 |
ХТО ОСТАННІЙ? - МИ ЗА ВАМИ
Поляки проголосували за вступ їхньої країни до Европейського Союзу. Найбільша із запрошених до ЕС десяти країн обрала свою долю, повернувшись після багатьох десятиліть блукання манівцями до старої доброї Европи. Польська молодь визначила результати голосування, сподіваючись на заможніше життя, ніж мали їхні батьки. А старше покоління досить скептично оцінило перспективи входження країни до ЕС, побоючись конкуренції більш сильних економік західних країн. Особливу тривогу висловлюють польські селяни - їх продукція дорожча, ніж сільськогосподарські вироби фермерів Франції чи Італії. Бояться поляки і того, що їхню власність на західних землях повертатимуть собі німці, яких звідти було виселено далекого 1945 року. Життя покаже, наскільки виправданими були ці страхи. Як завжди, молодь дивиться вперед з оптимізмом, а старі озираються назад з ностальгією.
А нині ті, хто проголосував за европейське майбутнє Польщі, святкують перемогу. Вони остаточно поривають з колишніми ілюзіями "побудови світлого майбутнього", проте це зовсім не убезпечує від нових ілюзій. Подібна ситуація вже була в колишній НДР: східні німці сподівалися після долучення до ФРН відразу отримати життєвий рівень, характерний для розвинутих країн Заходу, а не мають його й досі. Процес вростання у Европу вимагає великих зусиль і багато часу. Крім всього іншого, він вимагає ще й серйозної підготовки. Поляки займалися цим понад десять років, чітко розуміючи, що шлях у них один, тому й не фантазували на тему повернення під крило відродженної сталінської імперії. А в Україні таких фантазерів вистачає.
Черга на вступ до ЕС формувалася не рік і не два. Ті держави, яких справді хвилює їх майбутнє, швидко займали місця у черзі. Натомість київська еліта довго бавилася у багатовекторність і переконувала себе та інших, що нічого кращого для нас і бути не може. Тим часом запис у чергу завершився. Із постсовєтських країн там опинилися лише три - Латвія, Литва та Естонія. Проте всі наші західні сусідки встигли отримати ґарантії від ЕС у тому, що їх туди візьмуть, тому почуваються впевнено. Нарешті, заворушилися і київські керманичі, добиваючись для України статусу асоційованого члена ЕС та вступу до Світової Організації Торгівлі. Втім, цьому курсу в країні існує помітний опір. Чимало номенклатурних псевдо-підприємців може працювати лише у пільгових умовах і за державної підтримки, а конкурувати на ринку з успішними підприємцями Заходу навряд чи спроможні. Тому вони і не бажають включення України в реальні інтеґраційні процеси европейського масштабу. Їм куди зручніше інтеґруватися з такими самими номенклатурниками на постсовєтському просторі - адже всі вони вийшли з утроби КПСС і тісно пов'язані одні з одними.
Крім такої соціальної сили з великими грошима та впливом, є ще одна сила, котра спирається на ідеологію та спогади про минуле. Мова йде про рядових комуністів, у переважній більшості своїй людей літніх, пенсіонерів. Їх лякають розмови про европейське майбутнє України, бо західна Европа для багатьох з них впродовж десятиліть асоціювалася з "імперіалізмом, аґресією, реваншизмом" та іншими жупелами, характерними для совєтської пропаганди. Молодим легко говорити про високу европейську культуру, про гуманізм европейців та інші привабливі речі, бо молодь знає лише сучасну ситу і мирну Европу. А старше покоління пережило всі жахи війни, бачило дуже багато і коли їм говорять про "культурні европейські нації", відразу згадують німців-есесівців із зондеркоманд, котрі розстрілювали заручників, палили села, знущалися над невинними. Такі картини навічно закарбовуються у пам'яті, і ніхто не переконає стареньких у тому, що не той зараз німець, яким був у 1941 році...
Багато є в Україні людей, орієнтованих на Росію. Хто їздить туди на заробітки, хто сумує за своїми російськими родичами та друзями, а хто опинився під постійним впливом російської пропаганди, котра домінує на українському інформаційному ринку. Росію ж в ЕС ніколи не візьмуть через її велетенські розміри і азійський характер. Росіяни це чудово розуміють і розвивають відносини з Европейським Союзом як сусіди, що зацікавлені у взаємній вигоді. Але чи зацікавлені вони у вступі України в ЕС - це вже питання. Великі сили намагаються мати між собою та сильним сусідом так звану буферну зону. Не дай Боже у такій опинитися: рано чи пізно розчавлять. Тому Україні треба остаточно визначитися зі вступом до ЕС, причому не на словах, а на ділі.
Завершився період розпаду, наступає період об'єднання. У житті людства ці періоди чередуються, як хвилі в океані. Єдина Чехословаччина розпалася, але невдовзі Чехія і Словаччина знову зустрінуться як частини єдиного цілого, на цей раз - Европейського Союзу. Тут вони, нарешті, будуть рівними, а Братислава вже не звинувачуватиме Прагу у спробах домінувати, Прага не докорятиме словакам, що через свою економічну відсталість вони не дають чехам швидко розвиватися. Колись зустрінуться в ЕС і Словенія з Хорватією, котрі довго перебували разом у складі не існуючої вже Югославії. Україні ж з Росією в ЕС не зустрітися - Росію туди не візьмуть. Жити ж нам треба поруч і бажано бути добрими сусідами.
Лідер кримських комуністів Леонід Грач проводить конкурс для дітей під цікавою назвою. Цитуємо мовою ориґіналу: "Украина + Россия = Любовь". Коли кохаються дві особи жіночої статі, то відомо, як називається така любов. Мабуть, Україні все ж краще знайти для любові особу чоловічої статі, наприклад, Европейський Союз. Але поки що тут кохання виходить однобічним і нерозділеним - західних европейців ще відлякує наша незжита совковість та азіатчина. Позбутися їх непросто, тим більше, що і за роки незалежності в Україні розплодилося різної мерзоти - від шаленої корупції до криміналізації різних сфер життя і тенденцій занепаду в галузі культури, науки, освіти і т.п. Багато треба прикласти зусиль, аби підтягнутися до тих вимог, які ставляться перед країнами-кандидатами на вступ в ЕС.
Двері за однією чергою зачинено. Але бажаючим потрапити до Европейського Союзу його господарі лишили надію на те, що колись прийматимуть і тих, хто зараз проситься у нову чергу. Проте їм не варто сподіватися на швидкий успіх, а треба наводити лад у себе вдома, дивлячись на щасливих попередників. Самий час і Україні вставати у чергу і питати у поляків, що необхідно робити спочатку, а які справи можуть почекати, аби все-таки увійти у двері до Европи. Росія визиратиме туди з вікна, котре прорубив Петро І на берегах Неви, а нам варто скористатися тим входом, яким потрапили до ЕС наші західні сусіди. Хто останній? - Ми за вами.
Ігор БУРКУТ
|
|
|
|
|
