Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
в приміщенні Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського відбудеться завершальний етап міського конкурсу серед учнівської та студентської молоді міста Чернівців на тему: «Голод на Буковині у 1946-1947 роках: спогади очевидців», організованого Чернівецькими міськими управліннями освіти та культури і Муніципальною бібліотекою ім. А. Добрянського.
у Літературному целанівському центрі (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 51) відбудеться захід дитячого арт-видавництва «Чорні вівці», приурочений Дню святого Миколая та другій річниці «овечок».
У програмі:
в залі медіацентру «BelleVue» відбудеться завершальна прес-конференція проекту “Безпечні вулиці”, що втілюється ГО “Буковинська агенція регіонального розвитку” спільно з Чернівецькою міською радою та Управлінням патрульної поліції у м. Чернівці в рамках Програмної ініціативи "Права людини та правосуддя" Міжнародного фонду "Відродження".
в приміщенні 33 будинку офіцерів, за адресою: м. Чернівці, площа Театральна, 6 буде проведено зустріч випускників шкіл Чернівецької області з представниками вищих військових навчальних закладів України:
1. Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
2. Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
3. Військова академія (м. Одеса).
Тема зустрічі: військово-професійна орієнтація молоді щодо отримання вищої освіти у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.
17 грудня о 15 годині - відкриття Новорічних ялинок по районах. Вул.Руська,267,
вул.І.Підкови,3, бульвар Героїв Крут,9.
в 202 кабінеті міської ради відбудеться круглий стіл на тему "Як навести порядок з тваринами в місті".
Центральна площа,1, сесійна зала скликається позачергова сесія міської ради щодо подолання вето міського голови по земельним ділянкам.
21 грудня 0 18:30 в органному залі відбудеться святковий концерт В очікуванні Різдва.
в холі офісного центру КОЛЬПІНГ за адресою вул. Гонти 20 відбудеться тренінг з невідкладної допомоги..
З собою мати зручний одяг, гарний настрій та бажання навчатись!
За додатковою інформацію звертайтеся за телефонами:
тренер Олександр 050-580-37-12 , Ігор 050-438-30-80,( kolping12345@gmail.com) або пишіть на сторінку заходу https://www.facebook.com/events/714227068783358/?active_tab=discussion
Для участі, обов’язково зареєструйтеся за посиланням: https://goo.gl/j1SV9h


Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Партнери

Ющенко перефразовує Януковича: "Тому що українці"

23-06-2011, 10:21 / Коментарів: 0
Ющенко перефразовує Януковича: "Тому що українці"Присвячується батькам -

старшині Ющенку Андрію,

рядовому Омельченку Омеляну,

Сабалдирю Павлу (у віці 63 роки вижив у німецькій окупації

та всім іншим учасникам

Другої світової війни, живим і загиблим

Усі післявоєнні покоління, що народилися в СРСР, ветерани і діти війни напевно пам'ятають слова з пісні: "22 июня, ровно в 4 часа, Киев бомбили, нам объявили, что началася война..."

22 червня цього року виповнюється 70 років iз дня нападу нацистської гітлерівської Німеччини на комуно-тоталітарний сталінський СРСР. Як ми згадуватимемо цей день?

Як завжди - коротко відзначимо віроломство, підступність і злодійство Адольфа Гітлера, а потім розповімо, чим це все закінчилося для нього, вермахту (збройні сили Третього рейху - ІП), гестапо і всієї Німеччини. Головним рефреном, напевно, будуть слова з пісні: "...Ведь от Москвы до холодных морей Красная Армия всех сильней..."

Можливо, для Росії ця теза і має якийсь сенс. Для України - жодного!

Для нас серед наважливіших є історичне питання: хто почав війну 22 червня 1941 року? Не в сенсі - хто напав першим, а хто почав військові дії один проти іншого на одній лінії фронту.

Іроди-близнюки: Сталін і Гітлер

Насправді, історики давно дали відповідь на питання, але воно так і залишається рядком в історичних фоліантах, яких більшість громадян і в очі не бачила. Адже почали війну (і Другу світову, і Велику Вітчизняну) дружні держави, що скрiпили свій союз договорами, ратифікованими найвищими органами влади.

Вони вели активну торгівлю, обмінювалися делегаціями військових і цивільних фахівців, у згоді окуповували землі своїх сусідів. А Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВД) СРСР і гестапо (таємна державна поліція Третього рейху - ІП) просто поріднилися, створивши загальну зовнішню розвідку.

