роздрукувати цю сторінку Друк сторінки

 

 

     

    Коломийський храм Мельпомени.

     

     

    Директора й ху-дожнього керів-ника театру та основного іні-ціатора створення цього унікального
    фестивалю Дмитра Чиборака
     нелегко було «виловити» з під-готовчого фести-вального ви-
    ру. Та все ж він відповів на
    кілька запитань стосовно свого
    мистецького дітища.

    -Пане Дмитре, коли з’явилася ідея такого фестивалю?
    - На хвилі відродження України і нашого театру в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття була така думка, можливо, дещо феєрична: започаткувати фестиваль слов’янської автентики, показ театрів наших сусідів – болгарів, чехів, словаків, навіть росіян. Ідея то була гарна, але ті роки внесли корективи в наші плани, тому все завмерло. Перші роки відродженого театру були важкуваті, а далі – готувалися до відзначення історичного ювілею -150-річчя театру. Згодом працювали над наданням театру статусу обласного з огляду на фінансування. Згодом брали нову висоту –звання академічного. Це величезна праця, яка потребує значних зусиль, відданості і енергії.
    Останній десяток років наш колектив – учасник багатьох театральних імпрез – від най-більшого форуму „Мельпомена Таврії” до Тернопільських театральних вечорів, Золотих оплесків Буковини, Прем’єр сезону у Івано-Франківську, Золотого Лева у Львові, Карпатського фестивалю „Етнодіасфера”, де зустрічаємося з колективами з-за кордону – з Німеччини, Білорусії, Росії, Австрії, Італії. І ми там здобуваємо високі місця та маємо певний успіх. Чимало було закордонних поїздок – до Румунії, Польщі. І нарешті – наша участь у найбільшому на планеті театральному форумі в шотландському Единбурзі.
    Трудомістка фестивальна робота знову відродила ту давню ідею, захотілося мати щось своє. Але не фестиваль заради ще одного фестивалю, а дійство свіже, цікаве. І так через довгі роки нарешті сформувалась ідея фестивалю першопрочитань. Це перше драматургічне, перше режисерське, оригінальне прочитання акторське. І закордонне прочитання. От приїжджають поляки з одного із кращих польських театрів з п’єсою „Ведмідь”. Для них прочитання Чехова – вперше, тим паче, що поставив її український режисер, що теж вперше. Момент зустрічі з чимось новим сам по собі дуже трепетний, дорогий, неповторний, творчо дуже цікавий.
    Наша ідея базується ще й на тому, що Коломийський театр був першим на західно-українських теренах, вперше – українська мова, 163 роки тому! Навіть на зорі нашого становлення, від першого сезону і до 21-го, ми кожного разу, незалежно від насиченості репертуару не оминали першопрочитань.
    Тільки за перший сезон ми дали 4 сценічні першо-прочитання: Федьковича, Пантелеймона Куліша, навіть Карпенка-Карого вперше поставили в тому вигляді, як було у автора – істинна назва була „Гроші”, а всім відома п’єса під назвою „Сто тисяч”.
    І нинішнього сезону робота направлена на прочитання твору Наталії Ворожбит „Зерносховище”. Вона продала авторські права Лондонському театру. В Україні цей твір ми вперше поставимо. Можливо, до Дня театру завершимо: матеріал потужний, тема складна, історична.
    Чому ми від цього відштовхуємось? Приміром, цього літа думали працювати над „Украденим щастям” І. Франка. Вже нібито розклали все по поличках. І тут франківчани відкривають сезон цією роботою. Для них це традиція щорічна. Коли подивився, одразу відклав свою. Тому що є якісь речі, геніальні постановки, еталонні, яким не варто вторити. От нині „Тев’є Тевель” вториться у багатьох театрах. Нам це нецікаво. Ми йдемо іншим шляхом. Творити щось своє, самобутнє важче, дорожче, але цікавіше і нам, і глядачам. Неосвоєний драматургічний пласт, пласт літератури, котрий треба відкрити, перефразувати для сцени.
    Тому ми так назвали цей фестиваль. Жанр чітко визначений. Зараз приїжджає 9 театрів, які привозять ті роботи, котрі ніде більше не побачиш, тільки в тих театрах. І ми їх акумулюємо у одному фестивалі, котрий називається „Коломийські представлення”.

