Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
в 202 каб. Ратуші відбудеться брифінг міського голови Олексія Каспрука.
в 105 кабінеті Чернівецької міської ради (Центральна площа,1) відбудуться громадські слухання з обговорення питання облаштування майданчика відпочинку за адресою вул. В.Комарова поряд з будинком №№23-25.
в конференц-залі готелю «Буковина» за адресою: м.Чернівці, вул.Головна,141 відбудеться безкоштовний семінар-тренінг на тему «Без чого не може бути готель».
Реєстрація учасників проводиться до 04.12.2017 року.
Реєстрація та надання додаткової інформації по Програмі семінару здійснюються за телефоном +380661726756.
в області відбудуться заходи у рамках Всеукраїнської акції «Потяг єднання – Труханівська Січ».
з 8.30 до 9.00 відбудеться зустріч учасників акції на залізничному вокзалі Чернівців.
З 10.00 до 13.30 заплановані екскурсії містом, учасники Всеукраїнської акції познайомляться з центральною частиною міста та з його архітектурною перлиною – колишньою Резиденцією митрополитів Буковини і Далмації, нині – Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича. Окрім того, о 11.30 учасники відвідають Чернівецьку гімназію №5.
О 12.00 в приміщенні обласної державної адміністрації (каб. 418) відбудеться спільний брифінг керівництва області та міста спільно з організаторами Всеукраїнської акції «Потяг єднання – Труханівська Січ».
в центрі культури «Вернісаж» на місці колишнього ресторану «Карінтія» (вул. Ольги Кобилянської, 53) ббуде проходити молодіжна етно-вечірка на Андріївські Вечорниці «Знайди свого Андрія».
В програмі передбачено:
13 грудня о 12.00
у Літературному целанівському центрі (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 51) відбудеться захід дитячого арт-видавництва «Чорні вівці», приурочений Дню святого Миколая та другій річниці «овечок».
У програмі:
21 грудня 0 18:30 в органному залі відбудеться святковий концерт В очікуванні Різдва.


Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Партнери

Марія Матіос: Нинішня влада виштовхнула мене з кокону творчості

5-09-2012, 14:22 / Коментарів: 2
Марія Матіос: Нинішня влада виштовхнула мене з кокону творчостіМарія Матіос – одна з найпопулярніших сьогодні українських письменниць. Лауреат Шевченківської премії та професійний держслужбовець. На вистави за мотивами її романів збираються аншлаги. Та й самій Матіос під час літературних фестивалів ніколи не вдається обмежитися годинною автограф-сесією – все триває переважно втричі довше.

Цього літа Марія Матіос разом із іншими сучасними письменниками сколихнула інформаційний простір. Вона, як і інші колеги по цеху, балотується у Верховну раду. Вона – одне з перших імен у списках партії "Удар".

"Українська правда" вже публікувала інтерв'ю з одним із потенційних депутатів-письменників – Василем Шклярем.

Цього разу спілкувалися з Марією Матіос – про федералізацію країни, мовну політику та патріотизм.

- Ви говорите, що довго думали над пропозицією Кличка. Що змушувало сумніватись у виборі?

- Я сумнівалася не у виборі, а думала про відповідальність. Знаєте, пропозиція Віталія Кличка підставити йому в політиці плече, упала на мене справді, "як пантера".

І попри всю свою "стрілецьку" гарячість (я дуже бурхливо і гостро реагую на будь-яку несправедливість і зло), тим не менше, ніколи не приймаю спонтанних рішень.

Перед тим, як сказати "так" чи "ні" будь-якій пограничній ситуації, я роблю три незмінні речі: дивлюся в паспорт, тоді в дзеркало, а після того розгортаю на підлозі дві величезні карти – намальовані фамільні дерева по обох батьківських лініях. Це дуже помічне, кажуть у нас на Буковині, бо ти бачиш, за ким ти йдеш слідом. І чи маєш ти за чиїми слідами йти взагалі.

А далі я беру голову в руки і думаю. В такі хвилини я не шукаю порадників-розрадників. Я кличу на поміч своє сумління.

Отож від першого кількагодинного спілкування з Віталієм Кличком минуло ще кілька зустрічей з ним, телефонних розмов і просто великого внутрішнього напруження, поки я прийняла для себе це рішення і сказала Віталію Володимировичу: "Так, я підставляю вам своє плече, але моє плече буде на рівні вашого ліктя".

Іншими словами, я завжди підтримаю ваше бажання і дії змінити ці "бої без правил" української політики, але разом із тим, я завжди сіпну за лікоть, якщо ми як майбутня команда відходитимемо від принципів, які ми декларуватимемо людям.