Діяли вони на пiдставі "Генеральної угоди про співпрацю; взаємодопомогу, спільну діяльнiсть", підписаної Берією та Мюллером 11 листопада 1938 року в Москві. 20 листопада 1938 року "Генеральну угоду" було затверджено Політбюро ЦК КПРС і підписано Сталіним за спиною самого ЦК і Верховної Ради СРСР.

Особливих успіхів ці спецслужби добилися в технології масових репресій громадян своїх країн, у створенні ефективних методів фізичного знищення людей. Учителем у цьому було НКВД, а Гестапо - здібним учнем.

Так, згідно з "Генеральною угодою...", кожна зi сторін визначала "відповідний (прийнятний) ліміт і програму зi стерилізації і знищення людей" за встановленими угодою ознаками, а також порядок видачі та етапування громадян.

Геноцид за допомогою концтаборів (ГУЛАГiв), газових камер і душогубок став їхнім головним знаряддям у насадженні націонал-соціалістичних (Гітлера) і просто соціалістичних ідей (Сталіна).

Саме страх мільйонів радянських людей перед можливістю повернення репресій ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ і голоду став однією з головних причин розпаду багатонаціонального Радянського Союзу, а перед цим - деградації КПРС.

Помиляються ті, хто вважає Сталіна і Гітлера мало не дебілами, шизофреніками, малограмотними людьми (хоча й виникає питання: чи може психічно нормальна людина мільйонами знищувати своїх співвітчизників?).

Це були люди, якi пройшли нелегку дорогу до вершини влади. Вони бачили і розуміли ще змолоду потреби і біди простих людей, а потім повірили ідеям соціалізму і рушили в напрямку, накресленому основоположниками нового вчення.

Читаючи Енгельса, вони сприйняли серйозно його твердження, що для побудови соціалізму в одній країні потрібно знищити паразитів і "паразитичні класи", а в цілому світі - "дрібні нації і народи". У Гітлера і Сталіна було багато різних поглядів, але в методах побудови соціалізму їх можна назвати однодумцями, іродами-близнюками.

1939: парад Перемоги у Бресті: сталіністи і нацисти разом (ВІДЕО)

Підготовку до військового походу Сталін і Гітлер почали наприкінці 1938 року, об'єднавши, як ішлося вище, свої спецслужби - НКВД і гестапо, а у вересні 1939-го почали й сам похід, розв'язавши Другу світову війну з окупації і розділу Польщі.

Ще тоді слід було затямити: не просто мати справу з такими "сусідами". Чим уже в наші дні обернулися "сусідські" стосунки для Грузії - загальновідомо: військовою агресією Росії і анексією 20 відсотків її територій.

Та й Україні є з чого робити висновки - згадаймо ту ж таки Переяславську раду, чорноморські (харківські) угоди. Тому нашій нації слід мати у світі надійних і сильних друзів і якнайшвидше стати повноправним членом НАТО та Європейського Союзу.

"Мені потрібні землі для німців! Мені потрібна Україна!"

Війна почалася, і дуже скоро стало ясно, в чому полягає план Гітлера. Узагалі фюрер любив розповідати генералам про свої плани. "Мені не потрібні колонії! Мені потрібні землі для німців! Мені потрібна Україна!"

Сталін любив "вішати локшину на вуха" всім - і своїм, і чужим. Але його плани були недалекі від намірів Гітлера. "Пожежа всесвітньої революції" Сталіна - це те саме, що і "Світовий порядок" Гітлера.

Але були й відмінності в їхнiх діях. Наприклад, услід за вермахтом рушили на схід СС і гестапо, за ними - 250 німецьких сiльгоспфірм iз технікою і насінням. За Червоною Армією теж iшли НКВС, "Смерш", загородзагони і лише за ними - парторгани і продзагони. Часто попереду Армії йшли штрафні батальйони.

Німці не приховували, що їм потрібна Україна, Дон, Кубань, хлібні області Північного Кавказу - і в Москві знали про ці плани. На Південно-Західному фронті було зосереджено у двох ешелонах десять армій, а всього 110 дивізій iз 229-ти, які нараховувала Червона Армія.

