Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
в 202 каб. Ратуші відбудеться брифінг міського голови Олексія Каспрука.
в 105 кабінеті Чернівецької міської ради (Центральна площа,1) відбудуться громадські слухання з обговорення питання облаштування майданчика відпочинку за адресою вул. В.Комарова поряд з будинком №№23-25.
в конференц-залі готелю «Буковина» за адресою: м.Чернівці, вул.Головна,141 відбудеться безкоштовний семінар-тренінг на тему «Без чого не може бути готель».
Реєстрація учасників проводиться до 04.12.2017 року.
Реєстрація та надання додаткової інформації по Програмі семінару здійснюються за телефоном +380661726756.
в області відбудуться заходи у рамках Всеукраїнської акції «Потяг єднання – Труханівська Січ».
з 8.30 до 9.00 відбудеться зустріч учасників акції на залізничному вокзалі Чернівців.
З 10.00 до 13.30 заплановані екскурсії містом, учасники Всеукраїнської акції познайомляться з центральною частиною міста та з його архітектурною перлиною – колишньою Резиденцією митрополитів Буковини і Далмації, нині – Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича. Окрім того, о 11.30 учасники відвідають Чернівецьку гімназію №5.
О 12.00 в приміщенні обласної державної адміністрації (каб. 418) відбудеться спільний брифінг керівництва області та міста спільно з організаторами Всеукраїнської акції «Потяг єднання – Труханівська Січ».
в центрі культури «Вернісаж» на місці колишнього ресторану «Карінтія» (вул. Ольги Кобилянської, 53) ббуде проходити молодіжна етно-вечірка на Андріївські Вечорниці «Знайди свого Андрія».
В програмі передбачено:
13 грудня о 12.00
у Літературному целанівському центрі (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 51) відбудеться захід дитячого арт-видавництва «Чорні вівці», приурочений Дню святого Миколая та другій річниці «овечок».
У програмі:
21 грудня 0 18:30 в органному залі відбудеться святковий концерт В очікуванні Різдва.


Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Партнери

Чиї бронзові бюсти стоятимуть на алеях Героїв?

18-10-2012, 17:41 / Коментарів: 0
Чиї бронзові бюсти стоятимуть на алеях Героїв?Доктор геолого-мінералогічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений економіст України, кавалер орденів князя Ярослава Мудрого V ступеня, "За заслуги" I, ІІ і ІІІ ступенів, Дружби (Росія) і Святого Рівноапостольного князя Володимира), Великий командор ордена православних хрестоносців святого храму гробу Господня з врученням золотого хреста, корони, вінка і зірки, прем’єр України Ніколай Азаров виступив із новою вікопомною ініціативою.

Він пропонує створити в кожному обласному центрі алеї Героїв Радянського Союзу. Про це голова уряду заявив у Миколаєві: "У Києві з’явиться Алея Героїв. Мені хотілося б, щоб у кожному обласному центрі такі алеї були створені". Бо ж, за його словами, саме на прикладах таких героїв необхідно виховувати нашу молодь.

Було би смішно й дико заперечувати, що серед Героїв Радянського Союзу були люди достойні, з яких молоді справді варто було би брати приклад.

Скажімо, льотчик-ас з Нікопольщини Іван Бабак. Воюючи з 1942 року, він збив 33 ворожих літака особисто й 4 у групі, сам же жодного разу не був підбитий. Був, як то кажуть, льотчиком від Бога.

При цьому найбільшим своїм воєнним успіхом Бабак вважав не збиті літаки, а філігранно зупинений з однієї кулеметної черги паровоз, що тягнув два десятки вагонів з дівчатами, що їх нацисти вивозили на роботу до Німеччини.

14 квітня 1945 року Олександр Покришкін (а саме у дивізії цього визначного льотчика воював Бабак) подає до штабу армії документи на присвоєння Івану Бабаку звання двічі героя Радянського Союзу ( адже на це звання мали право ті винищувачі, хто збив тридцять і більше літаків). Нагадаю, Іван Бабак збив на той час вже 33 літаки і 4 в групі.

А 16 квітня почалася битва за Берлін, і літак Бабака був збитий зенітним снарядом. Поранений льотчик потрапив до полону. Бабак хотів прикинутися рядовим льотчиком, проте німецькі зенітники його одразу впізнали – у них був альбом портретів найкращих радянських асів…

Двох тижнів полону виявилося досить, щоби для радянської системи герой став "ворогом народу". У травні Іван Бабак опинився вже за радянським колючим дротом.

Але Олександр Покришкін не кидав у біді своїх хлопців. Тільки-но дізнавшись, у якому пересильному таборі тримають Бабака, він зібрав команду з десятка Героїв Радянського Союзу, які озброїлися до зубів, і поїхав відбивати свого підлеглого, якщо треба – то силою.