- Тобто ви ставили Кличку якісь свої вимоги?

- Ні. Жодного іншого предмету торгу чи обговорення ще чогось, у тому числі ні мого місця у списку, ні будь-кого іншого, не було. Була єдина умова – жодного альянсу з партією регіонів і комуністами.

- Ви – визнана і титулована письменниця. Навіщо вам усе це?

- Без бачення всієї ситуації справді доволі складно збагнути, а навіщо було мені міняти аплодисменти читачів на нехіть виборців? Та тому, що хтось мусить давати здачі розперезаним негідникам і показувати приклад іншим. Це той випадок, коли терпіння перетворюється на опір.

У мене було багато резонів внутрішньо збунтуватися і вийти із кокона творчості. Нинішня влада два роки мене з цього кокона дуже активно виштовхувала. І таки виштовхнула.

І найостаннішим аргументом був "мовний закон". Я його сприймаю як удар у саме сонячне сплетіння не лише мені, як письменникові з чітко вираженим громадянським контекстом, але й усьому українству.

Не одна я розумію, що партія регіонів взяла курс на те, щоб звести українство або до шароварщини, або до партизанщини, або кинути його у вогонь ненависті і помсти.

- Тобто особистих мотивів немає?

- Я маю мотиви, на перший погляд, нібито приватного характеру. Коли ти майже рік борюкаєшся в судах за свої права із структурою нинішньої адміністрації президента.

Коли в суді сім разів прямим текстом кажуть, що "изменилась политическая ситуация" і тому тебе "пресують", плюнувши на всі закони, а одночасно з судовою тяганиною на тебе нацьковують правоохоронців. Відбувається брудний шантаж, погрози. Знаю, що то є півторарічне невиконання рішення суду.

Це нібито не глобальна справа, правда? Але як подивитися в корінь – це далеко за межами приватного. Бо це стосується дотримання Закону щодо громадянина. Не письменника, не державного службовця, а громадянина.

І ці багатоманітні брудні маніпуляції впродовж двох років так натягнули канати терпіння і власної гідності, що в якусь мить я дуже ясно зрозуміла, як виведені з рівноваги совісні люди вдаються до якихось крайнощів.

Щоб зламати людину, не конче кидати її до в’язниці. Я крайнощів не люблю ні в чому, але жодного сантиметра власної гідності також не віддаю ніколи і нікому. Хтось називає це впертістю. Інші – позицією.

- Вам пропонували участь у списках інших партій?

- Про це питають щодня і не один раз. Відповідаю: ні я, і ніхто інший, окрім Кличка, ніколи не вели зі мною розмов про мою участь у виборчих списках.

Тоді питають про об’єднану опозицію. Відповідаю: "УДАР" у парламенті створюватиме демократичну більшість разом із "Батьківщиною" та іншими демократичними, державницькими силами.

І я розумію і приймаю рішення свого земляка і мого літературного прихильника Арсенія Яценюка не "дратувати гусей" і не вести зі мною переговорів на тему виборів. Він формував список вавилонського партійного стовпотворіння, а не список буковинського земляцтва.

А я й без цього "привілейована": батько Яценюка, Петро Іванович, був моїм університетським викладачем, він мене добре вишколив у питаннях історії. Сподіваюся, він вишколив і сина якимись такими тонкощами, що не дозволять йому бути немудрим чи поспішним.

- Як ви ставитеся до того, що на виборах 2012 року політичні програми всіх партій - майже однакові? Адже так виборець може вибрати хіба що вітрину собі до смаку, тобто імена в списках.

- Вибачте, Ірино, ви мені і хай вибачать ті, хто не погодиться з моєю думкою. Але подеколи мені здається, що нашому виборцеві у переважній його більшості хоч кіл на голові теши, а в нього теза завжди одна: "Та хай уже будуть ці. Ці вже накралися, то більше не будуть" або щось на зразок того, що всі однакові.

Такий, знаєте, дешевий суповий набір для бідних, втовкмачуваний з усіх боків і з усіх горлянок. Це я називаю сном розуму або таким собі сеансом політичного гіпнозу.

А цей бідний, бомбардований щоденною "стабільністю" виборець, уже не криючись, роздратовано і просто в очі каже: "та гори вони всі синім полум’ям, а я на вибори не піду, якщо і ці вибори нічого не змінять для мого життя!", адже руїну подолано чи не так?

Виборцеві ніколи думати, що влада плеще в долоні саме від такого анемічного виборця, бо як не піде він, влада має п'ятнадцять варіантів сфальсифікувати нібито саме його прихід на виборчу дільницю. Але вже з потрібним владі результатом.

