Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
у сесійній залі міської ради скликається 43 позачергова сесія Чернівецької міської ради.
На розгляд позачергової сесії вноситься одне питання: Про обрання секретаря Чернівецької міської ради УІІ скликання.
24 листопада о 10:00 у приміщенні обласної державної адміністрації (каб. 301) відбудеться круглий стіл на тему: «Регіональний етап Всеукраїнської акції „16 днів проти насильства”.
на території Чернівецької дирекції Укрпошти відбудеться погашення поштової марки, присвяченої 100-літтю М. Івасюка;
впродовж цього дня в Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї діятиме пересувна виставка «Михайло Івасюк - громадянин, письменник, вчений, наставник»;
о 14.00 в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.Івасюка заплановане проведення презентації бібліографічного покажчика «Михайло Івасюк. 100 років від дня народження».
на території кладовища на вул. Зеленій відбудеться покладання квітів та панахида на могилі Михайла Івасюка;
о 13.00 в Чернівецькому обласному меморіальному музеї В.Івасюка буде проведено виставку робіт учнів Кіцманської художньої школи «Світлішає листопад».
в приміщенні відділу освіти Кіцманської РДА (вул. Шевченка, 7) з нагоди 100-річчя з дня народження видатного буковинського письменника, літературознавця, педагога Михайла Івасюка за сприяння голови Чернівецької територіальної організації Партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», народного депутата України Івана Рибака у м.Кіцмань відбудеться відкриття меморіальної дошки Михайлові Івасюку на будівлі колишньої школи, де він викладав з 1946 по 1964 р.р.
у Чернівецькому обласному художньому музеї ( вул. Центральна площа, 10) відбудеться фотовиставка «Жнива розпачу».
25 листопада о 15:00
в сесійній залі міської ради скликається 44 сесія Чернівецької міської ради VІІ скликання.
На розгляд засідання виноситься 66 питань. Серед них, зокрема, такі:


Календар
«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 
Партнери

Велика і мала політика по-українськи

13-08-2012, 14:22 / Коментарів: 0
Велика і мала політика по-українськиНинішня українська ситуація настільки патова, що навіть ті, хто її розігрів і розігріває саме напередодні парламентських виборів, не надто переймаються, якими драматичними колізіями для суспільства і самої влади може обернутися цей зловісний сценарій. На жаль, вона розігрується на очах майже мовчазного, заляканого і, що гріха таїти, приборканого страхом суспільства.

Ситуація в Україні набула однозначно небезпечних і загрозливих рис. У суспільстві і в політикумі панує критично висока температура. Таке враження, що ті, хто насамперед повинні бути зацікавленими у суспільній згоді і стабільності, підключили країну до високовольтної лінії і з єзуїтською насолодою і далі подають напругу як у саму політику, так у всі сфери суспільного життя.

Стає очевидним: в Україні чимало безголових голів, які добиваються одного – спершу все звести до абсурду, щоб далі легше вивести з рівноваги. Мало хто із неспокушених розуміє, яку тактичну і стратегічну мету переслідують розробники такого сценарію.

Спадає на думку, що це не має нічого спільного ні з геополітичними перспективами, ні з національним інтересом, ні зі здоровим глуздом. Україною котиться колесо політичної і соціальної (так-так, соціальної, я не помилилася) помсти, і котиться воно мінним полем без убезпечених коридорів.

Заміновано все. Минуле, сьогоднішнє, вчорашнє. Раціональне. Ірраціональне. Економіка. Фінансова система. Національний культурний продукт. Просто вітчизняний продукт.

Суцільні мінні поля вітчизняної політики не залишають жодного шансу майбутньому поступу країни. Як відомо, попит на мінерів існує лише на війні.

Що, окрім страху і гніву, паніки і ненависті, повинна відчувати людина в такій ситуації, коли в неї все на межі – гроші, здоров’я, робота, бізнес, терпіння, хліб, до хліба? Якщо кожен знає – у нього одне життя, і воно триває сьогодні, але мало в кого є надія і немає вибору на інше життя? А коли є вибір – то він не пов'язаний із Батьківщиною…

Тотальна брехня і фальш з усіх щілин щоденно лізуть в кожну домівку і в кожну родину незалежно від її місцезнаходження. Інтелект не в пошані. Теми моралі не обговорюються.

Спотворено основоположні поняття гуманізму, скасовано чесноти, осміяно недоторканні речі. Є лише одна стабільність – стабільний неспокій, який із кожним днем стає "стабільнішим". А ще є чітко продумані провокаційні димові завіси: для одних – "мовний" закон, для інших – ініціатива переглянути українські державні символи.

Тут – повний синхрон товаріщей і буржуа. Якраз пора співати "синий туман похож на обман" – бо в димах і туманах легше ховатися і ховати. І на тлі такого постійного суспільного стресу соціально, психічно, психологічно і морально незахищена людина запечатує в собі еверести ненависті. Поки що мовчазної. Контрольованої. Але ж не всі такі тверді і певні свого терпіння.

