Нація під прицілом

Політичні підсумки 2002 року

Під румунським постолом

 ХОТИНСЬКЕ ПОВСТАННЯ ПРОТИ "ВЕЛИКОЇ РУМУНІЇ"

В історії нашого краю є події, які не варто викреслювати з пам'яті. Ще не так давно, у совєтські часи, на обласному рівні в січні кожного року відзначали чергову річницю Хотинського повстання 1919 р. Тоді багато говорили про "боротьбу за возз'єднання з Радянською Україною", про комуністичне керівництво повстанням. Мабуть, через ці розмови нині, в незалежній Україні Хотинському повстанню приділяють значно менше уваги, ніж треба. А дарма, бо негоже забувати героїзм предків, які боролися за свободу свого народу і гинули від рук іноземних загарбників. 

Історія цієї важливої події була значно складнішою, ніж подавали її компартійні пропагандисти. Не більшовицькі фантазії про "світле майбутнє", а ненависть до окупантів сподвигали хотинчан на збройне повстання. Вони не бажали жити під пануванням Бухареста, а хотіли об'єднатися з усіма українськими землями в єдину незалежну Українську державу. Ще з 1812 р. Хотинщина знаходилася під владою царської імперії, а місцеві українці підтримували тісні зв'язки зі своїми єдинокровними братами з-за Дністра. Навіть етнографічно Хотинщина дуже близька до українського Поділля. 

Хотинський повіт Бессарабської губернії мав у своєму складі нинішні Хотинський, Сокирянський, Кельменецький і частину Новоселицького районів Чернівецької області, а також декілька десятків сіл сучасної Молдови з такими містами та містечками, як Бричани, Липкани, Єдинці, Окниця. Під кінець Першої світової війни територію повіту зайняли австрійські війська і готувалися долучити його до Австро-Угорщини. Проте імперія Габсбургів невдовзі розвалилася і 11 листопада 1918 року Хотин зайняли частини румунської армії. Вони входили сюди під приводом "наведення порядку", і великі держави-переможниці у Першій світовій війні сподівалися, що за допомогою Румунії вдасться зупинити наступ більшовизму на південний схід Европи. Але Бухарест перш за все був зацікавлений в тому, щоб витягнути якомога більше багатств із захоплених земель і відразу розпочав грабувати щойно приєднаний край. 

Окупаційний режим з перших днів вдавався до репресій і намагався залякати місцеве населення. Адже українці не хотіли опинитися під румун-ським постолом і протестували проти того, що з волею народу володарі світу не хочуть рахуватися. На лівому березі Дністра знаходилися землі Української Народної Республіки і українське населення Бессарабії вважало, що воно має право жити у своїй державі і наді-ялося на допомогу з Києва. Проте УНР тоді вела збройну боротьбу з більшовицькою Росією та й ще надавала допомогу Західноукраїнській Народній Республіці, котра воювала з Польщею. Визволити хотинчан з-під ярма коро-лівської Румунії для УНР означало вступити у війну ще з одним противником, а на це сил у Києва не вистачало. 

Хотинчани самі почали готуватися до збройної боротьби. Певні запаси зброї у них лишилися з війни, чимало вдалося отримати також на протилежному березі Дністра - з українських військових складів. Бессарабські українці створювали повстанські загони, формували керівні органи повстання. До його підготовки долучалися різні політичні сили, але головна мета у них була спільна: визволитися з-під ярма окупації та возз'єднатися з усією Україною. У деяких селах було створено великі збройні загони - у Клішківцях, наприклад, близько 400 чоловік готові були взятися за зброю, а ядро повстанського загону складали демобі-лізовані солдати і матроси. 

У середині січня 1919 р. на території повіту сталися запеклі сутички між озброєними українцями та румунськими солдатами. А в ніч на 23 січня у Хотині спалахнуло повстання і на ранок місто вже було визволене від окупантів. Через два дні окупантів силою було викинуто з повіту і влада пере-йшла до Хотинської Директорії. У відозві керівного органу повстанців до населення говорилося про те, що бессарабці мають право на самовизначення і Хотинщину було проголошено визволеною з-під гніту Румунії. 

Повстання набуло значного розмаху. Майже 30 тисяч чол. взялося за зброю, вони почали організовуватися за всіма правилами військової науки. За короткий строк сформовано три піхотні полки (Рукшинський, Анадольський, Данковецький), кавале-рійський ескадрон та артилерійський дивізіон. Крім цього, у селах створювалися загони самооборони, які також могли чинити ворогам збройний опір. Проте для боротьби з добре озброєною реґулярною армією цих сил було недостатньо і часу на їх остаточне формування не вистачало. На придушення повстань Румунія кинула великі військові сили, які до того ж отримували значну допомогу від Англії та Франції. Завдяки зарубіжним поставкам румунські війська не відчували браку зброї та боєприпасів, а хотинські повстанці все більше потерпали від нестачі найнеобхіднішого. Що селяни могли протиставити найсучаснішій як на 1919 рік англійській артилерії, котра підтримувала наступ румунських військ? 