На мій подив, до цього голосу не дуже активних у громадському житті людей і дуже активної влади долучився і хор деяких авторитетних політичних експертів, політологів, деяких інтелектуалів чи близьких до того – і в мене закрадається підозріла думка: до чого б то така одностайність?

- Одностайність пов’язана з тим, що виборець, читаючи програми партій, насправді не має вибору, бо читає все один і той самий текст.

- Мені здається, що зараз в Україні такий час, коли важать не слова у партійних програмах, а важить дія "програмістів", тобто тих, кому виборець вручає право говорити від його імені.

Може, я помиляюся, але за нинішньої небезпечної внутрішньополітичної ситуації парламентар – це щось більше, ніж законодавець. Зараз більше важить політична воля. Позиція депутата. Уміння законом відстоювати національний інтерес із позицій, якщо хочете, національного егоїзму і раціоналізму.

На мою думку, час страусячої поведінки зашився в пісок. Україна ще не втратила шансу вибудовувати закони, а значить, і політику, спрямовані на багатопартнерство, а не на багатовекторність. Це тоді називатиметься ефективною політикою.

Ясна річ, не всім виборцям до смаку оперувати такими категоріями аналізу. Люди відчувають смертельну втому як від інфантильних політиків, так і від політиків істеричного штибу, але найбільше – від виражено ворожих до України політиків і законодавців.

Насправді люди хочуть іншої політики і зовсім іншої тональності в політиці. Не такої нещадно брехливої і нахабної, не такої агресивної, не такої мега-злодійської. Не кажучи вже про реальні справи.

Тому у мене на цей рахунок рецепт для виборця простий, як віник: 28 жовтня – це дуже гарний день, щоб добренько провітрити український законодавчий орган, зробити такий собі протяг у ньому, ну, таке гейби маленьке цунамі чи торнадо. Без революцій і майданів, без "Беркуту" і варягів зробити початкову люстрацію, а далі буде люстрація інша – антикорупційна і т.д.

Для цього слід лише просто побороти свою нехіть і злість, образи і розчарування, порадитись із своїм сумлінням, подивитися в очі своїх малолітніх дітей, зазирнути у платіжки за житло, усоте пробігти очима по бухгалтерських звітах свого маленького чи трохи більшого бізнесу, в умі порахувати кількість поборів за останній час і кількість принижень власної гідності – підвестися й піти.

І всього лише однією "галочкою" у бюлетені самому собі сказати: "Я хочу, щоби було по-іншому. Це інше я роблю своїми руками. Бо не може бути так, щоб усі там були однакові. Якщо той, кому я віддаю сьогодні свій голос, виявиться не гідним мого голосу, наступного разу я йому скажу "до побачення"".

Мені здається, що тільки так можна виробити суспільний тиск на депутата. Плюс кілька ухвалених законів, які би вертали депутата до тями, що за свої дії доведеться нести політичну відповідальність перед виборцем.

- Але як цю відповідальність можна нести? Не існує ж відповідних законів.

- Я би, скажімо, внесла зміни до Закону "Про вибори народних депутатів" і ввела там норму їхнього дворічного терміну перебування в парламенті. І щодва роки я би робила вибори, як це є не в одній європейській країні.

Це обходилося би набагато дешевше, ніж мовчки спостерігати п’ятирічний – безвідповідальний – парламентський шабаш.
Марія Матіос і театральний режисер Ростислав Держипільський

- В інтерв’ю для "Радіо Свобода" ви сказали, що готові покинути політичну кар’єру: мовляв, "мене там не буде", якщо будуть "не такі люди". Що ви конкретно мали на увазі? Опишіть сценарій вашого виходу з політики: як і з яких причин це може статися?

- Ну, я ще туди не ввійшла… Але сказала те, що можу повторити і зараз: якщо, боронь, Боже, якісь політичні "прилипали" (а вони завжди і всюди марширують до перспективних політиків) намагатимуться міняти заявлений УДАРом політичний курс на демократичність і державницькі позиції, мене з цими людьми не буде.

Це означає, що я складу свій мандат. Це буде чесно.

Та у мене немає жодного сумніву, що Віталій Кличко прийшов у дуже серйозну політику з добре продуманими намірами змінити образ України у світі із образу "головного болю" на образ позитивний. Це я знаю точно. Але знаю також, що без допомоги суспільства змінити стратегічний розвиток країни в історії не вдавалося нікому.

- У ваших передвиборчих висловлюваннях лунають тези про потребу змінити Україну. Якою має бути ця нова змінена Україна? Які кроки можна (треба) зробити для початку змін?

- Це не тези, це крик сьогоднішнього життя. І найкоротша відповідь на це запитання могла би вкластися в одне речення: для першого разу – перестати людям брехати і безкарно красти у цих же людей.

