Сучасне европейське ставлення до складних питань етнiчного самовизначення саме й ґрунтується на повазi до права вибору кожним громадянином власної етнiчної належностi й створення умов для забезпечення його права на розвиток власної мови i культури. Адже переважна бiльшiсть людей добровiльно обирає етнiчну належнiсть за об’єктивними показниками, i дуже рiдко бувають винятки. Наприклад, окремi особи пiд час перепису 2001 р. записувалися «скiфами», «таврами» чи представниками ще якогось, давно вже неiснуючого народу. Але тут скорiше треба говорити про своєрiдне почуття гумору чи особливий стан психiки цих людей. Нам же варто повернутися до речей серйозних. 

Перепис населення 2001 р. показав змiни, що вiдбулися у етнонацiональному складi населення Чернiвецької областi та самих Чернiвцiв. Так, кiлькiсть росiян в областi скоротилася з 63 066 осіб у 1989 р. до 37 881 осіб у 2001 р. (або з 6,7 % до 4,1 % всього населення). Причини цього скорочення такi ж, як i по всiй Українi. Натомiсть помiтно зросла питома вага укра-їнцiв: з 70,8 % у 1989 р. до 75 % у 2001 р., хоча кiлькiсний рiст був  не дуже великим - приблизно на 23 тис. осібМабуть, чимало з них - вчорашнi псевдо-росiяни. З 919028 мешканцiв областi українцiв було 689 056 осіб. У Чернiвцях вiдсоток українцiв ще бiльший, нiж по областi - 79,8 %. На другому мiсцi тут росiяни - 11,3 % (у 1989 р. - 17 %). 

Помiтно зросло румунське населення Чернiвецької областi: з 100317 осіб у 1989 р. (10,7 % всього населення областi) до 114 555 (12,5 %) у 2001 р.. Натомiсть скоротилася кiлькiсть молдаван - з 84 519 до 67 225 осіб (вiдповiдно 9 % та 7,3 %). Частина молдаван, вiдповiдаючи на запитання анкети у 2001 р., обрала собi румунську етнiчнiсть. У румуномовному середовищi давно ведеться дискусiя про те, чи iснує окрема вiд румунiв молдавська нацiя. За кожною iз протилежних точок зору стоїть державна пiдтримка - чи з боку Румунiї, чи то з боку Молдови. Коли дехто з українцiв намагається втручатися у цi суперечки, прибiчники єдиної румунської нацiї наводять свiй коронний арґумент. А що було б, питають вони, коли б частина українцiв почала записуватися русинами, iнша - гуцулами, ще одна - лемками? Перепис 2001 р. дав вiдповiдь на це питання. 

Русинами записалися 10,2 тис. осіб гуцулами  —21,4 тис., лемками — 672 осіб, литвинами — 22 i полiщуками — 9 осіб. До речi, бiльшiсть з них не вважає себе представниками окремих вiд української нацiй, а пiдкреслює лише локальнi особливостi груп, до яких належать. Вони не мають власної державностi за межами України i, за виключенням марґiнальних групок «полiтичних русинiв» Закарпаття, не висувають вимог створення своєї держави. А Республiка Молдова iснує реально i є членом ООН, СНД, веде досить активну зовнiшню полiтику. Є ще невизнана свiтовим спiвтовариством невелика за розмiрами «Приднiстровська Молдавська Ре-спублiка», котра також у своїй назвi має слово «Молдавська». Втiм, проблему iснування (чи неiснування) окремого молдав-ського етносу повиннi насамперед вирiшувати науковцi та полiтики Кишинева, українцям же слiд розбиратися у своїх власних проблемах. 

Якщо йдеться про найважливiшi проблеми народонаселення, то на перше мiсце з них висувається скорочення населення України. Давно зникли з телеекранiв оптимiстичнi гасла «Нас 52 мiльйони», а недавнiй перепис зафiксував лише 48 млн. 240 тис. осіб. А щоб пiдняти народжуванiсть та скоротити смертнiсть, необхiдно перш за все створити нормальнi умови життя для переважної бiльшостi громадян України. Олiгархи, що правлять нами, навряд чи зацiкавленi у чомусь, крiм накопичення багатства. Їхнє панування призводить лише до консервацiї нинiшнiх негараздiв та низького життєвого рiвня простого люду. А це призведе до подальшого вимирання України, i вже iснують сумнi прогнози значного скорочення кiлькостi населення нашої держави. Припинити неґативний процес зможе тiльки нова полiтична та економiчна елiта, яку й необхiдно пiдтримати на наступних виборах.

<<< Ігор БУРКУТ >>>

marker.gif (7394 bytes) на початок                                                                          написати відгук про статтю

 Аперативчик

АВТОР КНИЖКИ ПРО КУЧМУ ТРОХИ ПОВАЛЯВ ДУРНЯ 

Кілька років тому київський журналіст Юрій Луканов презентував у Чернівцях свою першу книжку “Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми”, яка вийшла у видавництві “Такі справи”.  І хто б міг подумати, що після такого серйозного дослідження він раптом у тому ж видавництві випустить манюсіньку книжечку під назвою “Козюльки”, куди увійшли епіґрами на політиків, телевізійних зірок і віршики з розряду «чорний гумор». Сьогодні пан Луканов — співрозмовник „Часу”. 