Здавалося, вермахт приречений іще на Півдні європейської частини СРСР. Але наприкiнцi червня 1941 року Сталін зробив велику військову помилку, а точніше злочин - перекинув чотири резервнi армії на захист Москви, і в Україні залишилося всього 49 дивізій, що вступили в бій 22 червня.

В результаті такої стратегії німці пройшли по Україні переможним маршем і в жовтні 1941-го досягли східного кордону з Росією та в лічені дні взяли Ростов-на-Дону.

Український народ опинився в німецькій окупації. Десятки мільйонів людей не розуміли, що відбувається. У пам'яті ще були свіжі спогади про колективізацію, голод 1932-1933 рр., масові репресії 1936-1937-1938 рр., що зачепили кожну українську сім'ю якщо не смертю, то розлукою з близькими людьми.

Але найстрашнішого удару по психології людей завдав панічний відступ Червоної Армії з України, безкiнечні колони військовополонених, сотні таборів, де просто неба вмирали з голоду і холоду мільйони радянських солдатів.

Надія на німецьку культуру швидко розтанула. Бабин Яр і подібні яри по всій Україні, де здорові німецькі чоловіки вбивали людей похилого віку, жінок і дітей, заздалегідь роздягнувши їх догола, шибениці на вулицях міст і сіл, вивезення молоді до Німеччини відкрили народові очi на гітлерівський націонал-соціалізм, який був не кращий, ніж сталінський соціалізм.

Спогади читачів УП про фронт і окупацію

Але життя тим і прекрасне, що воно примушує людину боротися за його продовження у будь-яких ситуаціях до останнього подиху.

На окупованій німцями території залишилося (за даними Сталіна) 70 мільйонів радянських людей. Щоб жити - треба їсти, щоб їсти - треба працювати, щоб працювати в умовах окупації - треба було принаймні не сваритися з німецькою владою. Діти не запитують батьків, де вони дістали хліб і молоко.

Їсти хотіло не лише населення: хотіли партизани, підпільники, радянські диверсанти й розвідники, мільйони радянських військовополонених у таборах.

На Нюрнберзькому процесі радянська сторона надала документ з апарату Альфреда Розенберга, в якому вказувалася цифра в 3,9 мільйона радянських військовополонених, узятих у полон на початку війни. З них до лютого 1942 року в живих залишилося 1,1 мільйона чоловік. Інші загинули від холоду, голоду, хвороб, перебуваючи просто неба на дощі й морозі.

1945: суд над німцями в Нюрнберзі (ВІДЕО)

Український народ, його селянство, незважаючи на горе й образи, завданi НКВД і гестапо, виконав свою місію на землі. Хліб, вирощений колгоспниками сорока тисяч колгоспів і радгоспів, вироблене ними продовольство отримували не лише вермахт, Рейх і населення України, а й області Росії, Білорусія, Прибалтика і навіть Фінляндія.

Починаючи з 1943 року і до кінця війни, Україна забезпечувала хлібом і продовольством Червону Армію, що громила гітлерівські війська на німецькій землі. "Віддячити" за це українцям у Москві вирішили дуже своєрідно.

"Всіх українців - в "отдаленные края"

У середині 1944 року, коли бої гриміли за межами України, коли в лавах Червоній Армії 4,6 мільйона українців iшли в атаку поряд iз представниками інших радянських республік, з'явився "совершенно секретный" наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії і заступника наркома оборони Георгія Жукова.

Наводимо текст наказу без правок i скорочень мовою оригiналу:

"Совершенно секретно"

Приказ № 0078/42

22 июня 1944 года, г. Москва

По Народному Комиссариату

Внутренних дел Союза ССР и

Народному Комиссариату обороны

Союза ССР.

Агентурной разведкой установлено:

За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населения против Красной Армии и местных органов советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии.

Они для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивают скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах "зелёные" банды, которые не только взрывают воинские эшелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а также убивают местных представителей власти.

Отдельные красноармейцы и командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населения и мобилизованных красноармейцев из освобождённых областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Поэтому в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобождённых областей Украины,

Приказываю:

1. Выселить в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.

2. Выселение производить:

- в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;

- во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации; - выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;

- выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.

3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль:

- завести в особых отделах специальные дела на каждого;

- все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;

- прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.

4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12-ю и 25-ю карательные дивизии НКВД.

Приказ объявить до командира полка включительно.