Решту люди і без того розуміють: в державі немає проблеми грошей, – а є злодійство астрономічних масштабів. І люди розуміють, що мусить нарешті прийти в політику команда, політична воля якої нарешті збіжиться із волею всього суспільства – повернутися до людських стандартів життя.

- Тобто знову чекаємо на спущені згори зміни?

- Треба дуже рішуче міняти владу. Бо в нинішньому своєму образі влада не має таких біцепсів, які диктували б їй політичну волю до змін. Чинна влада з презирством дивиться на Україну і глибоко зневажає кожного з нас.

Країна може почати ставати іншою, якщо на те буде політична воля її законодавців і керманичів. Якщо буде політична воля, то для початку знайдеться 25-30 фахівців на кожну область, які цю політичну волю забезпечуватимуть.

Але це можливе тільки за однієї умови – якщо самі ж виконавці будуть убезпечені законом та державними гарантіями від політичної помсти наступників. Так, як у США є закон про захист свідків, так і у нас має діяти закон, що захищатиме тих, хто братиметься за гідру корупції.

Я абсолютно переконана в тому, що суспільство підтримає не пімстливу, а правдиву боротьбу із злодійством і хабарями. Хтось мусить стати хірургом. Такі люди в країні є. Але вони нейтралізовані. Політична воля політика не повинна викликати підозр у тому, що насправді вона є політичною помстою.

- Говорячи про Кличка, говорили, що "політика може бути відкритою і щирою". Крім відкритості та щирості, які ще риси є важливими для сучасного українського політика?

- Відповідальність за своє слово перед суспільством. В Україні залишається дуже актуальним застосування шведського прислів’я, що найбільше брешуть напередодні виборів і після полювання.

Але мені здається, що в Україні не міняється практика виконувати після виборів найдурніші і найбезглуздіші обіцянки. Так було і є із поверненням вкладів із Ощадбанку СРСР, хоча, на перший погляд, це благородна справа. Так є із спробою надання російській мові статусу другої державної спочатку через механізм регіональної. І цих прикладів можна наводити дуже багато.

Безпрецедентний на українські мірки політичний крок Віталія Кличка напередодні виборів оприлюднити передвиборчі списки, пропустити їх через громадське решето, вилучити з них майже два десятки осіб. Ми бачимо, як все-таки позитивно сколихнула суспільство ця процедура. Які дискусії викликала.

Але не забуваймо, яку все-таки відповідальність узяв на себе сам Кличко, коли сказав: "Я персонально відповідаю за цих людей". Це величезний ризик. Але одночасно і підтвердження – платити своєю репутацією за ризик. Це гідне поваги, хто б там що не говорив.

- Ну але чим Кличко всерйоз ризикує? Титули ніде не пропадуть, статки залишаться, спортивні фани теж ніде не зникнуть.

- Я веду мову про ціну репутації, ціну імені, які не матеріалізуються у титули чи статки. У нас викривлене, постколоніальне розуміння цих речей. Кличко орієнтується на інші орієнтири, пробачте за каламбур.

Бо людина, яка знає інші стандарти життя і поведінки політиків у світі, уже ніколи не прийме совковий гламур і політику "золотих унітазів".
"Не судіть строго: це поки що перша моя картина", так описала фото письменниця на своїй сторінці у Facebook

- "Українській владі бракує патріотизму". Як цей патріотизм має виражатися, і як відрізнити патріотичного політика від непатріотичного?

- На одному прикладі із французького політичного життя можна виводити формулу патріотизму будь-якої нації і патріотизму її політиків. Лише 2009 року Франція перестала платити довічну пенсію останньому нащадкові того французького солдата, який загинув при котромусь із Людовиків, маючи безсумнівні заслуги перед державою (пильність одного солдата забезпечила перемогу французького війська над неприятелем).

З часу солдатського подвигу минуло понад 200 років! І держава перестала платити пенсію не через брак коштів або зміну політичної погоди. А через смерть останнього нащадка. Розумієте?

Думаю, саме таким чином формується патріотизм: громадянин має не тільки моральні мотиви бути патріотом, але й реальні, бо він розуміє, що за вітчизну можна і вмерти, але вона про це пам’ятатиме. А у держави є свій мотив бути патріотичною стосовно своїх громадян, бо опікуваний державою громадянин у небезпечну мить підтримає державу навіть своїм життям.

- Але це громадяни – саме вони переважно гинуть під час воєн, тобто стосовно політиків цей приклад не такий вже і показовий, принаймні, в Україні.

