Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
в приміщенні Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського відбудеться завершальний етап міського конкурсу серед учнівської та студентської молоді міста Чернівців на тему: «Голод на Буковині у 1946-1947 роках: спогади очевидців», організованого Чернівецькими міськими управліннями освіти та культури і Муніципальною бібліотекою ім. А. Добрянського.
у Літературному целанівському центрі (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 51) відбудеться захід дитячого арт-видавництва «Чорні вівці», приурочений Дню святого Миколая та другій річниці «овечок».
У програмі:
в залі медіацентру «BelleVue» відбудеться завершальна прес-конференція проекту “Безпечні вулиці”, що втілюється ГО “Буковинська агенція регіонального розвитку” спільно з Чернівецькою міською радою та Управлінням патрульної поліції у м. Чернівці в рамках Програмної ініціативи "Права людини та правосуддя" Міжнародного фонду "Відродження".
в приміщенні 33 будинку офіцерів, за адресою: м. Чернівці, площа Театральна, 6 буде проведено зустріч випускників шкіл Чернівецької області з представниками вищих військових навчальних закладів України:
1. Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
2. Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
3. Військова академія (м. Одеса).
Тема зустрічі: військово-професійна орієнтація молоді щодо отримання вищої освіти у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.
17 грудня о 15 годині - відкриття Новорічних ялинок по районах. Вул.Руська,267,
вул.І.Підкови,3, бульвар Героїв Крут,9.
в 202 кабінеті міської ради відбудеться круглий стіл на тему "Як навести порядок з тваринами в місті".
Центральна площа,1, сесійна зала скликається позачергова сесія міської ради щодо подолання вето міського голови по земельним ділянкам.
21 грудня 0 18:30 в органному залі відбудеться святковий концерт В очікуванні Різдва.
в холі офісного центру КОЛЬПІНГ за адресою вул. Гонти 20 відбудеться тренінг з невідкладної допомоги..
З собою мати зручний одяг, гарний настрій та бажання навчатись!
За додатковою інформацію звертайтеся за телефонами:
тренер Олександр 050-580-37-12 , Ігор 050-438-30-80,( kolping12345@gmail.com) або пишіть на сторінку заходу https://www.facebook.com/events/714227068783358/?active_tab=discussion
Для участі, обов’язково зареєструйтеся за посиланням: https://goo.gl/j1SV9h


Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Партнери

ДО 63-РІЧЧЯ ТОПОРІВСЬКОГО ПОВСТАННЯ

5-03-2012, 11:34 / Коментарів: 0
ДО 63-РІЧЧЯ ТОПОРІВСЬКОГО ПОВСТАННЯУ 1948 році Городенківський райком ВКП(б) У постановив за всяку ціну закінчити із колективізацією, тобто відновленням колгоспів створених ще до війни. Проте це було не так просто. В районі ще діяло оунівське підпілля, яке за всяку ціну старалося не допустити до цього. Зокрема, у Топорівцях, ройовий СБ Сливчук Григорій Онуфрійович, псевдо Довбуш, був призначений станичним. 6 січня 1948 року за дорученням провідника боївки СБ пішов на зв¢язок у сусіднє село Ясенів-Пільний з надрайонним провідником Василем Горуком, псевдо Едвард і районовим організаційним референтом Корнієм. За доносом сексотів, якраз на Святий Вечір схрон був оточений і всі учасники наради, щоб не дістатися до рук енкаведистів, змушені були застрелитися.

Тоді станичним призначили Сливчука Івана Миколайовича, псевдо Дуб. Після вишколу воював в УПА. В одному із боїв своїм кулеметом поклав біля 12 солдатів-енкаведистів. За сміливість і кмітливість Івана Сливчука у квітні 1948 року направили на теренову роботу помічником районного провідника СБ Городенківського проводу ОУН. Одночасно працював сільським станичним. 08.10.1948 року на полі біля села Белелуя Снятинського району попав у засідку з Потурченком і Максимом. Ужорстокому і нерівному бою був важко поранений і помер за волю України.

Після нього станичним призначили Великочого Григорія Петровича, псевдо Гандра, члена ОУН з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни. Крім того в селі часто перебував зі своїми побратимами Гузіїк Микола Михайлович, псевдо Кармелюк із сусіднього села Красноставці, член ОУН з 1944 року, кущовий Снятинського проводу ОУН. Проти відновлення колгоспів різко виступило все підпілля ОУН на Західній Україні.