Народный Комиссар внутренних

дел Союза ССР Берия


Зам. Народного Комиссара обороны

Союза ССР,

Маршал Советского Союза Жуков"

У кожного, хто вперше читає цей наказ, може виникнути запитання: або він божеволiє, або Берія з Жуковим ще в 1944 році з'їхали з глузду, підписуючи такий документ.

["Історична Правда": переважна більшість сучасних істориків вважає цей "наказ" фальшивкою. Останні дослідження доводять, що текст наказу є нацистською листівкою, а не справжнім радянським документом]

Люди похилого віку пам'ятають, що чутки про цей наказ поповзли ще до закінчення війни. Пізніше з'явилися і постраждалi від наказу Берії-Жукова - депортовані цілих сіл і селищ із Західної України до Сибіру і Середньої Азії, але розповідали вони про це пошепки й лише найближчим.

Cам по собі документ не лише унікальний, а й єзуїтський. Вміст преамбули - явна фальшивка, складена НКВС. Адже нічого подібного з того, що в преамбулі наказу стверджували Берія і Жуков, не було й не могло бути!

Фактів, наведених у наказі, немає в жодному науковому аналізі подій в Україні у 1944 році. "Зелені" банди були на Київщині в роки громадянської війни. Притому лише одна "банда Зеленого" під Обуховом. Останні факти нічого не викликають, окрім гіркої посмішки. Маячня якась!

Не менш одіозною є друга частина наказу. Чітко визначена мета Берії-Жукова і, звичайно, Сталіна. До речі, слово "наказую" свiдчить про те, що наказ був розрахований на підпис однієї особи. Цією особою мав би стати саме Сталін, але він вирішив "підставити" замість себе інших. Це був його улюблений прийом.

Ще раніше, 13 квітня 1944 року, Берія підписав наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР і народного комісара державної безпеки під № 00419/00137цт "Про заходи очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів". А тепер згадаймо приклади, коли Йосип Сталін особисто підписував директиви, на підставі яких НКВС масово здійснювало насильницькі виселення (депортації) народів, які проживали в Криму.

Це зокрема, Постанова Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року № 5859цт щодо виселення з території Криму всіх татар в Узбецьку РСР, Постанова Державного комітету оборони СРСР від 2 червня 1944 року № 5984цт щодо виселення з території Криму болгар, греків, вірмен, Постанова Державного комітету оборони СРСР від 24 червня 1944 року № 6100цт щодо виселення з території Криму турків, іранців, італійців, румун, австрійців, циган та інших.

Як виселяли татар із Криму в 1944-му. Історична довідка

На підставі цих постанов Сталіна і наказу Берії, згідно з архівними даними, в результаті каральних операцій НКВС СРСР лише 18-20 травня 1944 року з Криму було депортовано 194 111 кримських татар. Усього навесні-влітку того ж року було насильницьки виселено понад 200 тисяч кримських татар. 27 червня 1944 року з Криму було депортовано 12 422 болгар, 15 040 греків, 9 621 вірмен, 3 652 представників інших народів.

Вже 4 липня 1944 року Берія письмово доповів Сталіну, що виселення з Криму татар, греків, вірмен, болгар та інших антирадянських елементів завершено.

На підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 29 січня 1949 року № 390-139цт радянські окупаційні сили з 25 по 29 березня 1949 року провели великомасштабну операцію під кодовою назвою "Прибой" з депортації мешканців Естонії, Латвії та Литви. Згідно з цією постановою з країн Балтії необхідно було депортувати таких осіб:

1. Членів сімей бандитів та націоналістів, включаючи сім'ї бандитів, які переховувалися, які були засуджені та які були покарані на смерть;

2. Узаконені бандити та їхні сім'ї, які продовжували антирадянську діяльність;

3. Особи та їхні сім'ї, які допомагали бандитам;

4. Куркулі та їхні сім'ї.

Виконання операції "Прибой" стало обов'язком Міністерства державної безпеки СРСР (МДБ) та Міністерства внутрішніх справ СРСР (МВС).

Міністерство державної безпеки було відповідальне за першу частину операції "Прибой" - складання списку сімей для депортації, захоплення цих осіб та відсилка їх у спеціально обладнанні вантажні пункти на залізничних станціях. Завданням МВС було формування ешелонів на вантажних пунктах та відправка їх у місця призначення.