- Я кажу про одну із можливих мотивацій патріотизму – піклування про громадянина. Але не відкрию нічого нового, коли перефразую відоме, що політик-патріот – це той, хто думає про завтрашнє країни, а не про завтрашні вибори. Навіть ціною своїх електоральних втрат.

Коли би ми були свого часу із засіків Вітчизни витягнули на світ Божий жорсткого, але свого Бальцеровича, та коли би були усі на кілька років затягнули свої паски, то ми усі дотепер точно не ходили би зі штанами, підв’язаними мотузками. А були б уже десь там чи близько до того, де є нині Польща.

А так… дедалі частіше гризе думка, що у нас якась колективна хвороба – параліч мислення і волі до змін.

- Як ви взагалі ставитеся до депутатських пільг і привілеїв, зокрема до високих зарплат і пенсій, які навіть порівняти не можна з заробітками рядових "маленьких" українців?

- Так, як і всі: з розумінням необхідності змін. Знаю, що УДАР пропонуватиме як першочергові проекти "Єдиного пенсійного закону", Закону "Про єдині правила оподаткування" та Закону "Про зміну системи оплати праці".

Думаю, в парламенті ми матимемо у цьому питанні союзників. Бо всім зрозуміло, що не може лікар вищої категорії із сорокарічним стажем мати зарплату 2400 гривень.

Але оскільки медицина і освіта фінансуються з місцевих бюджетів, слід негайно модернізувати Закон 1997 року "Про місцеве самоврядування", а значить, розширити права місцевих громад у використанні бюджету.

Або інше. Сьогодні діють одні правила для більшості пенсіонерів, яким пенсія нараховується 1,35% заробітку за рік роботи. А є когорта обраних пенсіонерів, у яких пенсія - 80% заробітку незалежно від стажу.

УДАР каже про необхідність встановлення єдиних правил нарахування пенсії, залежно від стажу та заробітку, для усіх пенсіонерів, і про трьохрівневу систему пенсійного забезпечення (солідарну, накопичувальну та недержавну систему пенсійного страхування).

- Чи готові ви подавати законопроекти? З якими законопроектами ви би хотіли виступити на початку кар'єри депутата?

- Я буду сумлінним депутатом. Я буду такою самою скрупульозною і може, навіть подеколи нудною до питань сучасності, як є допитливою (це те, що російською звучить, як "дотошная") до питань історії у своїй творчості.

Я буду серед тих, хто намагатиметься робити інтелектуальні законодавчі загати тим, у кого наміри щодо України не такі благородні і менш патріотичні.

Я серйозно думаю над концепцією політико-правового документа "Про політику національного примирення", який можна буде запропонувати не тільки політикам, але й суспільству.

Бо я вважаю, що тон, який задали політики суспільству, є неприпустимим і небезпечним. І з тим щось треба робити.

Я переконана, що підхоплювані і нашими деякими "умами" "закидони" північного сусіда про необхідність федералізації України чи ще про якусь політичну темряву, врешті-решт, змусять українських політиків-державників звернутися до світових історичних аналогій у сфері налагодження суспільної згоди.

Ми, хвала Богові, ще не у такій руїні, як стверджує незрівнянний Микола Янович. У тому числі і ментальній. Світ знав гірші приклади. І ціною мудрості світ якось виходив із пасток розколу нації.

Згадаймо досвід Іспанії у 70-х роках минулого століття. Але на це також потрібна політична воля. І може, не менша, ніж для боротьби із корупцією. І для цього потрібен, окрім документів, суспільний діалог на зовсім інших, ніж дотепер, рівнях.

Я думаю, що якими би потужними не були атаки антиукраїнських сил з-поза меж України і їхніх агентів всередині, у нас збереться кулак політиків, які на законодавчому рівні не дадуть розвивати ці провокаційні тенденції. Я просто упевнена, що цього не буде, поки є патріоти, і насамперед, російськомовні, і є врівноважені політики. А вони таки є.

Думаю, нам найменше потрібно словесного радикалізму в оцінці суспільної поведінки наших співвітчизників на сході України, в Донбасі чи Криму. "Ми всі тут рідня" – каже один із моїх персонажів у виставі "НАЦІЯ". Це не просто слова задля слів. Цю "рідність" легко доводити на прикладах

- Водночас зараз як ніколи активізувалися симпатики та прихильники ідеї федералізму.

- А чи замислюємося ми, що відчувають українці зі Сходу країни, коли ми сидимо у все-таки українському Києві за комп’ютером і розводимо такі химерії – про федералізацію, поділ, відокремлення, ще якісь бздури, як кажуть у такому разі у Львові?! Ми що, цю рідню хочемо федералізувати?! Та це все-одно, що почати зводити берлінський мур посеред столу, за яким обідає сім’я!