Навіть у підцензурних спогадах Покришкіна ця сцена дуже красномовна: "Вартовий, яких охороняв ворота в’їзду за огорожу колючого дроту, не пропустив нас. Ми викликали начальника. "Льотчики є, - з гордістю повідомив він - Один з них остогид мені своїми домаганнями. Видає себе за героя, бачили ми їх!" "Запросіть його до нас", - сказав я…

Бабак постав перед нами на порозі, обірваний, з чорними струпами від опіків на обличчі, виснажений. Побачивши нас, він кинувся на зустріч. Але начальник конвою перегородив йому дорогу. "Громадянину - назад," - закричав він, одразу озвіривши від люті. Бабак зупинився, в його очах блиснули сльози. Ми підішли до Бабака, оточили його, начальник зіщулився.

"Ми забираємо капітана Івана Бабака в свою частину, - сказав я. - Мені невідомо, де Ви були під час війни, по Вас не видно, що Ви воювали, з гвинтівкою в руках чи йшли в атаку в танку, а він збив у повітрі понад 30 літаків, він заслужив любов усього народу, а не звіряче ставлення, яке Ви виявляєте до нього".

Начальник відмовився звільнити льотчика, Бабак здригнувся, він пояснив нам, як цей блюститель залізного порядку недавно побив його і зовсім відмовив у медичній допомозі. Та ми Бабака забрали…"

Але, попри протекцію Покришкіна, "чекісти" продовжували переслідували Івана Бабака. Друзі допомогли йому вступити у Москві на Вищі офіцерські льотно-тактичні курси. 1947 року він їх закінчив і став учити мистецтву повітряного бою молодих пілотів. Але його дістали і там.

1949 року капітана Івана Бабака демобілізували. Він повернувся на Україну. Свою заслужену другу зірку Героя він так й не одержав. Та й перша зникла у нетрях МГБ. Він учителює на Нікопольщині, а 1951 року назавжди переїздить на Полтавщину.

Директор школи, інспектор райвно, ініціатор проведення міських змагань юних шахістів (сам добре вмів і любив грати у шахи – у Покришкіна льотчики, чекаючи на бойовий виліт, віддавали перевагу не картам чи доміно, а саме цій грі). Тож минуло вже два десятиліття по війні, а ніхто ані з колег-учителів, ані зі школярів не знав, що поряд із ними – один із блискучих льотчиків-асів.

Дізнавшись про це на одній із зустрічей ветеранів своєї авіадивізії, Покришкін обурився: "Золоту Зірку тобі вручили не для того, щоб ти її в шкатулці ховав! Ось тобі дублікат Зірки, у мене ще є, і будь добрий носити її, і пацанів на прикладі своїх подвигів виховувати".

А в липні 2000 року Івану Бабаку – якраз за рік до смерті – була вручена відзнака полтавського міського голови другого ступеня – це все, на що спромоглася незалежна Україна (Ніколай Янович на той час уже мав чотири українські ордени за свої вікопомні заслуги перед Вітчизною…).

Не відзначив Бабака, бодай посмертно, і "найбільш український президент", хоча автор цих рядків і не раз писав про це, знаючи про долю Героя не тільки з чужих слів чи книг (мій покійний батько-кінорежисер свого часу зробив кілька документальних стрічок про льотчиків і був знайомим і з Покришкіним, і з Бабаком). Але…

Так от: виховувати молодь на прикладі такої людини, як Іван Бабак, не лише потрібно, а й необхідно. Поза тим, був він Героєм Радянського Союзу чи ні.

Проте у мене існують дуже й дуже великі сумніви, що саме такі люди фігуруватимуть на азаровських "алеях Героїв". На першому місці будуть, ясна річ, генерали, комісари та секретарі підпільних обкомів. І тут ми матимемо вже приклади зовсім іншого ґатунку.

"НКВД СРСР повідомляє отримане від свого співробітника, котрий перебуває у тилу противника в районі Рівне, УРСР, наступне донесення:

"Особовий склад 12-го батальйону Сабурова займається розгулом, пияцтвом, тероризує і грабує по-радянськи налаштоване населення, в тому числі навіть родичів своїх бійців. На мої претензії комбат Шитов і комісар обіцяють припинити цю антирадянську роботу, але діють нерішуче, намагаючись прикрити осіб, зайнятих бандитизмом. Роблю нові спроби домогтися перелому, прошу вплинути через Сабурова…"".