У вже згадуваних Клішківцях з часів Першої світової війни селяни переховували дві російській шестидюймові (152-мм) гаубиці і 50 снарядів до них. Цих запасів вистачало хіба що на один справжній бій. А скільки таких боїв було за 12 днів повстання! Особливою запеклістю відзначились сутички в ра-йоні Хотина та на берегах Дністра, коли повстанці намагалися втримати у своїх руках переправи. Під тиском переважаючих сил противника бійці відходили до ріки, ще маючи надію на допомогу з того боку. Проте вона так і не прийшла, тому залишки повстанських сил самі рушили через Дністер. Разом з ними відходили і члени їх родин, рятуючись від румунського терору. Всього небезпечний шлях через дністровську кригу подолало близько 50 тисяч людей. Важко складалися їхні долі. Багато з них загинуло в боях громадянської війни в Росії, де бессарабці опинилися на боці "червоних". Інших знищили чекісти під час репресій 30-х рр. Вижило в СССР не так вже й багато колишніх хотинських повстанців. 

Але не легшою була й доля тих, хто лишився у рідних домівках. Проти активних борців за звільнення рідної землі розгорівся шалений терор - окупанти мстили за свої поразки у перші дні повстання. Коли румунські війська 31 січня 1919 р. знову захопили Хотин, у місті розпочалися масові вбивства та грабунки. Близько 500 хотинчан тоді було страчено. А 7 сіл повіту окупанти повністю зрівняли з землею, щоб покарати селян за участь у повстанні. Звірствували вони всюди. Очевидці згадували, що коли 1 лютого румунські війська вдерлися у Зарожани, то всіх чоловіків загнали у приміщення школи і вчинили їм допит із звірячими тортурами. А в цукроварні зґвалтували чотирьох дівчат, потім зв'язали їх, зам-кнули у хаті й спалили живцем. Такі страхіття відбувалися по всьому повіту. 

У Недобоївцях окупанти вбили понад 200 селян, спалили половину села. Всього на Хотинщині тоді було вбито не менше 11 тисяч чоловік, а деякі дослідники навіть називають цифру у 15 тисяч загиблих. Стільки ж, до прикладу, становили українські втрати під час багатомісячної війни Західноукраїнської Народної Республіки з Польщею. А в цій війні широко використовувалися авіація та артилерія, велися широкомасштабні операції. Румунські ж карателі головним чином знищували беззбройних людей, вбиваючи селян цілими родинами, масово ґвалтували жінок і дівчат, а потім ліквідовували їх, щоб приховати сліди своїх злочинів. 

Репресії супроводжувалися масовими пограбуваннями, в яких брали участь як рядові солдати, так і офіцери румунської армії. Постраждала від окупантів вчителька із Зарожан О.Галайська потім згадувала: "Мене румунський офіцер два рази вдарив шашкою лише за те, що я відмовилася скласти йому свої ж речі, які він грабував". Яке там поняття офіцерської честі, коли на поверхню вихлюпнулися найтемніші інстинкти з самого дна людської натури... 

Крім того, що солдатня нишпорила по хатах, розтягаючи всі більш-менш цінні речі, румунське командування ще й накладало на села контрибуції. Ті ж жителі Клішківців мусили заплатити окупантам 150 тисяч лей; стягалися гроші й з багатьох інших сіл. За участь у повстанні людей карали і через декілька років після подій січня 1919, тому чимало бессарабців вимушені були виїжджати за кордон, щоб не потрапити в румунські тюрми. 

Так повернулася для бессараб-ських українців бухарестська маячня про "Велику Румунію". Кільканадцять тисяч розстріляних, порубаних, розтерзаних, спалених живцем. Десятки тисяч понівечених людських доль, муки біженства та вимушеної еміґрації. Після звірств румунських карателів на Хотинщині міцно вкоренилася ненависть до окупантів і сучасні прибічники відродження "Великої Румунії". Хай не забувають про це. Українці хочуть жити зі своїми сусідами у мирі й дружбі, але кожен у своїй власній хаті. Тоді будуть і взаємна повага, і плідне співробітництво, а не породжена складною історією недовіра один до одного. А "Велика Румунія" асоціюється у наших людей лише з тим горем і приниженнями, які принесли в їхній дім непрохані зайди зі зброєю в руках і обіцянками "навести порядок" у чужій хаті. 

<<< Ігор БУРКУТ  >>>

на початок                                            написати відгук про статтю

Новорічна загадка

ЗА ЧИЇ ГРОШІ ДРУКУВАЛИСЯ ЛИСТІВКИ ВІД КУЧМИ?