І я думаю так: хто на ці речі не зважає, чи не розуміє їхньої небезпеки, той є або провокатор, або безвідповідальний громадянин. Нині є багато гарячих і нетерплячих голів. Я би декому з них кухоль води з гірського потоку на тім’я вилила, або дала би прутиком по штанцях. Бо радикальними гаслами спілкуються у світі терористи і бойовики. Ті, що беруть заручників.

Я чую від деяких гарячих політичних голів, що тамта Україна якась не така, не галицька чи волинська. А я вам зараз скажу, що навіть більше така, ніж вона про це думає. А власне, не думає, бо їй про це ніхто не нагадує. Багато хто взагалі боїться думати про ці речі.

А я кажу гарячоголовим: поїдьте, шановний, у Дніпропетровську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку області. По селах поїдьте. Містечках. Поговоріть із людьми сердечно, не партійними окриками. Випийте з ними чарку-другу. Розпитайте.

І ви почуєте багато такого, про що ще ніхто із сучасних політиків не говорив. Скільки там живе люду із Західної України! Але щоб це знати, треба вернутися в кінець 40-их - на початок 50-их років.

Плани оргнабору, переселення сімей у степові райони, на відбудову шахт. Переселення свідків повоєнних подій. "Переадресація" на Схід поверненців із таборів Гулагу. Ми забули про це?

Ось приклад із нашої родини: мій рідний дядько Михайло юнаком утік на шахти Донбасу, а звідти доля його пов’язала з Москвою.

Історики кажуть про тодішні 120 тисяч таких переселенців. А минуло ж уже п’ять десятків літ. Це майже три покоління. Ми про цих українців пам’ятаємо?

Навіть у таких дражливих питаннях можна досягти політичного консенсусу, такого собі, знаєте, "пакту Монклоа", якщо цього хотіти. Зате історики і митці могли би тут узяти на себе місію не політичну, а просвітницьку, роз’яснювальну, пом’якшувальну. Вони могли би стати тими саперами, які розміновували би заміновані політиками поля.

Я дуже би цього хотіла, бо вже несила бути свідком українського політичного землетрусу, коли безвідповідальні політики руками мертвих тримають за горло живих. Це ненормально.

- З огляду на ваш досвід культурного діяча, можна припустити, що ви би могли зайнятися реформами культурної сфери. Які зміни ви би ініціювали в українській культурі?

- Насамперед я би ініціювала повний аудит чинної законодавчої бази щодо культурної сфери. А далі вдалася би до консультацій з провідними фахівцями у різних галузях культури.

Я би також радилася з Іваном Михайловичем Дзюбою, Ліною Василівною Костенко, Миколою Рябчуком, Оксаною Пахльовською, Сергієм Тримбачем, Іваном Малковичем, Юрієм Крилівцем та іншими, чиїй культурній репутації в країні довіряють. Таким чином був би вироблений консенсус у баченні невідкладних для нашої культури законопроектів.

- Зокрема, ви говорите про потребу повернутися до мовного питання "з нуля". Тобто ви готові скасувати прийнятий закон Ківалова-Колесниченка? Опишіть, що і як потрібно зробити в царині "мовного" закону.

- Я вже сказала: почати з нуля, залишаючи поза зоною обговорення питання про зміну державної мови. Українська – єдина державна і це не підлягає дискусії. А далі починати спочатку. Скасовувати закон як такий, що ухвалений у антиконституційний спосіб.

Тоді ініціювати законопроект про внесення змін до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" з обов’язковою умовою нового перекладу Хартії.

Паралельно повернутися до розумного, мотивованого і взаємоприйнятного діалогу із суспільством. Якщо у деяких регіонах російськомовні громадяни вважають, що їхні мовні права справді обмежені, їх треба розширити.

І в цьому немає нічого поганого. Але при цьому, по-перше, слід твердо сказати, що таке розширення жодним чином не вплине на права для україномовних громадян. І обов’язково зазначити жорсткі правові механізми дотримання цього закону.

А по-друге, треба також твердо сказати, що розширення прав російськомовних громадян жодним чином не стосується державних службовців, які мають щодо громадян не права, а лише обов’язки.

В Америці можна добре жити, розмовляючи а хоч би на хінді і не знаючи жодного слова англійською, але за цих умов розмов про державну службу немає. Я думаю, що, коли би в українській політиці існувала бодай би зародкова політична культура компромісу, ми не мали би тої ситуації, яку маємо нині щодо мовного закону. "Мовна" проблема закорінена в політиках, а не в суспільстві.