У Сибір як на свято! Гумористичний естонський ролик про депортацію (ВІДЕО)

Під час "березневої" (25-29 березня 1949 року) депортації з Прибалтики було примусово виселено майже півмільйона естонців, латишів, литовців та інших народів, які там проживали.

У прибалтійських країнах після отримання ними незалежності судами були засуджені десятки керівників різних рівнів МВС і МДБ, які брали участь у депортаціях у березні 1949 року, депортації судом були визнані як злочини проти людства, а тоталітарний окупаційний режим Радянського Союзу, як і нацистської Німеччини, - злочинним.

Чому українцям пощастило?

Отже, мета - виселити з України всіх українців, з Криму - усіх татар, з Прибалтики - естонців, латишів, литовців та iнших "антирадянських елементів"! Хіба це не геноцид цих народів і злочин проти людства?

Депортація народів Криму та Прибалтики була здійснена всього за кілька днів. А чому ж, виникає запитання, не був повністю виконаний наказ Берії-Жукова № 0078/42 щодо виселення всіх українців у віддалені регіони Радянського Союзу?

Причин кiлька.

За офіційними радянськими даними, населення в Українській РСР у 1940 році становило 41,3 мільйона осіб. На 1 січня 1945 року в Україні органами влади офіційно було зареєстровано 27,383 мільйона осіб. Різниця становить 13,917 мільйона чоловік. Отже, у роки Другої світової війни Україна втратила майже 14 мільйонів (!) людей.

Втрати України у війні були настільки великі, що тільки в 1960 році, навіть враховуючи приєднання Закарпаття (1944) і Криму (1954), населення тут досягло рівня 1941 року! Легко підрахувати, що на день підписання зазначеного наказу (22 червня 1944 року) в Україні проживало понад 27 мільйонів українців, які вижили після німецької окупації.

Вивезти "таємно", "тільки вночі" і "раптово" таку кількість "усіх українців" за кiлька днів, як це зробили в Криму і в Прибалтиці, було неможливим. У Радянському Союзі просто не було для цього такої кількості вагонів!

Окрім того, коли наказ Берії-Жукова почали доводити до "командирів полку включно", а iз Західних областей України були депортовані кiлькасот тисяч українців, оперативні працівники НКВД і СМЕРШу у своїх таємних рапортах доповіли керівництву про те, що в армії почалися "масові нездорові націоналістичні та антирадянські настрої солдат і офіцерів".

На фронті почастішали випадки, коли солдати і командири свідомо йшли на загибель, дiзнавшись, що їхнi сім'ї репресовані за те, що перебували в тимчасовій окупації.

Водночас майже на всій території України активізувала свою національно-визвольну боротьбу УПА, у лавах якої були десятки тисяч добре вишколених, організованих, дисциплінованих і озброєних вояків. Їх, до того ж, підтримувало місцеве населення.

Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур

У випадку масової депортації українців, як повідомляли у своїх таємних донесеннях чекісти, до УПА, щоб захистити своїх рідних, приєднаються не лише місцеве населення, а й десятки тисяч червоноармійців. В Україні може розгорнутися всеукраїнська національно-визвольна війна проти комуністичного сталінського режиму, наслідки якого можуть бути непередбаченими.

Це найбільше злякало Сталіна і примусило його зупинити виконання наказу Берії-Жукова про виселення всіх українців.

Зазначимо, що депортації були невід'ємною частиною репресивної внутрішньої політики комуністичної радянської влади. За архівними матеріалами, за період 1920-1953 років було проведено щонайменше 130 операцій з депортації народів. Мільйони людей були силоміць виселені зі своїх домівок і вивезені у Сибір, Казахстан, Узбекистан. Майже половина з них - загинули в дорозі.

Український народ, узявши участь у війні проти нацистської Німеччини і зазнавши найбільших людських жертв і матеріальних втрат, залишився колонією іншої тоталітарної імперії - СРСР - і вимушений був продовжити свою боротьбу за незалежність.

Варто нагадати, що аналогічною була доля у багатьох народів світу. Посилаючи на фронт своїх синів, сподіваючись після перемоги над Гітлером знайти свободу від метрополій Англії, Франції, Голландії та інших учасників антигітлерівської коаліції, вони так і залишилися колоніями після 1945 року.

Український Партизанський Антиколоніалізм

Пізніше, згідно з рішенням ООН про ліквідацію колоніалізму, вони нарешті знайшли незалежність. Велику роль у деколонізації народів зіграла їхня участь у Другій світовій війні на боцi союзників-переможців.

