Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
в сесійній залі Чернівецької міської ради за ініціативи Міського голови відбудуться громадські слухання з обговорення проекту міського бюджету.
в конференц-залі готелю «Буковина» за адресою: м.Чернівці, вул.Головна,141 відбудеться безкоштовний семінар-тренінг на тему «Без чого не може бути готель».
Реєстрація учасників проводиться до 04.12.2017 року.
Реєстрація та надання додаткової інформації по Програмі семінару здійснюються за телефоном +380661726756.
у Літературному целанівському центрі (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 51) відбудеться захід дитячого арт-видавництва «Чорні вівці», приурочений Дню святого Миколая та другій річниці «овечок».
У програмі:
21 грудня 0 18:30 в органному залі відбудеться святковий концерт В очікуванні Різдва.


Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Партнери

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»

1-08-2016, 10:47 / Коментарів: 0
«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…» Про незабутнього молодшого брата Віталія, з яким народився одного дня і якого дуже любив, розповідає Володимир Крутофіст.

Сержант 2 роти 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» 56-ї ОМПБ Віталій Іванович Крутофіст народився 1 квітня 1981 року у Вижниці. Ріс зі старшим на 4 роки братом Володею. Навчався у Вижницькій ЗОШ 1-3 ступенів №1, потім у Вижницькій гімназії, був у числі перших випускників цього навчального закладу нового типу у 1998 році.
З 1999-2001 перебував у Збройних Силах України на строковій військовій службі. У Бердичеві здобув військовий фах водія-механіка БМП та був направлений до 300 полку, що дислокувався у Чернівцях.
Після демобілізації працював на різних роботах у Вижниці. У 2005 році вступив до ЧНУ ім.. Ю. Федьковича на філософсько-теологічний факультет, який закінчив 2010. З 2011 року працював у обласному центрі, їздив на заробітки.
Боронити нашу землю від російського агресора був призваний під час 5 хвилі часткової мобілізації 23 квітня 2015 року. Загинув 23 травня 2016, поблизу села Павлопіль Волноваського району Донецької області. Залишилися мати та брат. Похований у рідній Вижниці поруч з могилою свого дідуся-патріота Івана Ілліча Іванюка, що воював з окупантами України в лавах Буковинського куреня. Нагороджений медаллю «Ветеран війни», Почесними відзнаками «Учасник АТО» та «За оборону Маріуполя».


… Віталік Крутофіст з`явився на світ у мальовничій гірській Вижниці - серед неповторної карпатської природи, де пахощами п`янить повітря рута-м`ята, зеленими килимами стеляться під ногами спориші, а у тісних обіймах цвітуть бузок і терен… Там предковічні смереки підпирають своїми верховіттями голубі небосхили, а могутні дуби нагадують про звитяги Олекси Довбуша та його опришків. Йому поталанило мати старшого на 4 роки брата Володимира, котрий від народження у всьому допомагав та підтримував молодшого. А коли з незрозумілих для дітей причин від них пішов глава родини, як умів, компенсував малому нестачу батьківської опіки. Саме тому з раннього віку Віталіка ніхто з сусідських дітей не смів образити, адже всі знали, що матимуть справу з Володею. Поки мати була на роботі, з дитсадочка молодшого брата завше забирав старший, він опікувався ним і у школі. Хлопчик навчився читати ще у 4 рочки, тож любов до художньої літератури, до живого слова проніс через усе своє коротке, але дуже світле життя. Особливо уважно перечитував фантастику. Почасти занурювався у свій власний, притаманний лише йому, світ.

За словами старшого брата, легко і просто, без надмірних зусиль, давалося Віталію й навчання. З першого класу й до закінчення гімназії він був відмінником, тому матуся Олена, держслужбовець, неабияк цим пишалася. Будучи молодою і вродливою, після розлучення з чоловіком жінка ніколи не скаржилася на життєві складнощі. Вона поставила себе на вівтар служіння синам-соколам і докладала зусиль, аби її хлопчикам було нітрохи не гірше, ніж одноліткам та друзям, що виховувалися у повних сім`ях. Тож родина мешкала у трикімнатній квартирі п`ятиповерхового будинку у райцентрі і завжди мала все необхідне. Зокрема, й «модну» тоді різноманітну побутову техніку. Аби цього досягти, у вихідні та вільний від основної роботи час мати в`язала на замовлення різні речі, шила, вишивала та оздоблювала занавіски. На щастя, замовників вистачало, а тому додатковий фінансовий прибуток у родині був постійно.