- До речі, наскільки я пам'ятаю, ви не прийшли на жодну з акцій під Українським домом, де декілька тижнів протестували спершу політичні сили, а згодом - пересічні громадяни України. Чому ви не долучилися до протесту і не підтримали протестувальників?

- Думаю, мало кому спаде на думку сумніватися в моїй реакції на сучасний "валуєвський" закон Колісниченка-Ківалова. А те, що мене не зафіксували об’єктиви, то спишемо це на мою маловпізнаваність для тих, хто наводить оптику на обличчя. Я показові виступи люблю тільки у фігурному катанні.

Але розкажу про своє бачення підтримки. Після тривалої відсутності я повернулася до Києва десь уже перед самим згортанням табору протестувальників. І ми з моїми кримськими друзями пішли до Українського дому.

Був полудень, спечно. І на той час там було, може, кілька десятків людей. З нами стало на троє більше. Але я справді не розмовляла з голодуючими. Я просто там була. І я не мала що сказати отій блідій – безкровній з лиця – дівчинці з пов’язкою голодувальниці, що сиділа, приперта до сходів, і сумно дивилася в небо.

Мені стало неймовірно соромно. Я не мала що їй сказати після публічного рапорту наших чинних політиків про перемогу над режимом, який я чула по радіо в Карпатах на висоті 800 м кілька тижнів перед цим.

Я не мала пояснення, окрім того, що це літо і це пора відпочинку, чому тут лише кілька десятків людей, хоча я добре знаю, як цей закон уразив українців у саме серце.

Але я також дуже добре знаю, як дорого коштує здоров’я, і моя совість не дозволяла мені в той день заохочувати цих майбутніх мам, що сиділи хай навіть на гарячому камінні, до подальшого голодування. Бо ті, хто перед тим поперся у телекамери зі своєю такою підтримкою, чомусь не вляглися із голодувальниками поруч навіть почергово.

І ще мене дуже цікавить, чи хто тепер з політиків цікавиться станом здоров’я і подальшими стосунками цих дітей із правоохоронцями? Очевидно, це не з кращого боку характеризує нашу політичну верхівку, хай навіть опозиційну.

Я не критикую, я просто маю низку гострих запитань до політиків щодо цієї всієї історії, починаючи з поведінки в парламенті ще у момент першого читання законопроекту.

Думаю, що не тільки мене, але дуже багатьох людей подеколи верне від деяких політичних акцій для показухи усіх без винятку політичних сил, як, напевно, подеколи верне Бога від нашої псевдовіри.

- Письменницька кар'єра - як її продовжувати? Зараз в Україні я не знаю прикладів письменників, які змогли би повернутися до літератури після депутатського досвіду.

- Продовжувати так, як і до цього. Я ніколи за 30 років не була кар’єрним письменником у класичному значенні цього слова. Та, зрештою, у списку професій в Україні немає професії письменника. Тобто моє письменницьке життя ніколи не текло між філіжанкою кави і винятково натхненням.

Пишучи, я все життя працювала на якійсь сталій роботі і завжди цінувала свою роботу і людей, які зі мною працювали.

Я не знаю, що таке гранти. Я жодного разу не була на стипендіях і не писала своїх книжок у палацах над європейськими озерами. Я чекала відпустки або брала її за власний кошт, чи менше спала, або менше піклувалася про родину чи свої квіти – і сідала за комп’ютер.

Лише кілька разів, коли я була на межі відчаю через тривалу хворобу, уперше за багато-багато років я взяла замість комп’ютерної "мишки" ручку в руки і писала свій біль від руки за кордоном. Це було в Єрусалимі.

А так… У силу різних житейських обставин письменницька праця у мене не асоціюється із необмеженою свободою, хіба лише внутрішньою, а тільки із величезною інтелектуальною і фізичною працею.

У мене є досвід мовчазних шести років, коли я не написала жодного слова, зате потім "вродилася" "Солодка Даруся".

І як письменник, я є залежною тільки від Творця і тих слів, що Він мені дарує. А це не залежить від запису у трудовій книжці, чи в якому робочому кабінеті я знаходжуся. Тому скажу вам, Ірино, так: як Творцеві буде угодно, то він не забиратиме свої слова від мене.

І ще скажу, що з дуже доброго письменника Юрія Щербака свого часу був дуже добрий український політик і дипломат. І тепер, по закінченню політичної кар’єри, Юрій Миколайович і далі залишається потужним українським прозаїком, у чомусь навіть найпотужнішим, якщо хочете.

Я також не чула, щоб спала читацька цікавість до письменника Романа Іваничука після його політичної кар’єри. То вже як написано на невидимих пергаментах долі і таланту.