Україна опинилася серед країн-"переможців", одним із засновників ООН, всередині якої впродовж багатьох років НКВД продовжувало заарештовувати "зрадників батьківщини" і відправляти їх або в заслання в далекі райони СРСР, або одразу на той свiт...

А дія наказу Берії-Жукова "выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии" далася взнаки вже в 1945 році, коли з'явилися перші ознаки голоду. У 1946-1947 рр. дефіцит продовольства в Україні досяг критичної межі й почався голод, якого не було за весь час німецької окупації!

"Найгірший голод був у червні 1947 року"

Фахівці Національного інституту демографічних досліджень Франції Франс Меле і Жак Валлен підрахували, що тільки в 1939-1949 роках в Україні утворилася "діра" в 12,6 мільйона осіб, в тому числі й через голод 1946-1947 років.

У західних регіонах України цілі села почали вирушати за кордон СРСР. Але це не заважало НКВД продовжувати свою чорну справу.

За 1943-47 рр "органи" притягнули до кримінальної відповідальності 769 535 українців, з них "за антирадянську діяльність" 570 396. 29 733 людей були розстріляні. (дані з книги "Київ у роки фашистської навали").

Уявлення буде неповним, якщо ми не порівняємо ці дані із загальною динамікою репресивної діяльності відомства Берії. Дякувати Лаврентію Павловичу, він, ставши наркомом НКВС, через рік служби написав товаришу Сталіну довідку про результати репресій у СРСР iз 1919-го по 1940 рік.

У цьому документі є цікаві дані (перш за все, для наших комуністів), тому наводимо текст iз невеликими скороченнями мовою оригіналу:

"Сов. Секретно. Товарищу Сталину.

Справка

В период с 1919 по 1930 гг. органами ВЧК-ОГПУ было расстреляно 2,5 млн. врагов народа, контрреволюционеров, саботажников и пр.

В период с 1930 по 1940 гг. органами ОГПУ-НКВД СССР привлечено к уголовной ответственности и осуждено врагов народа по приговорам судов 1300949 чел. Из них расстреляно 892985 чел. Продолжают отбывать наказание 407964 чел.

В том числе:

- контрреволюционеры, бывшие ленинские партийные лидеры, вставшие на путь контрреволюции: осуждено 937110 чел., расстреляно 686271 чел., продолжают отбывать наказание 250839 чел.

- члены Коминтерна, вставшие на путь контрреволюции и вредительства: осуждено 180300 чел., расстреляно 95854 чел., продолжают отбывать наказание 84446 чел.

- по делу писателей-"гуманистов": осуждено 39870 чел., расстреляно 33000 чел., продолжают отбывать наказание 6870 чел.

- из числа военнослужащих и вольнонаёмных РККА осуждено за измену Родине шпионов и врагов народа 76634 чел., расстреляно 35000 чел., продолжают отбывать наказание 37568 чел.

- из числа сотрудников НКВД, разоблачённых и выявленных врагов народа, осуждено 63079 чел., расстреляно 41800 чел., продолжают отбывать наказание 22319 чел.

Данные приведены без учёта смертности в лагерях.

Народный Комиссар внутренних дел СССР (Л. Берия)".

Не депортацією, то голодом

У наказі Берії-Жукова згадується Вінницька область, де українське населення нібито бажає повернення німецьких окупантів, ховає зерно в ями, безжалісно ріже худобу тощо.

А ось колишній перший секретар Вінницького обкому партії, командир партизанського загону Дмитро Тимофійович Бурченко пише у своїх спогадах: "Уже в перші тижні після звільнення колгоспники-вінничани внесли до фонду Червоної Армії 4 мільйони пудів хліба, понад 47 тисяч центнерів м'яса, багато інших продуктів. Трудящi області на свої трудові заощадження створили і передали воїнам ескадрилью літаків "Прапор Перемоги", танкові колони "Колгоспник Вінниці" і "Вінницький залізничник".

Німці, відступаючи, не встигли забрати у селян хліб і продовольство, натомість НКВД "витрусило" в колгоспах і хатах колгоспників усе. Українці, природно, запротестували. Тоді "визволителі" в особі Берії-Жукова вирішили виселити їх усіх до Сибіру, а весь майбутній урожай передати до фонду Червоної Армії.