Хто це зводить наклепи на партизанів Героя Радянського Союзу Сабурова? Це – нарком внутрішніх справ Лаврентій Павлович Берія, який 23 січня 1943 року доповідає Сталіну про безчинства, приборкати які його власний представник безсилий. Вдумайтесь: член Ставки, ледь не всемогутній "луб’янський маршал" прозоро натякає Сталіну про необхідність втрутитися…

А, може, Берія вводив Сталіна в оману? Ні. Через кілька днів (27 січня) з того ж з’єднання Сабурова представник Українського штабу партизанського руху Іван Сиромолотний відправив листа начальнику цього штабу Тимофію Строкачу: "За змістом його загін близький до банди. Народ від його загону тікає так, як і від німців, у лес. Мародерству немає межі".

Але до лісу встигали втекти не всі. У повідомленні начальника поліції порядку Райхскомісаріату Україна № 162/42(G) на ім’я Гіммлера зокрема відзначено, що "більшовицькі терористи" активно "грабують і розоряють українські села" - йшлося якраз про ареал діяльності з’єднання Сабурова.

У таких цілком таємних документах нацисти зазвичай говорили правду. Ось як описував події весни та літа 1943 року на Волині, де діяв Сабуров, Тарас Бульба-Боровець, командувач "Поліської Січі" та Української народної революційної армії:

"Одної ночі лебедівці [так він називає вояків організованих ОУН-Бандери загонів УПА – С.Г.] карають мечем та вогнем польське село. Вдень німці з польською поліцією карають за це п’ять українських сіл. На другу ніч большевики з поляками палять за те саме ще п’ять українських сіл та дострілюють уцілілих втікачів по лісах".

А ось статистика: тільки восени 1943 року, вже після спаду українсько-польського протистояння, на Волині 79 сіл спалили нацистські карателі, а 29 – червоні партизани. Якщо ж узяти до уваги співвідношення їхніх сил, то партизани у цій справі виявили значно більшу активність та заповзятість у знищенні українського населення.

А влітку 1944 року генерал-майор Олександр Сабуров очолив управління НКВД Дрогобицької області. Він був безпосереднім організатором каральних операцій проти УПА та підпілля ОУН, особисто брав участь у репресіях проти членів сімей учасників українського Руху Опору.

Невдовзі, втім, його перевели на східну Україну, а потім – до Москви, начальником Головного управління МВС СРСР. З 1946 по 1958 роки числився депутатом Верховної Ради СРСР. У 1957 році Хрущов відправив його на пенсію – схоже, ще з часів війни він запам’ятав аж надто вже криваві "подвиги" цього Героя.

Але ж маємо те, що маємо: вулиці Сабурова у Житомирі, Овручі, Чернігові (там, до речі, вже давно є омріяна Азаровим алея Героїв) і стольному Києві, бюст Героя в Овручі, школи його імені. Звісно, чом би не виховувати молодь на його прикладі, як це вже робилося в радянські часи?

А є ж іще й двічі Герої, визначні сталінські полководці. Один з них – Іван Черняховський.

Феноменальна кар’єра: у 1937 році – майор, командир танкового батальйону 8-ї мехбригади, у березні 1941 року – підполковник, командир 28-ї танкової дивізії у Прибалтиці (тієї самої, якій, згідно із щойно знайденим Марком Солоніним, 20 червня 1941 року ставилися завдання на карті Східної Пруссії…).

А вже влітку 1944 року Іван Черняховський – командувач 3-го Білоруського фронту, двічі Герой Радянського Союзу, генерал армії. Йому тільки 38 років. Нічого не скажеш – воєнний талант! А 18 лютого 1945 року він гине під Кенігсбергом…

І все наче й нічого, але…

"Перше вторгнення росіян у східні райони Німеччини сталося у жовтні 1944 року, коли частини Червоної армії захопили кілька прикордонних селищ. Через п‘ять днів вони були вибиті звідти, і перед очима німецьких солдатів постала страхітлива картина.

Навряд хоча б один цивільний уникнув смерті від рук російських солдатів. Жінок розпинали на дверях сараїв і перекинутих возах, чи, зґвалтувавши, душили танками. Їхніх дітей також по-звірячому вбили. Сорок французьких полонених, які працювали на хуторах, були розстріляні гаданими “визволителями”.

Та ж доля спіткала й кількох німецьких комуністів. Дії червоноармійців не були виявом беззмістовної жорстокості, це був методичний садизм, що не поступався діям самих нацистів".