Якщо і є новітні українські технології, які можна патентувати і "продавати на винос", то це, безперечно, наука дуже примітивна і цинічна – наука терпіти і ненавидіти, виживати, а не жити. У суспільства, позбавленого не те що надії, а навіть надії на надію, складно вимагати такої громадянської свідомості і активності, яка би вплинула на зміну ситуації в країні методом "фільтрації" парламенту. Сьогодні переважна більшість громадян провітрює недоношені речі зі свого застарілого гардеробу, і мотивація впустити свіжий вітер під купол парламенту у цих громадян не належить до першочергових.


Вражені катарактою і глаукомою очі старшого покоління не бачать спарингу комуністів, що лише на білбордах повертають країну народу (а нащо вони цю країну брали?), із діючою владою, яка системно діє так, щоб кількість катаракт на очах суспільства збільшувалася.


Слід визнати: влада досягла запланованої стабільності – апатія і громадянський сон заволоділи суспільством міцніше, ніж просте людське бажання жити по-людськи. Та що там жити – навіть думати.

Зневіра визначає життєдіяльність країни. Адже брехали всі. Крали всі. Змовлялися всі. Пересварилися всі. До того ж із ближніми і дальніми сусідами критично натягнули канати - двері для приязні чи бодай для "добридень" зачинилися.

Залишилася єдина "інтелектуальна" дискусія: хто украв більше, вигідніше, і чому черговий Борисовий "Хюндай" заїхав у придорожну кукурудзу, а Юлина "швидка" стоїть мало не під прокурорським конвоєм під стінами сільського ФАПу. Отже, всі – однакові?

Вибору нема? А ті, що "розводят котят", на цьому тлі розперізуються на повен ремінь – вони саме на це і розраховують, на нашу з вами апатію. Навіщо сафарі в Африці, коли пустує такий слухняний український полігон для випробувань останнього людського терпіння? І випробування демократії, до речі. Де-мо-кра-тії. Але що ці – не артикульовані більшістю суспільства – склади значать для ненавченого демократії і свободи суспільства?

Правду кажучи, влада могла би зекономити на зовнішній рекламі, запровадивши єдине для країни передвиборне гасло – "Смерть папєрєднікам", яке акумулювало би в собі всю інтелектуальну потугу сучасного політичного моноліту ПР. Навіщо справжній інтелект і державницьке мислення, якщо можна свідомо нагнітати суспільну температуру, щоб довести її до найвищої точки кипіння? А потім силою нібито "примирити" суспільство.

Але, як передбачає історик Ярослав Грицак, "після цього примирення з цієї держави каменя на камені не залишиться. Бо примирення не можна взяти грубим способом, силою, кулаком і особливо зверху. Так не миряться!".

У своїх планах взаємопоборення діюча влада розраховує на нашу підтримку. Але суспільство повинно розуміти задуми провокаторів, яким не до вподоби суспільний спокій.

Однак, хто суспільству розказуватиме про справжні наміри професійних провокаторів приступними для розуміння словами? Хто людям пояснюватиме з усіх трибун, на пальцях, без істерики, по буквах дуже і дуже серйозні речі? Адже стара пісня про дві України зазвучала в новій інтерпретації. Так і чекай, що почнеться корида?! На ці подразники реагує суспільство. У тому числі на побутовому рівні. У тому числі вихлюпнутою одне на одного неприязню і роздратуванням. О, ні.

Хто по-справжньому розуміє контекст і підтекст того, що розігрується сьогодні на українській земля від Криму до Луганська і Тернополя, той не може цнотливо мовчати чи "розряджатися" гнівом на власній кухні. А як хто може – сумління у поміч. "Все, що потрібно для тріумфу зла, – це байдужість добрих людей", – сказав хтось із великих. Я думаю так само.

Не варто надто допитуватися, мало не закладаючи пальці у двері, чому творчі люди за нинішньої ситуації наважилися на такий одчайдушний крок на пікові свого мистецького життя – ступити у багно сучасної української політики?! Ситуація така, що ближчими роками морально деградуючому, апатичному суспільству буде цілком байдуже, чи воно перебуває в культурному обігу, чи воно перебуває в бігах за хлібом насущним.

Суспільству без моральних імперативів і орієнтирів не буде потреби читати книжки, слухати музику і цікавитися життям цивілізованого світу. Культивований владою принцип дешевої робочої сили, принцип країни у боргах, як у шовках, принцип громадянина-заробітчанина чи "витікаючого" за кордон інтелекту так само стає стабільним, як міфічна стабільність із телевізійного ролика.

Чесно кажучи, роздмухана дискусія "Навіщо письменники ідуть у політику?", звіддалеки нагадує мені туманний маневр влади навколо мовного закону. Це так просто – змістити акценти! У час нібито життєво важливого обговорення "а навіщо вони все-таки йдуть у політику?", політичним тузам із нинішнього парламенту - водіям, охоронцям, масажистам і просто "хорошим людям" - пролонгується торжество безкарності від усвідомленого "розводу котят". Виглядає так, що гіпотетичний прихід соціально орієнтованого митця у парламент завдасть непоправної шкоди країні.