<<< Українська правда >>>

 Горимо

У ПОЖЕЖАХ ГИНУТЬ МАЛІ ДІТИ ТА ДОРОСЛІ

Сумна статистика жахливих смертей під час пожеж поповнилась новими даними. 5 січня під час  пожежі на вулиці Заньковецької обласного центру загинув 4-річний хлопчик.  Трагедія сталася тоді, коли залишена без нагляду дорослих дитина вирішила погратися сірниками. Це і стало причиною того, що в кімнаті загорілися домашні речі. Перелякана дитина заховалася в іншій кімнаті під столиком, де і було виявлене його бездиханне тіло.

Нова трагічна подія сталась якраз на Різдво, у житловій кімнаті гуртожитку по вул. Коломийській м. Чернівці. Приборкати  пожежу вогнеборцям вдалося, а от врятувати життя 48-річному чоловікові – ні. Покійник частенько дозволяв собі палити у ліжку у нетверезому стані, що його і згубило.

Загалом, як повідомив “Часу”  керівник Центру громадських зв’язків відділу  пожежної безпеки УМВС в Чернівецькій області, лейтенант С.Бабчук, з початку 2003 року від пожеж загинуло четверо  буковинців, серед яких згадана дитина. За словами пана Бабчука, не краща ситуація і по Україні. Так, лише за три дні нового року вогонь забрав 82 людських життя. За даними Державного департаменту пожежної безпеки, щоденно у вогні гине більше 30 громадян України! Тож варто серйозно вдуматись у ці цифри і зробити належні висновки.

<<< Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ >>>

на початок                                                                          написати відгук про статтю

  А Ви знали?

Новина від Короля: держава має можливість платити гроші, але злодії цього не хочуть

У перші січневі дні народний обранець у парламенті від Чернівців Віктор Король зібрав журналістів у прес-службі реформ, щоби через пресу повідомити виборців, якого життя нам слід чекати у році, що прийшов. Журналістів було багато, оскільки всі хотіли почути правду з уст земляка — заступника голови бюджетного комітету верховної ради. І треба сказати, що Віктор Король справді, відпо-відаючи на запитання преси, був максимально відвертим, незважаючи на те, чи подобаються його відповіді комусь, чи не подобаються.

Він одразу ж заявив, що у фракції "Нашої України" є великий потенціал спеціалістів, які можуть очолити ключові посади в уряді, але через відомі політичні речі їх туди ніхто не допустить. Переходячи до бюджетних питань, заступник голови бюджетного комітету зробив сенсаційну заяву, повідомивши, що вже сьогодні держава "має всі можливості" замінити існуючі пільги населенню виплатою реальних коштів. Тобто зробити так, як це робиться у всьому цивілізованому світі. Але, схоже, не всім це до вподоби. "На жаль, - заявив В. Король, - я вважаю, що сьогодні в Україні багато важливих функцій взагалі не контролюється, не працює на державу і Фонд держмайна". На його думку, існують цілі сфери, зокрема військова, які нераціонально використовують десятки тисяч гектарів землі, але за це використання ніхто не сплачує державі податків. За словами народного обранця, прийнятий парламентом бюджет на 2003 рік передбачає, що місцеві ради, на адмі-ністративній території яких знаходяться військові частини, мають право вимагати від них до 50% орендної плати за використання землі. (Цікаво, а які гроші мав би заплатити чернівецький військовий ґарнізон за плюндрування землі нафтопродуктами на своїй паливній базі у Заволоці? - С. З.)

На думку Віктора Короля, не є нормальним явище, коли у підпорядкуванні Держуправління справ адміністрації президента (скорочено - ДУСя), поза конституційним органом знаходяться об'єкти, що працюють на прибуток, зокрема цілі горілчані заводи, бази відпочинку, мисливські угіддя, санаторії... Чомусь не віриться, що про це не знає наш президент, але нічого не робить. Багато говорив В. Король і про роботу фракції "Наша Україна", до якої він належить, про "перебіжчиків" до більшості, таких як О. Стоян, готових за посади, зірочки та звання продати не те що Віктора Ющенка - матір рідну. До речі, щодо В. Ющенка, то пан Король розвіяв міф, що лідер фракції нібито вже себе вичерпав. "Ми хочемо видовищ, радикалізму, але Ющенку, очолюючи блок різних політичних сил, вдалося зберегти самого себе, він обрав розумну, нормальну тактику. Потрібно знати, що за нами слідкують Европа, світ і роблять свої висновки. Повірте, що все оцінюється", - підкреслив чернівецький обранець. Ще один цікавий висновок В. Короля - Ющенко за час роботи у парламенті змінився, він зрозумів, що на Банковій (вулиця, де знаходиться адміністрація президента. - С. З.) у нього підтримки ніколи не буде. Але він прагне всім довести, що погані справи у держави не стільки через Кучму, скільки через запроваджену ним систему.