    - Чому саме така назва?
    - Взяли нібито архаїчну назву, але вона мила. Колись таке побутувало в українському народному театрі, який тримався на різдвяних вертепних сюжетах, тобто, вони представляли, давали представлення. Це представа і режисера, і актора. Ось на нашому фестивалі буде вперше представа Івана Миколайчука, геніального актора, режисера, філософа. Львівський театр вперше звернувся до твору Миколайчука. Вперше отримує сценічне життя його робота „Небилиці про Івана”, прем’єра якої відбулась зовсім недавно. Це можна вперше побачити на нашому фестивалі. Я, до слова, перебуваю теж у пошуках його високодостойного твору „Табула раса”.
    - Увас буде ще одна родзинка фестивалю...
    - На мою думку, це буде дуже цікаво. Ми запросили онука незабутнього Раджа Капура – Маніша Капура. Він працював у Криму, там я його побачив і запросив. Він, безумовно, вписується в концепцію фестивалю.
    Маніш приїхав з Калькутти і відкриває в Україні свою першу школу танців. Мене вразила така нефанатична, але істинна його любов до Індії, він не тільки колоритний, він переконливий. Це театр одного артиста, він робить усе бездоганно, показує мистецтво костюма. У нас він вперше.
    Зрештою, оцінку дадуть глядачі. А про інші родзинки не буду розповідати, нехай це буде сюрпризом для глядачів.

    - Що найтяжче дається в організації?
    - Почнемо з того, що наш фестиваль єдиний, який проходить взимку. Решта всі – весною, влітку. Ми – між днем Святого Миколая і католицьким Різдвом Христовим. Але в цей час поряд з нашими намаганнями зорганізувати театральне дійство у краї шириться бацила карантину. Оце хвилює.
    Як завжди, нелегко дається фінансове забезпечення. Але нам пощастило: ми легко знайшли порозуміння з боку губернатора пана Вишиванюка, за що йому вельми вдячні. Тим більше, що він ще й депутат обласної ради від Коломиї, ми за нього голосували, тож сподіваємось на підтримку.
    А ще треба відслідковувати касову складову. Все-таки це фестиваль малого міста, хоча ідейно і духовно дуже сильний. Цілий тиждень має бути заповнена глядна зала.

    - Чи маєте на кого покластися в процесі підготовки?
    - Оргкомітет у нас потужний. Робоча група працює вже кілька місяців. Фестиваль державний, під орудою Міністерства культури, облдержадміністрації. Запрошені відомі люди, Герої України. Вони співпрацюють з театром, або невдовзі будуть працювати. З одним із них ведуться перемовини щодо постановки на сцені його творів. Дмитро Васильович Павличко завжди цікавиться долею театру, бо це його перший театр.
    Журі дуже професійне, його очолює академік Ростислав Коломієць. Ми з ним зовсім недавно говорили про те, як можна судити мистецтво. Або як може змагатися наш театр, наприклад, з Львівським. У чому? Вони вперше поставили Миколайчука, ми – „Equus” Шеффера. То дуже складно. Тому ми старалися в журі зібрати творчі педагогічні майстерні. Ми взяли театральних критиків, театрознавців. Може, має бути майстерня літераторів, майстерня драматургів. Час, зрештою розставить крапки. Тому ми чекаємо, що покаже практика. Все це напрацьовується.
    І ще важливо, наскільки б фестиваль не був представницьким та високоінтелектуальним, ідейно спрямованим, має бути в основі потужна палітра тем і театрів. Це надзавдання фестивалю, який робиться для глядача, для росту його мистецького рівня, досвіду, обміну враженнями.
    Ми старалися взяти якнайширшу географію: Крим, Черкаси, Закарпаття, Дрогобицький театр, Польща, є й сусіди – франківчани.
    Не все вдалося в українському першопрочитанні. Недостатньо суто українського матеріалу. Сподіваємося, наступного разу надолужимо, акценти змістимо. А загалом цього-річний, другий фестиваль в організації в десятки разів легший, бо вже маємо досвід, маємо команду. Є режисер фестивалю. Відпрацьовує все до найменших дрібниць.
    Ми починаємо якраз на Миколая. Тож подарунок від нас Коломиї на це свято – фестиваль.
    Ми відкрили фестивальну інтернет-сторінку. Вже бачимо реакцію: нас засипають запитаннями, як потрапити на фестиваль. І це тішить.

    - Що, окрім вистав, ще побачать глядачі?
    - Буде зустріч з талановитим літератором Романом Іваничуком, а також з Дмитром Павличком. Буде представлення книги Ростислава Коломійця „Феномен Коломийського театру”. Вона писалася довго, зібрано колосальний матеріал. Оформлена чудово, написана легко, цікаво. Для нас це величезна подія.

    Інтерв’ю взяв
    Петро КОБЕВКО

     





     

     



    закрити вiкно