Саме весь! Це спричинило голод 1946-1947 років, що забрав життя 1,5 мільйона українців. І це при надлишку зерна в Україні в 1942-1943 рр.!

Отже, якщо вірити наказу Берії-Жукова, життя на "звільненій" українській землі починалося з уведення каральних дивізій НКВС і відновлення масових репресій мирного населення. І це незважаючи на те, що в лавах Червоної Армії на той момент перебувало 4,6 мільйона українців: солдати, командувачі фронтами (9 iз 15 фронтів очолювали вихідці з України), арміями, корпусами, дивізіями, маршали, генерали (більше 300 генералів), командири полків, батальйонів та інших військових підрозділів, iз них - десятки Героїв Радянського Союзу.

Їхні імена - льотчика-винищувача Івана Кожедуба, командувача Південного і Південно-Західного фронтів Родіона Малиновського, командувача танкових військ Павла Рибалка, головнокомандувача 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів Семена Тимошенка, командувача бронетанкових військ Якова Федоренка, очільника 38-мої армії Кирила Москаленка, командувача 1-ї гвардійської армії Андрія Гречка, керівника найзнаменитішого в СРСР підрозділу морських десантників Костянтина Ольшанського, легендарних ватажків українських партизанів Сидора Ковпака й Олексія Федорова, прапороносця Олексія Береста та багатьох інших - назавжди вписані в історію Великої Перемоги.

Іван Кожедуб - найкращий повітряний ас антигітлерівської коаліції

Треба чесно визнати: репресивна політика Сталіна-Берії здебiльшого девальвувала радість перемоги СРСР над Німеччиною, залишила глибокий шрам у душі мільйонів українців, що позначилося потім і на результатах референдуму про незалежність України (більше 92 відсотків - "за").

Фактично "Днем Перемоги" для українців - на щастя, мирним - став День проголошення незалежності України. Україна, а також Росія, Білорусь та інші колишні республіки СРСР, стали повноправними членами світової спільноти, позбавилися інквізиції в образі ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ СРСР, хоча й не забули про масові репресії, ГУЛАГи, психлікарнi.

Якщо ти Богом даний Українець...

Громадяни незалежної України не лише мають право, а й повинні знати всю правду про війну (якою б вона не була) та нарешті позбутися ідеологічних догм, що дозволить нам дати по руках тим політикам і політсилам, хто спекулює на історії війни 1941-1945 рр., провокує міжнаціональні, міжконфесійні та міжрегіональні конфлікти в нашій країні.

Варто брати приклад у японців.

Ще в радянські часи в Японії вирішили відзначити круглу дату перемоги японського флоту над російським у битві бiля Цусіми. Москва відреагувала на цей факт дуже хворобливо й різко. Міністр закордонних справ СРСР виступив iз протестом, заявивши про некоректність японської сторони в цьому питанні.

Мовляв, війна була так давно, що про неї всі забули - і тому організатори урочистостей прагнуть відродити в японського народу віру в перевагу Японії над Росією, переконати японців у реальності реваншу за поразку в Другій світовій війні. Розумні японці швидко знайшли компромісне рішення: держава не бере участь в урочистостях, якщо ветерани воєн хочуть згадати своїх загиблих товаришів, то нехай поминають. Інцидент було вичерпано...

Хто б що не говорив, а люди, які пережили війну, в першу чергу, учасники Другої світової по ту й іншу сторони фронту, мають право вважати 9 Травня своїм святом. Або днем пам'яті чи днем примирення. Не треба їм заважати, а тим більше споювати дешевою горілкою з перловою кашею на закуску (гречана цього року була в дефіциті).

Це виглядає принизливо, особливо в ситуації, коли не всі загиблі на війні встановлені й поховані, а вцілілі переможці досi не отримали пристойного житла, достойних пенсій, відповідного соціального статусу, та що там казати - досить часто навіть інвалідних візків, які б дозволили їм вийти за межі квартири!

Здавалося б, усе стало на свої місця. В Україні одні відзначають 9 Травня як свято "зi сльозами на очах", згадуючи свої бойові дні, інші - як день пам'яті про загиблих близьких і рідних, треті хочуть, щоб цей день був днем національного примирення та згоди. Люди покладають квіти до пам'ятників і могил загиблих - як воїнів Червоної Армії, так і УПА (є в Україні й братські могили її бійців).