Так описує вчинки вояків Черняховського у Східній Пруссії сучасний британський історик Макс Гастінгс. Ті ж самі події схожим чином описує й російський історик Олег Плєнков:

"20 жовтня 1944 року радянські війська взяли прусське село Неммерсдорф (тепер – Маяковське) і вчинили розправу над місцевими жителями... Одним із найвідоміших прикладів масових убивств мирних жителів став випадок у пригороді Кенігсберга Метгені, який у лютому 1945 року, через три тижні після здачі радянським військам, німці відбили назад. У цьому пригороді були знайдені близько 3000 трупів німецьких біженців, вбитих найбільш варварськими способам, - переважно жінок, дітей, літніх людей..."

Може, сучасні історики щось перебріхують? "Усі ми знали, що німецьких дівчат можна ґвалтувати і вбивати. Це сприймалося ледь не як відвага в бою". Це написав Олександр Солженицин, котрий воював у Східній Пруссії і був заарештований за "антирадянську діяльність".

Молодший колега капітана Солженицина, в майбутньому – письменник і художник Леонід Рабичев був тоді юним лейтенантом. Він на початку 2000-х описав те, що коїли війська Черняховського, детально:

"…Війська наші у Східній Пруссії наздогнали громадянське населення, яке евакуювалося з Гольдапа, Інстербурга й інших міст, які залишалися німецькою армією. На возах і машинах, пішки старі, жінки, діти, великі патріархальні сім’ї повільно по всіх шляхах відходили на захід.

Наші танкісти, піхотинці, артилеристи, зв’язківці наздогнали їх, поскидали у кювети обабіч шосе їхні вози з меблями, валізами, чемоданами, конями, відтіснили вбік старих та дітей і, позабувши про обов‘язок і честь і про відступаючі без бою німецькі підрозділи, тисячами накинулися на жінок і дітей. Жінки, матері та їхні дочки лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть, регочучись, орава мужиків зі спущеними штаньми.

Тих, хто обливається кров‘ю і втрачає свідомість, відтягують убік, дітей, які кидаються їм на допомогу, розстрілюють. Регіт, гарчання, сміх, крик і стогони. А їхні командири, їхні майори і полковники стоять на шосе, хто посміюється, а хто і диригує – ні, радше, регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь…

Ошелешений, я сидів у кабіні полуторки... А полковник, той, що тільки-но диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, які б’ються в істериці... До обрію серед гір мотлоху, перекинутих возів трупи жінок, старих і дітей...

Мені і моєму взводу управління дістається фільварок у двох кілометрах від шосе. У всіх кімнатах трупи дітей, старих і зґвалтованих та застрелених жінок. Ми так втомилися, що, не звертаючи на це увагу, лягаємо на підлогу та засинаємо".

Далі продовжувати не буду; нацисти хоча б не ґвалтували своїх жертв у Бабиному Ярі… А далі – "цим шосе проїздив на своєму вілісі і командуючий Третім Білоруським фронтом генерал армії Черняховський..." Одне слово, знав славетний командувач, чим займаються його війська. І мовчки (чи не мовчки, а віддавши відповідний цілком таємний наказ своїм командирам?) благословляв цей геноцид.

І знову слово Максу Гастінгсу: "Коли червоноармійці оволоділи Кенігсбергом, вони перебили тисячі жителів. Жінок ґвалтували просто в родильних відділеннях лікарень. Один лікар згадує їхні крики відчаю: “Застрельте мене! Застрельте мене!” – але мучителі обирали для своїх жертв повільну смерть.

Міхаель Вік, один із тих, хто вижив у цій бійні, розповідає: “Кожного зустрічного чоловіка вони вбивали, а кожну жінку – ґвалтували. Вночі звідусіль лунали крики і благання про допомогу. Вони зачиняли людей у підвалах і підпалювали будинки...” Від єврея Віка не сховався і похмурих парадокс ситуації: “Спершу нас намагалися знищити Гітлер і нацисти, тепер цим зайнялися росіяни"".

Одним словом, чим не гідний взірець для нинішньої української молоді?

І, нарешті, є ж іще головний герой усіх часів і народів – чотири рази Герой Радянського Союзу, герой усіх "братніх країн", кавалер понад 200 орденів та медалей (в тому числі десятків бойових, включно із орденом "Перемога") Леонід Ілліч Брежнєв, маршал, визначний полко- і флотоводець, теоретик марксизму-ленінізму, лауреат Ленінської премії в галузі літератури за не ним написані мемуари, etc.

Йому вже встановлюють пам’ятники й меморіальні дошки, на його прикладі вже у Дніпропетровській області навчають земляків, як треба жити. І справді: саме на початку 1980-х обсяги "тіньової економіки" в СРСР сягнули 100 млрд доларів, саме тоді "стали на крило" комсомольці-секретарі, які під час перебудови успішно проміняли "Капітал" на капітал.

То як тут не поставити бюст "дорогого Леоніда Ілліча" на алеї Героїв?

Сергій Грабовський
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"