В такій ситуації відновити колгосп у Топорівцях просто так було неможливо. Про це добре розумів голова сільської ради Сливчук Микола Дмитрович.
Районне партійне керівництво вивчивши ситуацію на місці повело гнучку тактику, вирішивши розпочати цю роботу зі створення земельних громад, як провісників відновлення колгоспів. У районній газеті “За більшовицьку правду” з цього приводу була надрукована стаття “Що таке земельна громада?” В кінці помістили замітку, що у Топорівцях створено три земельні громади ¾ ім Шевченка (гол. Стрийський), ім. Червоної Зірки (гол. Радомський) і ім. Сталіна (гол.Великочий, тобто, станичний). Про таке щось подібне в селі ніхто не знав. Це була чергова пропандистська брехня, яка
продовжилася і надалі. Так районка від 16.12.1948 року в статті “На колгоспний шлях” писала:
За прикладом городницьких селян ідуть топорівські хлібороби. 14 грудня тут створено інвціативну групу по організації колгоспу. Бідняки і середняки масово стають на шлях колективного господарювання. Вже подано понад 30 заяв.
І в село ринули: гарнізонники, фінагенти, уповмінзаги, пожежники, “ястребки” з інших сіл. Почалося чергове насильство. На кожній вулиці працювала група непроханих гостей. Надворі зима. Втекти з дому нема куди. Крутили руки, погрожували, що заберуть кожухи. А що селянин вартує зимою без верхнього одягу? Впертих тягнули до сільської ради. Били, застосовували окремі прийоми катувань. Але люди витримали.

З цього приводу в районці появилася чергова порція брехні:
За останні 10 днів швидко зросла ініціативна група по створенню колгоспу в селі Топорівцях. 25 грудня в ній налічувалося вже 120 членів. З кожним днем кількість заяв збільшується. Днями тут буде відновлено існувавший до війни колгосп.
25 грудня мали відбутися установчі колгоспні збори. Згідно проведеної боївкарями СБ відповідної роботи, на збори ніхто не з¢явився. Відповідальним за проведення зборів був голова Городенківського райвиконкому товариш Рябченко.
Отоді, не без поради голови Топорівської сільської ради товариша Сливчука Миколи Дмитровича був написаний лжепротокол, в якому свідчило, що обрано правління колгоспу і ревізійну комісію. Щоб не було якихось непередбачуваних наслідків з боку підпілля, головою колгоспу обрали церковного сторожа вже похилого за віком чоловіка, який ночами вигравав на сопілці довкола церкви.
29 грудня рішенням виконкому Городенківської районної ради депутатів трудящих зареєстрували статут сільськогосподарської артілі ім Лесі Українки, затвердили головою колгоспу тов. Никифорука П. Ф., і голову ревізійної комісії. Районна преса широко це висвітлила. Голова райвиконкому відзвітувався про проведену роботу, і за топорівський “колгосп” на певний час забули. Не те що забули, просто дехто знав правду, що його не існує, але мовчали.

Згідно складених заходів бюро Городенківського РК ВКП (б) У, почалася підготовка до весняно-польових робіт у відновлених господарствах.
15 березня до Топорівців направили групу радянсько-партійного активу на чолі із заввідділом колгоспного і сільського будівництва апарату РК ВКП (б) У тов. Прокопенком Іваном Феоктистовим та із заввідділом сільського господарства райвиконкому тов. Дорофеєвим Миколою Івановичем. До групи ввели ще й інших працівників райкому партії, райкому комсомолу, райвиконкому і група солдатів із військової частини дислокованої на території Городенки. Група поїхала через Ясенів-Пільний, звідки кількісно поповнилася за рахунок ясенівських “ястребків”.Ще далеко було до полудня, коли ця орава в кількості біля сорока чоловік з¢явилася перед приміщенням Топорівської сільської ради. Почали розпитувати де знаходиться голова колгоспу. Голова сільради Микола Сливчук відповів їм, що той поїхав до Городенки у якихось справах.