Нібито можна навчитися писати ієрогліфи, літати в космос – і не можна навчитися розрізняти добро і зло, заховане у параграфах проектів законів, начебто для цього не існує механізмів експертизи і т.д.

Коли я чую, що політику мають робити чисті політики, я хочу запитати: а де в Україні розташована приймальна комісія того закладу, що навчає бути українським політиком? На кафедрі професора Ківалова? Чисті юристи від політики неодноразово політикували так, що навіть проста арифметична дія з додавання у потрібну мить могла претендувати на Нобеля, юридично підтвердивши, що 1+1=1. Я вже мовчу про економістів із ЦК КПУ. "Нинішній українській владі найбільше бракує патріотизму" – це сказала не я, це кілька місяців тому нагадав нам Бжезінський.

Але "такий вже фатум над поетами, що м у с я т ь гукати на майданах і "прорицати аки одержимі" в той час, коли б хотіли в землю увійти від туги і замовкнути навіки", бо "зрештою, при українських умовах нема можливості бути пуританкою у виборі фірм". Це Леся Українка, 1903 року. В листах до Івана.Франка і Павлика. Політиків у тому числі, до речі. Непочутих свого часу, між іншим.

В українській історії на жаль письменник завжди був дуже соціальним. "Історія оперлася ліктями на плечі письменникові, і він не може розслабитися, щоб літати в небесах чи медитувати на березі річки і писати вишукані тексти, адресовані вічності". А це вже голос мого сучасника, який міг би бути моїм сином, Василя Карп’юка. Голос, співзвучний голосу Лесі Українки більш ніж столітньої давності.

Може, й справді владі в Україні хотілося б, щоб у землю увійшло нас якомога більше. Чи щоб навіки ми замовкли із туги, лиш наостанок заспівали тужливих пісень, що всі починаються з "ой!". Та багато кому із притомних громадян не хочеться свій день починати на "ой!".

Бо і я хочу іншої мови в парламенті, і я хочу інших стандартів та інших будівничих країни. Я така не одна, хто розуміє першочергову необхідність принаймні заговорити про відкритий стиль вирішення державних проблем. І хай ці, нові, дещо новіші, менш новіші, але інші, усе таки інші, трохи "провітрять" будинок під куполом, хай спробують зробити ротацію політичних геронтологів.

Якщо їм це вдаватиметься – суспільство їх однозначно підтримає і надалі. Якщо ні – суспільство і їм покажете на табличку "ехіт". І все буде по-чесному. А інакше – буде так, як учора і як сьогодні: велика нібито політика спіткнеться об маленького громадянина, стелею бажань якого зоставатиметься одна-єдина думка – як вижити у центрі Європи у третьому тисячолітті?

…Дорога до моїх батьків на Буковині іде через сусіднє село Хорови, пам’ятаєте, там два роки тому "зсунулося" 38 житлових будинків і люди залишилися без житла, а повінь забрала дорогу і мости? За 100 тисяч гривень, виділених державою для потерпілих на придбання нового житла чи будівництва, можна придбати… нове скло для одного вибитого вікна у "Хюндаї".

Через загрозу постійної повені і розмивання кількох сот метрів так і непоновленої дороги із райцентру Вижниця до райцентру Путила ближчим часом літатимуть вертольоти і возитимуть людям хліб вертольотом, як це було після повені 1969 року? Я це дуже добре пам’ятаю.

Але є маленький нюанс – тоді вертольоти літали. Тепер також літають. Здається, найновіший маршрут – тільки до Канева. Коло замкнулося. А в людей немає іншого часу на життя. Вони живуть сьогодні. У них народжуються діти. У них вмирають батьки. Вони не можуть здобути освіту. Вони не можуть знайти роботу.

Звичайно, у час політичного Аустерліцу із Сталінградом укупі, якась глуха дорога в селі Хорови на Буковині для спокушених і "досвідчених" у політиці циніків – тема загумінкова, маргінальна. Бо циніки не припускають, що зневажені люди на тій прикордонній, до речі, дорозі у Хоровах у прямому і переносному значенні можуть колись каменувати тих, хто зневажає їх громадянські права. І тисячі таких чи схожих українських Хоровів – це дуже і дуже велика політика. І немає жодної причини, щоб її ігнорувати.

Просто потрібна відвага політичного камікадзе, який зрозумілими словами скаже: "Так жити далі не можна, ні в себе вдома, ні на очах цілого світу". Але це називається Політична Воля. Із чим-із чим – а з цією штукою в Україні дотепер було сутужно.

Проте не забуваймо, що політичну волю того державного діяча, хто береться рихтувати підвалини державного життя, завжди підпирає людська довіра. Або не підпирає. Це вже як вирішать люди. Та є ще одна немаловажна деталь – "незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.

Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск, і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може визначити доля".

Ці слова справжнього фінського патріота – маршала Маннергейма не завадило би згадати багатолітнім ну ду-уже професійним вітчизняним політикам. Особливо тепер. На пікові політичних розбіжностей і політичної гарячки.

Марія Матіос, письменниця, спеціально для УП

Джерело
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"