Заступник голови бюджетного комітету розкритикував прийнятий парламентом новий закон про відмивання "брудних коштів", назвавши його "найгіршим за часів незалежної України". І це через те, що у нинішній редакції цього закону містяться розмиті положення, які влада може застосовувати вибірково. Наприклад, на свій розсуд блокувати грошові рахунки і створювати неґативний імідж тому чи іншому підприємцю. Водночас, коментуючи новий бюджет, Віктор Король сказав, що він "є реальним", а основні галузі отримали достатньо коштів.

Щодо проблем місцевих, зокрема відомого конфлікту дев'яти чернівецьких ЗМІ з губернатором Бауером та "наїздів" останнього на мерію, Віктор Король назвав це "великою плямою", від якої Буковина ще буде довго відмиватись. Хоча для Києва Чернівці і є великою периферією, а тому ці конфлікти там мало кого цікавлять(!)

Але Король не був би Королем, якби не мав своєї власної точки зору на проблему. Так, він сказав, що не підтримує жодних стосунків з Теофілом Бауером, оскільки не бажає "набиватись у помічники губернатору". Хоча, за словами нардепа, одного разу він допоміг Бауеру утриматись на посаді, коли виникла реальна за-гроза відставки. Віктор Король засудив надумані спроби порушити кримінальні справи по шматку земельної ділянки на "Калинівському ринку" і дещо наївно порадив Т. Бауеру наважитись на нормальні взаємовідносини із пресою. "Через пресу він (Бауер) отримує інформацію, а люди читають про його роботу. Якщо баланс порушений, то або суспільство не відповідає цій особі, або дана посадова особа не відповідає займаній посаді", - додав В. Король.

Що ж, "Час" покаже...

    <<<Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ >>>

 В гості?

ПУТІН ЇДЕ В ГАЛИЧИНУ

Як стало відомо ґазеті “Час” з достовірних джерел, президент Росії Володимир Путін має намір приїхати в Івано-Франківську область. Свій візит він нанесе десь наприкінці січня (після Різдвяних свят). Напевно, московський вождь зупиниться в президентській резиденції “Гута”. Бо інших за-кладів для прийому державних діячів такого рівня навіть у Вишиванюка (губернатор Івано-Франківщини – П.К.) немає.

У Карпатах цього року казкова зима. Є сніг і морози, є ліс і гори, є люди... Тож Путін, великий любитель покататися на лижах, не впустить можливості з’їхати разок-другий з Карпатських вершин . Цієї зими вподобалися Карпати і нашому  президентові Леоніду Кучмі. Він тут зустрічав і Новий рік, і Різдво Христове. Добре відпочив, набрався сил, аби надалі провадити Україну до... щасливого майбутнього? 

Приїзд Путіна в “лігво бандерівців” (Івано-Франківщина прославлена подвигами воїнів УПА –П.К.) для нашої держави стане епохальним. Президент Росії вийшов зі стін КГБ. Він люто  і ненависно боровся з бандерівщиною раніше (можливо, ніколи  бандерівця в очі не бачив). Тож тепер познайомиться з тими людьми, які проливали свою кров, не шкодували свого життя за Україну. Він побачить, що це з великим люблячим серцем, з відкритою душею, працелюбні і гостинні до тих, хто до них приходить з добром. І зовсім іншими вони стають , коли на їхню землю, у їхні гори йдуть загарбники. Путін цього разу приїде, як гість. Тому його зустрінуть хлібом-сіллю і гарну колядку заколядують, приймуть, як рідного брата ( не старшого і не меншого, а рівного і рідного). Якщо  президент Росії гарно себе поводитиме в українських Карпатах, то й проведуть зі всіма почестями. Якщо ні - то нехай не банує. 

Сподіваємось, що відвідини президентом Росії бандерівського краю  допоможе двом народам  - українському і російському  - зміцнити дружні стосунки, краще зрозуміти один одного і залагодити ті непорозуміння, які неодноразово виникали в історії. Нехай Путін нарешті відчує, що Україна не є ворогом Росії, якщо Росія не матиме до України ніяких претензій. Ми мусимо жити поряд. Бо так велів Бог. Таких Він нас сотворив, аби жили по сусідству один з одним. І ділились один з одним радістю і горем по-справедливому, по-рівному, а не “по-братськи”.

А президент Путін до Івано-Франківщини їде, як справжній розвідник: спочатку він, а після нього в Галичині відбудеться самміт країн-учасників СНД.

<<< Петро КОБЕВКО >>>

на початок                                                                          написати відгук про статтю