Голова сільради, оцінивши ситуацію зі своїх міркувань, вирішив організувати їм обід, випивку, щоб ті з Богом забралися з села. Але ті ситно пообідавши, добре випивши, приступили до своєї роботи. Їм надоїло сидіти в кабінетах без справжньої роботи. Треба було вдавати перед начальством, що виконують дуже складну роботу, давати відповіді від постійних дзвінків з обкому партії. А тут була воля і свобода. Їсиш скільки хочеш, п¢єш так само. Біля тебе всі бігають, догоджають, навіть знаходяться наніч молодиці. В селі, як і скрізь було вдосталь вдів. До вибору і кольору. Не життя а малина.

Розпочали забирати насіння із крайніх хат від Красноставців. Оскільки ніхто не був членом колгоспу, то добровільно не хотіли віддавати зерно. Люди почали зачиняти хати і втікати з дому. Гості почали виламувати двері і самовільно реквізували зерно. Попутно забирали: солонину, цукор. “Ястребки” ¾ хустки, відрізи простеньких матерій та інші цінні речі. Почався черговий грабіж і без того бідних людей. Ті, побачивши таке, стали повертатися додому і боронити своє добро. Розлючені Прокопенко і Дорофеєв витягли з плотів колики і почали бити всіх підряд. Насамперед дісталося Ірині Сингубик, чоловік якої загинув на фронті. За одержану пенсію на діти купила центнер ячменю. Все забрали, ще й розбили коликом голову. Потім в Анастасії Мохорук, чоловік котрої теж загинув на фронті, провели обшук, в результаті вкрали 65 карбованців, які ще залишилися від пенсії. На пенсійній книжці написали, що вона видана помилково. У Параски Никифорук, вже пожилої жінки, забрали 30 кг насіння конопель. Та не віддавала, то так її збили коликами, що ту потім відвезли до районної лікарні, і видали медичну довідку про тілесні пошкодження.
Молоді солдати-енкаведисти стояли осторонь і співчували згорьованим жінкам. Може тут у них проявилося співчуття до переможених. Все-таки живі люди, ще й бідні вдови, чоловіки яких загинули на фронті. Все це продовжувалося до вечора. За цей час пограбували і побили ще Марію Марковську. В кінці побили ще й їздового Танасія Ковлюка, якого виділив голова сільради на їхню вимогу для збору зерна. По суті справи на село впала Божа кара. Всі думали, що надвечір гості заберуться. Але ті майже цілу ніч пиячили, ранком посхоплювалися і знову за своє. Та поки вночі п¢янствували, в одній із хат зібралися Кармелюк, Гандра, кілька боївкарів із сусідніх сіл, прикликали голову сільради і почали радитися, як бути далі.

Довго радилися і вкінці вирішили. Обійтися без боївкарів СБ і чоловіків. З цим повинні справитися одні жінки. В них солдати і “ястребки” стріляти не насміляться. До ранку обійшли всі хати, вговорюючи, а подекуди переконуючи жінок, вийти ранком з лопатами, тими, що всувають у піч хліб, кочергами, жердками. і пательнями з колотачами. Ні в якому разі без роскалів, вил і інших гострих предметів.
Ранком помало-помало навколо городенківських “розбійників” почали збиратися жінки, а потім уздовж дороги, аж до сільської ради. Коли ті приступили до побиття чергової жертви, жінки довкола підняли крики, почали бити колотачами в пательні. Від такого галасу гості розгубилися. Опам¢ятавшись дали команду солдатам і “ястребкам” стріляти вверх для попередження. Але ті відмовилися. Так криками, галасом, вересками жінки вигнали всіх на вулицю. Прокопенко почав вигукувати, що це організоване повстання проти радянської влади і проти колгоспів. Але його ніхто не слухав. Під крики і верески гостей погнали по живому коридору, створеному жінками, аж до сільської ради.

