 |
МОНАСТИР "ГАРЯЧИЙ УРБАН"
Коли по Могилянській долині рухатися до мосту, що лежить через річку Прут, ніби з казки виринають склепіння монастиря.
Років 25 тому дорога від мосту стрімко піднімалася на гору ліворуч, потім праворуч, виходила на самий верх і стелилася по верху. Тоді монастир виднівся зверху в лісі і навіть здавалося, що він побудований для підкреслення краси, яка відкривалася між трьома військовими дзотами на березі.
Час минав. Гірку знесли, а разом з нею і два дзоти. Сьогодні мало хто знає, що тут була гора заввишки понад 80 метрів.
Колись ці місця покривали могутні буки і дуби. Річка Прут була широка і не протікала одним руслом. Прут був повноводний, а по долині аж до села Магала простягалася болотиста рівнина, вкрита рогозом і папурою. Бог щедро обдарував річку. Було тут багато їжі для риби, якої була сила-силенна. Є спогади, що у річці водилося понад сорок видів риби.
Відомо, що місце Горяча відвідав Стефан Великий у 1473 році, коли воював з поляками. В ті часи через Горячу проходила дорога на Аденкати з фортеці Цецино. Він назвав це місце затишним і навіть прозвав монашеським. Справді, монахи-відлюдки обожнюють такі глухі місця у природі. Нам, сьогоднішнім, важко уявити, що ще 250 років тому, починаючи від моста на Руській вулиці і далі, аж до Герц, стояли могутні ліси, де їх на корені спалювали люди, щоб звільнити ділянки для поля. Саме ж поле, підживлене попелом, було надзвичайно родючим. Дерева горіли цілими місяцями. Тому не виключено, що назва "Горяча" виникло від слів "горючі дерева".
Існують дані, що 2 грудня 1719 року якийсь Міголакий продав чиновнику Манолію Самфіру з Чернівців за 15 флоренів (німецьких) одну ділянку землі з Горячої , що межувала з ділянкою, на якій стояла невеличка дерев'яна церква. А ще є відомості, що сам скит і церква побудовані в 1700 році.
Єпископ Антоній родом з Чернівців, (родичі його походили з Горячої), на той час проживав у Радівцях, 30 березня 1727 року подарував скиту Горячої будинок у Чернівцях, при якому була садиба і магазин на честь своїх батьків, щоб їх імена постійно згадувалися на кожній церковній Службі.
З документів відомо, що в 1730 році митрополит Антоній заклав на Горячій новий скит для монахів, а також невеличку дерев'яну церкву. У церкві було запроваджено пос-тійна служба Божа і це сприяло зростанню довіри до монахів. Була придбана ще одна ділянка землі під город для монахів від господаря Стефана Веріги. При скиті налагоджувалася продуктивна робота по випалюванню вугілля з дерева.
У 1737 році почалася австро-російсько-турецька війна. Місця у лісі біля церкви зайняли російські війська, очолювані ґенералом Мініхом. Монастир було заблоковано і лише у 1740 році після підписання угоди в Бєлграді російські війська залишили церковку і перебралися до Яс (Молдавія).
При скиті залишився ієромонах Іонишин, який почав налагоджувати церковне господарство. Та скоро він помер і його місце зайняв Артемон Кнігіцький - енерґійний, грамотний і хороший керівник. Перше, що зробив Артемон, - це знову поновив службу Божу у церкві.
У 1745 році Артемон купляє за 12 флорінів у Степана Веріги млин з греблею у передмісті Чернівців. Це місце сьогодні в кінці вул. Буковин-ської, де перехід через залізничну колію, зліва. Крім того, він побудував ще один млин на березі Прута.
Ще з 1730 року Артемон задумав побудувати нову велику кам'яну церкву. Він звернувся до митрополита Буковини Якоба Стомати, який на той час перебував у Сучаві. Митрополит підтримав його задум. Почалися підготовчі роботи: готували місце для церкви - вирубували ліс для виготовлення дерев'яних частин для карет, які вироблялися в Чернівцях, вигодовувалася худоба, випалювалося вугілля, збиралися гроші. Скит розростався і багатів.