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»


Віталік з братом платили взаємністю: намагалися ніколи не ображати неньку, слухалися, аби вона не хвилювалася, допомагали їй. До прикладу, до повернення з роботи Олени Іванівни у хлопців зазвичай уроки були вивчені, вся основна домашня робота завжди також виконувалася на «відмінно». Віталій самотужки навчився випікати в духовці такий запашний хліб, що «магазинний» не можна було з ним порівняти. До всього, щодня брати удвох пішки, через ліс, долали немалу відстань з Вижниці до такого ж прекрасного с.Багна до бабусі та дідуся по материній лінії за молоком. Допомагали стареньким косити, садити город, збирати урожай, а тому свіжі овочі і фрукти мали не з базару, а вирощені власноруч. Хлопчики росли такими самостійними та вихованими, що почасти матері навіть заздрили сусіди.

З малих років Віталій був дуже комунікабельним та товариським. Разом з іншими дітьми займався спортом, влаштовував змагання з футболу, бігав до Черемоша купатися і ловити рибу. Але всі витівки молодшого зазвичай «контролював» старший брат Володимир. Він же повсякчас мусив знати, де і з ким перебуває Віталік, чим займається. На щастя, той чітко пам`ятав, «хто в домі господар», і ніколи цьому не противився.

Після закінчення школи Віталій Крутофіст був призваний до армії. «Навчання» проходив у Бердичеві, далі був переведений до Чернівців. Військова професія, яку здобув - водія-механіка - не зовсім йому пригодилася…

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»


Спочатку, аби мати власні кошти, підпрацьовував у рідній Вижниці. У 2005 брати удвох вступили до Чернівецького університету. З тих пір Володя та Віталій перебралися до Чернівців.(Мати ж після смерті бабусі та дідуся покинула райцентр та повернулася до свого родинного гнізда у село Багна). Навчалися та одночасно працювали. Роботу за фахом знайти було непросто, тож після отримання у 2011 році диплома про вищу освіту Віталій Крутофіст працював… барменом. Вочевидь маючи від народження художнє відчуття навколишнього світу, хлопець навчився так майстерно оздоблювати екзотичними фруктами фуршетні столи, що лише його запрошували це зробити. І тоді на тацях, тарілках, дзеркальних поверхнях завдяки його вправним рукам та фантазії з`являлися цілі шедеври…

…Він не мав можливості їздити на Майдан у 2013 та 2014 роках, хоча займав чітку проукраїнську позицію. Притаманний непересічний патріотизм, що, без сумніву, був переданий йому генетично, любов до неньки України проніс через все життя ще з юного віку, коли вперше слухав розповіді про вояків УПА свого любого дідуся Івана Ілліча Іванюка, що у рядах Буковинського куреня також безстрашно став на захист рідної землі у 1941 - 44 роках.
Але, коли стояв Майдан, Віталій з братом перебував на роботі за межами області. За найменшої можливості приїжджав додому, переймався долею рідної землі після анексії українського Криму. Коли ж почалася часткова мобілізація, сказав матері та Володі, що не ховатиметься та стане на захист Вітчизни, як тільки отримає повістку.

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»


... Документ на ім`я військовозобов`язаного запасу Віталія Крутофіста до Багни, де був прописаний, з військкомату надійшов під час п`ятої «хвилі» напередодні Великодня 2015 року. Він одразу зібрав речі та поїхав на перепідготовку на Яворівський полігон. Під час навчання довелося перекваліфікуватися з військового фаху водія-механіка БМП на механіка самохідної артилерійської установки. Матусю заспокоював - мовляв, служитиме в територіальній обороні, на Схід його не візьмуть. Але Володя знав, що так не буде, тому підготував Олену Іванівну. І вперше за все життя відчувши себе не в змозі реально допомогти молодшому братові,бо був від нього далеко, намагався по телефону підтримати його з побратимами своєю обізнаністю про останні події, дислокацію «сепарів», оновлення їх озброєння тощо…Аби мати не переживала, щоразу, коли молодший брат виходив на зв`язок, просив його обов`язково набрати і її номер. І той щовечора повідомляв, як йому ведеться, найріднішій на всьому світі людині.