Бачачи свою безпомічність і ситуацію, в якій вони опинилися, з непроханих гостей враз злетіла пихатість, зверхність, хміль. Йшли похнюплені, як мокрі кури. Ніколи не сподівалися такого зухвальства і сміливості з боку тих, над якими відчували свою явну зверхність. З приближенням до сільської ради жінок ставало все більше й більше, за рахунок зменшення коридору. Жінок було повно і навколо сільської ради. Гостям залишилося лише зайти до приміщення. Жінки поставили в коридор два відра, вхідні двері закрили і закрутили дротом. Ті ще сподівалися, що зараз подзвонять до райвідділу міліції чи МДБ і все стане на свої місця. Винні в організації цього повстання будуть покарані. Телефон мовчав. Ще напередодні станичний розпорядився, щоб дроти за селом обірвали.
Тільки над ранок, в районі згадали, що з Топорівців відсутні телефонні дзвінки. З селом відсутній зв¢язок. Секретар райкому партії тов. Брезіцький скочив на коня і гайда в село. Вжахнувся, коли побачив, як навколо сільської ради довкола горять багаття, і біля них гріється безліч жінок. Тут же жінки накинулись на нього і почали жалітися. Так стихійно виник мітинг. Помало почали сходитися чоловіки. Йому показували жінок, у яких розкровавлені обличчя, знаки від ударів. Окремі голосили, особливо вдови-фронтовички, в яких забрали останнє зерно, інша розказала, як вкрали з-під подушки пенсію, яку бере на діти по втраті чоловіка на війні, третя розказувала за хустку, відріз ситцю.
Брезіцький зрозумів, що це серйозна справа і почав усіх заспокоювати. Тут під¢їхали працівники міліції. Зробили обшук у тих, що сиділи в сільській раді. Знайшли вкрадені гроші, хустку, матерію, продукти харчування, які були ще й досі сховані під верхнім одягом.

Зараз-таки приїхав прокурор району тов. Брацук, який був обраний депутатом до районної ради від Топорівського виборчого округу. Звільнили всіх бранців, і ті пішим ходом колоною направилися до Городенки. Після обіду в село приїхало майже все районне керівництво. Зібрали людей у клубі і вибачалися перед ними. Всі жителі раділи в душі, зі своєї невеликої перемоги. Так вони вважали, але це була велика перемога.
На другий день приїхала делегація з області на чолі із секретарем обкому ВКП (б) У тов. Дяченком, який усе домагався від людей запевнень, що вони не повставали проти радянської влади і проти колгоспів, а лише проти порушників радянського законодавства. У відповідь люди мовчали.

22 березня 1949 року відбулося засідання бюро Городенківського РК ВКП (б), на якому розглянули питання “Про порушення революційної законності членами ВКП (б) У Миколою Дорофеєвим і Іваном Прокопенком”. Їх виключили із членів партії й пообіцяли віддати до суду.
27 березня відбулися районні партійні збори з порядком денним: “Про факти порушення законності в селі Топорівці групою радянсько-партійного активу”. Свою доповідь секретар райкому партії тов. Брезіцький розпочав з того, що ряд комуністів районної парторганізації ще й досі не зрозуміли, що таке радянське законодавство. Вирішують важливі господарські і державні питання за власним розсудом.

Звичайно, такі випадки огульщини з населенням Західної України були не поодинокі. Селяни на них реагували по різному. Так, у селі Джурів тодішнього Заболотівського району партійно-господарський актив району насильницьким методом кілька разів засновували колгосп, і кожний раз кінчалося тим, що підпільники на своїх судах засуджували новоявлених голів колгоспів аж до страт.

Восени 1949 року на тодішню Станіславщину приїхав перший секретар ЦК ВКП (б) У тов. Микита Хрущов. Коли розказали про ситуацію з колективізацією в селах області, йому захотілося побувати в тих селах, де ще й досі не відновили довоєнні колгоспи.
І побував. На Снятинщину з боку Рожнева Косівського району в'їхало дев'ять коричневих “Побєд”. Одні одних весь час обганяли. Так чекісти боялися за життя їхнього партійного вождя. Побував у Джурівській сільській раді біля тридцяти хвилин. При виході процідив крізь зуби: “Я згною цей Джурів”. Ось таке відношення було до наших галичан і нема нічого дивного, що така політика велася, навіть, зверху.
Можливо би все обійшлося і в Топорівцях, якби не проявило своєї ініціативи оунівське підпілля, яке ще діяло. І разом із населенням дало гідну відсіч тим, які вважали себе уже господарями на нашій землі. Це, свого роду повстання, стало такою несподіванкою для радянських і партійних органів, що вони змушені були прийняти відповідні міри і наказати винних. Ще й досі є загадкою, чому в даному випадку вони поступили саме так?
Хоча навесні колгосп все-таки зав'язали і головою колгоспу призначили Олексія Поповича.
Дмитро Мохорук
член Національних спілок журналістів і
краєзнавців України
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"