- Як після виборів 2012 року та потрапляння в парламент будете ставитися до видання своїх книжок державним коштом у програмі "Українська книга"?

- За тридцять років літературного життя в Україні на державне замовлення вийшла моя єдина книжка – "Вибране" за програмою 2010 року. Такі книжки не надходять у продаж – вони надходять виключно на замовлення бібліотек за рознарядкою, яку затверджує Держтелерадіо та Міністерство освіти.

Не відкрию великого секрету, що мій видавець 2010 року через нефінансування державою проекту власним коштом видав "Вибране" і це видання до сьогодні має великий попит у книгарнях. А державні кошти – 138 тис. грн. на 430-сторінкову книжку надійшли восени 2011 року.

Але мій вірний "любий друг" Дмитро Табачник і тут підсобив: міністерство освіти свою частку "Вибраного" повернуло видавцеві з розпорядженням надіслати книжку у бібліотеки виключно Західної України.

Адже у "Вибраному" є "Солодка Даруся", а за версією дорогого Дмитра Володимировича, це "дешевый, гнилой ужастик, написанный озабоченной нацисткой, апологеткой фюрера, а об историчности и нечего говорить".

Одночасно в 2011 році я прочитала в одному із заголовків газети "Сегодня" інтелектуальний спіч комуніста Царькова, про те, що "Таким авторам надо бить морды" (це у заголовку газети), "но поскольку она женщина, пусть ею занимаются правоохранительные органы".

Як відомо, займалися. Тоді ж у одному тижневику синхронно з думкою Царькова я дізналася ще про одну брехню, мовляв, на видання моїх творів пішло "960 тисяч гривень — більше, ніж на видання Шевченка, Франка й Лесі Українки разом узятих".

Так що, дорога Ірино, диявол, як відомо, захований у дрібницях. А ці дрібниці якраз і найцікавіші. Ви чудово розумієте, що коли б я тоді була подавала позови до суду на оці "960 тисяч", я виграла була би ті суди. Але усе це відбувалося на тлі мого головного суду – із структурним підрозділом нинішньої адміністрації президента, який фінансується державним управлінням справами. Ось звідти й росли всі ноги.

А резюме на ваше запитання таке – єдина моя книжка "Вибране" (хай і в бібліотеках лише Західної України), надрукована на замовлення держави за всі роки мого письменництва, сподіваюся, не завдала шкоди Україні. Сподіваюся, і я не заподію шкоди Україні у якості політика.

- Україна de facto - президентська республіка, адже після виборів 2010 року Конституцію несподівано змінили, наділивши такими Януковича правами, яких виборці йому не делегували. Зараз парламент не має повного обсягу повноважень - його легко можна розпустити, а прийняті корисні закони Янукович може просто не підписати. Як новим депутатам жити в таких умовах?

- Жити у межах закону. Для жодної країни не є трагедією розпуск парламенту (за умови, звичайно, розпуску у межах чинного закону). Для країни трагедія у парламенті непрацюючому або в парламенті, який продукує закони, спрямовані проти своєї країни.

Трагедія в тому, що теперішня Україна переживає "ніч державності" за висловом Ліни Костенко. Оце справжня трагедія. Забагато трагедій, як для одної країни.

- "Внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам" - кажете ви. Як Україні подолати свої внутрішні розбіжності?

Суспільною згодою і тільки суспільною згодою. Без цього всі потуги змінити життя будуть марними, навіть, коли в українську політику прийдуть ексклюзивні інтелектуальні силачі з Денисом Силантьєвим і Василем Вірастюком одночасно.

Та для суспільної згоди треба дуже і дуже важко попрацювати. Бажано, раціональними мізками.

Ірина Славінська, літературний оглядач "Української правди. Життя"
СХОЖІ НОВИНИ:
5 вересня 2012 14:47 - Іван з написав(ла): в матеріалі
Йой, Марічко, постидалася б розмірковувати про всі ці речі, продажних не продажних. Далеко від них пішла? Сама нещодавно чаї розпивала з Януковичем, книги йому дарувала. З усіма, хто був при владі, завжди була в друзях, а тепер казки розповідає і знову про своє геніалогічне дрєво, свій рід . Вже це все в зубах нав"язло. А Кобевко навіщо передруковує ці "розумні, сто разів проголошені" думки нашої землячки, шлях якої і багато що іншого всі дуже добре знають.
5 вересня 2012 20:07 - Сільва проць з написав(ла): в матеріалі
Іван якій ви дурень за такіх як ви і УРАІНА рідна гине Мабуть ви народились в ЛЮТОМУ МІСЯЦІ А МІСЯЦЬ ЛЮТИЙ не повний
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"