В 1760 році правителі міста за-тіяли тяжбу зі скитом, яка тяглася по 1777 рік. За цей час у монахів відібрали частину пасовиськ та землі. Будівництво церкви почалося лише в 1767 році. 18 квітня 1768 року була освячена сама будова церкви, окрім оформлення іконостасу та дзвонів. Побудову церкви підтримала російська імператриця Катерина ІІ, яка пожертвувала 40.000 карбованців. При монастирі було збудовано ще декілька приміщень та келій для 20 монахів. На той час це була перша кам'яна будова та ще й з склепіннями, як і мріяв Артемон. У самому ж містечку Чернівці тоді не було жодного будинка, побудованого з каменю.
26 вересня 1768 року Григораш та його родичі Лупашко, які володіли ділянками землі біля церкви, офі-ційно подарували їх церкві. Пізніше Москаль, Кожухар, Григорій свої ділянки (садиби із садами) принесли на алтар церкви.
У 1769 році почалася російсько-турецька війна. Війська знову зайняли ліс над Прутом, церкву, її поля та пасовиська. Все ритуальне приладдя перенесли на окраїну містечка до хати Григорія Рублевського. Сам же господар переховувався у селі. Три будинки, які належали церкві Горяча, були спалені турками.
Церковні дзвони були відлиті в Садгорі на монетному дворі Гартенберга з бронзи турецьких ґармат. На великому дзвоні був відлитий напис автора виробу - Іван Крістіан Валентин з Садагури, 1773 р. Подальша доля дзвонів така: вони були зняті з церкви у 1918 році, перевезені в Угорщину, де й пропали.
Повторне освячення скита та монастиря відбулося в 1776 році. На той час в келіях проживало 20 монахів.
12 жовтня 1777 року до церкви Горяча прибула комісія з Чернівців, яка пред'явила документи, що скит Горяча був заснований у 1659 році як філіал скита Великого, що у Польщі.
16 лютого 1782 року прибула нова, австрійська комісія, яка оглянула і взяла на облік монастир, все майно, землі і господарство. Сам Артемон тоді був хворий.
У 1783 році з Чернівців прибув архимандрит, серб Гедеон Нікітич для служіння у церкві Горяча.
У 1784 році буковинські іґумени скитів об'єдналися і вирушили до Чернівців, щоб відстоювати свої землі та майно. Тоді монастирі та скити володіли 82 господарствами та великою площею поля, власних лісів. Це складало 466 чоловіків та 88 черниць. Більша частина їх - прибульці з інших держав. Жили вони задля свого задоволення. Просвітою людей не займалися (виписка з ґазети "Час", 1933 р.). У Чернівцях, склавши скаргу, вони вирушили до столиці Австрії - Відня, де поскаржилися на представника Австрії на Буковині Ензенберга і вимагали майно, яке у них відібрали.
До Відня вони прибули і були прийняті 24 травня 1784 року скарга не була задоволена, тоді вони вдалися до погроз, що покинуть монастирі і подадуться за кордон.
Монахи монастиря Горяча оцінювали своє майно у 520 флорінів (для порівняння: у Чернівцях продавали хату за 1 флорін). Не отримавши нічого, монахи зібрали свої книжки, хрести, чаші, кадила, власні образи, завантажили на фіри і 4 березня 1785 року виїхали до Молдови (взято з документів Доситея).
Про Артемона ніяких повідомлень не залишилося. Він таємно зник за кордоном, був хитрим дипломатом, грамотним попом, керував сам усім господарством, майном і грішми церкви, купівлею і продажем землі. Усі документи і гроші він забрав з собою. Земля монастиря Горяча була віддана в оренду 51 чоловікам на три роки по 50 флорінів за рік. Монастирські хати стали школами для навчання дітей, де навчали сло-в'янською мовою новоприбулі дяки та монахи.
У 1823 році в жовтні храм відвідав російський цар Олександр І, коли зустрічався з імператором Австрії Францем І (з 6 по 11 жовтня). Під час відвідин російським царем церкви Горяча на нього напали собаки. Уся його свита розбіглася, а він витяг палицю з плота і відігнав псів. Та палиця довгий час зберігалася в церкві як реліквія, аж до приходу румунів. Потім вона зникла. Відвідавши церкву, цар Росії Олександр І подарував 100 російських карбованців на Святу службу на честь Його Величності, 300 карбованців на церкву, особисто попу 50 карбованців і Біблію рідкісного видання, яка зараз зберігається у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Подарунок був зроблений Олександром І на згадку про свою бабусю - Катерину ІІ. Церква ж на той час називалася на честь св. Юрія.
(Далі буде)
Іван СНІГУР,
заслужений майстер
народної творчості України
|
|
|
|
|