Ветерани ЧА і УПА разом святкували визволення України від нацистів

Звичайно, українці, які мріяли про незалежність України, в першу чергу ті, хто боровся за свободу своєї країни, не пов'язують День Незалежності з іншими історичними подіями і, звичайно ж, не протиставляють його 9 травня. На жаль, останні події в політичному житті України вносять до нашого життя тривогу за майбутнє дітей та онуків.

У правлячій більшості Верховної Ради об'єдналися разом дві сили - капіталісти і комуністи. Капіталісти - вони і в Африці капіталісти: як писав Дмитро Донцов, ведуть таке собі рослинне вегетативне життя, яке не потребує напруження сил, в якому немає націєтворчої сутності. Але Компартія Симоненка - це не та КПРС, яка, визнавши помилковість своєї програми, саморозпустилася.

Скажімо так, більшовики капітулювали, а меншовиків Сталін ліквідував руками НКВД. І попри це на святкових маршах на Хрещатику за спиною Симоненка несуть портрети Сталіна! Мов би й не було в історії України Крутів, Голодомору, Биківні...

Але рiч не лише в позиції наших "комуністів", а в тому, що вони стали виконавцями політичної провокації з червоним прапором, розробленої в Кремлі. І вкотре зіштовхнули лобами українців iз Півдня та Заходу, налаштовуючи брата проти брата.

Коли ж ми, українці, врешті-решт зрозуміємо, що наша непереможність і майбутнє - в нашій національній єдності, а прапором перемоги українців у всі часи є синьо-жовтий національний Державний Прапор України?!

Коли ж ми станемо господарями "у своїй хаті", де "своя правда і сила, і воля", як говорив останній бард українського козацтва Тарас Шевченко?!

Доки ми будемо терпіти образи зі столиці сусідньої країни, що Україна, як незалежна держава - "недорозуміння", яка церква для нас головна і куди нам ходити молитись, яка наша мова, історія, культура, хто наші національні герої, чиїми іменами називати вулиці, з ким нам дружити і в які союзи вступати?!

Коли ж ми, українці, перестанемо бути "малоросами", "рабами, підніжками, гряззю Москви", яких засуджував Великий Кобзар, жити за принципом "моя хата з краю...", "два українці - три гетьмани" та навчимося відрізняти зерно від полови?! І ще багато коли і доки...

А відповідь на ці та інші подібні запитання досить проста: тоді, коли кожний українець (нас понад 80% громадян України; в Російській Федерації російська нація законом визначена титульною, що й зумовлює назву федерації) прокинеться і скаже сміливо вголос собі, дітям, онукам, правнукам: "Я є Богом даний Українець за національністю, душею і духом!" - ми з населення, електорату станемо монолітною Українською нацією - Українським народом.

Сподіваємося, що всі українці зрозуміють, що це означає.
ВТРАТИ

У повоєнні роки офіційна цифра втрат СРСР у Другій світовій кілька разів змінювалася.

1946 - у березні Сталін у газеті "Правда" заявляє, що Радянський Союз втратив під час війни 7 мільйонів людей.

1953-1960 - йдеться вже про 17 мільйонів жертв.

1961 - Хрущов збільшує "офіційну" цифру загиблих до 20 мільйонів.

З 1991 року - найближчим до істини вважається число 26-27 мільйонів осіб, з яких 8-9 мільйонів - військові. Російський академік Олександр Яковлев вважає, що офіційні дані про втрати у Другій світовій досі занижені і називає власні підрахунки - 30 мільйонів людей.

Втрати України у Другій світовій: довідка для Путіна
ДО РЕЧІ

Сучасне 9 Травня не завжди було "червоним днем календаря". У 1945 році в СРСР день підписання Акту про беззастережну капітуляцію Німеччини оголосили неробочим. Але в грудні 1947-го, ще при Сталіні, статус "неробочого дня" перенесли з 9 травня на 1 січня. У 1965 році, з приходом до влади Леоніда Брежнєва, День Перемоги знову став вихідним.

Вiктор ЮЩЕНКО, президент України (2005-2010 рр.)

Григорiй ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, народний депутат України ІІ-VІ скликань, член ПАРЄ (2006-2010 рр.), генерал-лейтенант СБУ, кандидат юридичних наук

В'ячеслав САБАЛДИР, академік Української академії наук, лауреат Державної премії України.

Джерело Українська правда
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"