 

- Після першої книжки Ви ще й зняли два теж вельми серйозних документальних фільми – про Степана Бандеру і дисидента Валерія Марченка. І раптом така якась... навіть не знаю, як назвати....

-Ну це традиційне запитання. А я відповідаю запитанням на запитання: а чому серйозна людина не може поваляти дурня? Коли драматичний артист знімається у комедії, то ніхто ж не дивується цьому. Так само не треба дивуватися, що серйозний журналіст або письменник раптово написав якусь дурницю. Правда, ця дурниця – це я не про себе – потім може стати класикою. Згадайте Котляревського. Він лівою ногою накатав таку несерйозну “Енеїду” і всім відомо, яке місце цей твір займає в українській літературі. 

 - Тепер я випереджаю Ваше запитання: чому така дивна назва – “Козюльки”? 

- Тут я відповідаю віршиком з книжки: 

Хлопчик в носі колупався, 

витяг звідти пачку баксів.

В банк поклав усе до цента - 

розкошує на проценти.

Отож, продуктивним буває длубання не тільки в мізках. 

 - Скажіть, а чи не відчуваєте Ви розчарування героєм своєї першої книжки? 

 - Ну все Вас на якісь “серйознощі” тягне. А я відповім несерйозно. Якщо раніше я присвятив Кучмі цілу книжку, то тепер тільки два рядки епіґрами. 

Він не політик. Він - ракетобуд.

Кудись  ми й летимо - у космос чи в трубу. 

- Але епіграми я написав на політиків найрізноманітніших спектрів. Ось, наприклад, про двох “заклятих” друзів, двох Вікторів 

Про Ющенка . 

Слову його ми повірим наразі.

Знати б лишень, що він мав на увазі.     

І про Медведчука:

Медведчук назвавсь соцдемократом.

Крокодил назвавсь телятком милим.

Доведеться вибирати раптом - 

ліпше довіряти крокодилу. 

Або ось свіжачок, який народився пізніше від книжки. Мене надихнула   програма “Проте”, яка виходить після новин на каналі “1+1”. Я написав про її ведучого — Дмитра Джангірова — два рядочки:

Свят, свят, свят – нечиста сила.

Як Вітренко полисіла!.

- А чи не ображаються на Вас герої Ваших епіґрам? Чи не намагаються звести рахунки? 

- Мені це невідомо. Але думаю, що всім нам треба вчитися сміятися над собою. Ви подивіться на обличчя наших політиків. Та більшість з них  такі серйозні і поважні, що скоро луснуть від своєї поважності.  Те саме стосується і телезірок. Засвітиться хтось на екрані і в людини стріха їде від самозакоханості. І щоб нікому не було прикро, то я написав кілька епіграм на самого себе. Ось одна з них.

Його книжуся –

справжня кака.

Навколо фільмів –

повна тиша.

Отож, як заздрісник усякий,

На інших пасквілі він пише. 

 - А як співвідносяться епіґрами з “козюльками” чорного гумору? Це ж ніби різні жанри? 

-А хто його знає, як вони співвідносять. Одне, сподіваюся,  смішне й інше теж, мені б хотілося вірити, смішне. Осмислюючи наше життя, можна писати аналітичні статті, а можна ось такі еротично-патріотичні страшилки, як ось:

Москаль до вкраїнки

підкрався, нахабний.

Прутня зненацька загнав

під живіт.

Більш Україну загарбать

не прагне - 

у патріотки ТАМ був динаміт. 

Або таке:

Пальчик заболів в синочка –

Засльозились очка. 

Тато взяв сокиру вмить.

Сяє усмішкою хлопчик –

пальчик в нього не болить,

а лежить в куточку. 

Переважна більшість цих творів друкувалася в професійному журналістському  інтернетвиданні “Телекритика”. А перед тим я пропонував деяким ґазетам і діставав відмови під різними приводами, але за відмовами завжди прочитувалося одне: ну як ТАКЕ можна друкувати? Водночас, мені дуже приємно, що діти кількох моїх знайомих вивчають всю цю дурню напам`ять. Не спеціально, а вони просто запам`ятовуються їм. Ну а кому вся ця, з дозволу сказати творчість все ж таки не подобається, то для них я пропоную свої серйозні речі. 

- Ну лишається тільки запросити Вас до Чернівців на ще одну презентацію. Думаю, це буде цікаво...

- Дякую. Тільки треба тираж додрукувати. Бо перший випуск “Козюльок” вже майже розійшовся. 

Інтерв’ю взяв

<<< Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ >>>

 

 
 

marker.gif (7394 bytes) Чергова вікторія суворова

marker.gif (7394 bytes) Заява фракції Блоку Юлії Тимошенко

marker.gif (7394 bytes) Законодавці ухвалили рішення щодня доповідати народу про свої трудові успіхи

 marker.gif (7394 bytes) Кожний народ має таку владу, яку він заслуговує

marker.gif (7394 bytes) Шановний Вікторе Андрійовичу!

marker.gif (7394 bytes) Що показав перепис населення України

marker.gif (7394 bytes) АВТОР КНИЖКИ ПРО КУЧМУ ТРОХИ ПОВАЛЯВ ДУРНЯ

 


 Українська ґазета "ЧАС"