Перебуваючи на буремному Сході, Віталій ніколи нічого не просив: ні продуктів, ані обмундирування. Однак рідні на власний розсуд кур`єрською поштою передавали йому з дому все, що було необхідно.

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»


Тим часом військовий служив на передовій. Час від часу їх з побратимами відправляли на 45-денну ротацію на полігон. Восени хлопець зумів приїхати у відпустку на матусин день народження і пробув з рідними цілих 10 днів. Аби попередити нервове перевантаження, про приїзд брата Володя зазвичай повідомляв матусю. А коли Віталій мав приїхати на свій та братів день народження 1 квітня наступного, 2016 року, попросив нічого не казати, мовляв, нехай це буде сюрприз…

«Війна перекреслила і забрала плани мого брата на життя…»


26 березня Володимир зустрів Віталія. Впродовж двох днів той гостював у брата в Чернівцях, опісля поїхав до Олени Іванівни. Мати, пригорнувши сина до грудей, не тямила себе від щастя та намагалася всіляко йому догодити. Цих кількох днів вистачило, аби і вона, і старший брат зрозуміли, що їхній Віталік став геть іншим. Самокритичним, набагато дорослішим внутрішньо, вимогливим до себе та оточуючих, непримиренним до несправедливості. З конкретними цілями та планами на майбутнє після демобілізації – одружитися, збудувати хату… Відсвяткував 35-ліття, зустрівся з друзями, у Вижниці прочитав лекцію учням місцевого інтернату. Помилувався рідним гірським колоритом, надихався чистого весняного повітря…

Повертаючись 6 квітня на Схід, до залізничного вокзалу у Чернівцях вони з Володею аж від його будинку йшли пішки. Не могли наговоритися, намріятися, натішитися присутністю один одного. Здавалося, час відпустки сплив миттєво, і брати не встигли погомоніти про найголовніше, найсокровенніше, найважливіше. Тоді ще ні Володимир, ні Віталій не знали, що зустріч ця буде останньою у їхньому житті…

23 квітня минав рік перебування Віталіка Крутофіста в АТО, але у зв`язку з «особливим станом» в країні його та побратимів не демобілізували. Багато хлопців підписували контракти на продовження служби - всі ж були готовими військовими спеціалістами. У першій половині травня вирішив підписати контракт на подальшу службу й Віталій Крутофіст.

22 травня він зателефонував старшому братові, як зазвичай. Але Володимир був зайнятий і не міг довго розмовляти. Як лишень з передової вдруге пролунав дзвінок, вони проговорили 40 хвилин.

А вже наступного дня Володимиру до Чернівців зателефонував невідомий. «Наберіть номер…», - я зрозумів, що трапилося непоправне, - хвилюючись, пригадує ті фатальні секунди молодий чоловік, - але набрав почуті цифри. Це був телефон побратима Валерія, з яким вони разом служили… «Віталіка більше немає», - долинуло зі слухавки, і світ потемнів у братових очах. З`ясувалося, у автомобіль, у якому, виконуючи бойове завдання, перебував Віталій зі ще двома бійцями, поблизу Павлополя Волноваського району Донецької області влучила міна від 120-міліметрового міномета. Один військовий залишився живим, Віталій з іншим загинули на місці.

«Не хотілося вірити, що це правда, - оповідає Володя.- У голову лізли всілякі думки - може, це все-таки фейк? Але, зайшовши в Інтернет, зрозумів, що не довіряти тому, що почув, підстав немає. Зібрався, випив заспокійливі ліки та поїхав до мами…»

Шок. Відчай, безвихідь. Десь за годину потому вони побачили голову Багнянської сільради, що прямував до материного обійстя. «Отже, правда…»

…Вижниччина зустрічала свого героїчного Сина Віталія Крутофіста, стоячи навколішки, з квітами, лампадками, велелюдними вигуками «Герої не вмирають»! Провести його в останню дорогу зійшлися рідні, близькі, знайомі, бойові побратими та небайдужі з довколишніх і не тільки населених пунктів. Поховали Віталія 31 травня на районному цвинтарі поруч з могилою його дідуся, котрий виховав онука справжнім борцем за цілісність України. Вічна пам`ять героям…
Наталія БРЯНСЬКА
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"