Новини
Колонка автора

Ігор БУРКУТ, політолог:

ПЕКЕЛЬНА ВАТРА ПЕКЕЛЬНА ВАТРАБагато людей пам'ятає, що у романі М.Булгакова "Майстер і Маргарита" візити диявола та його супутників завжди завершувалися великими пожежами. У сучасному світі також палають пекельні ватри - то в одній країні, то в іншій. Декілька днів поспіль горіли ліси в Ізраїлі, з різних країн пожежні спішили на допомогу, намагаючись загасити полум'я. Українські та турецькі пожежні літаки працювали у гірських районах, де було найважче. Що ж сталося в Ізраїлі, який диявол наробив там великої біди?

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Хто переможе у Вашківцях? Може, Беня? Хто переможе у Вашківцях? Може, Беня?Вибори, котрі відбудуться 18 грудня у Вашківській об‘єднаній територіальній громаді, з перших днів кампанії набирають гостроти. Вісім партій зголосилися взяти участь у них. І розпочали активну роботу на округах.

Ігор БУРКУТ, політолог:

В ОЧІКУВАННІ ЗМІН В ОЧІКУВАННІ ЗМІНСучасний світ поринає у непростий період, що має ознаки глибокої і всебічної духовно-моральної кризи. Населення планети наблизилося до 7,5 млрд. осіб, але в нормальних умовах проживає лише восьмеро із кожної сотні землян. Природні ресурси вичерпуються, необхідні кардинальні зміни для елементарного збереження того, що вже є. Зростає небезпека широкомасштабної війни. І тут багато залежить від провідної держави сучасного світу - Сполучених Штатів Америки. А там до влади приходить 45-й президент, який обіцяє провести дуже серйозні зміни.
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
3 грудня о 16.00
у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці відбудеться презентація фотоекспозиції Руслана Трача «МольфАRT. Шлях через мандали».
Виставка мистецьких композиційних фотографій в поєднанні з поезією. "Геометрія шляху" - така назва експозиції. Ці роботи – одна із форм реалізації проекту «МольфART», яка презентує метод самодіагностики за допомогою візуальних образів.
у приміщенні обласної державної адміністрації (каб.№301) відбудуться урочистості з нагоди Дня волонтера.
в приміщені Будинку офіцерів Збройних Сил України, за адресою : Театральна площа 6, відбудуться урочисті збори до 25-ї річниці Дня Збройних Сил України.
відбудеться продовження 18 сесії Чернівецької міської ради VII скликання .
в Мармуровій залі Чернівецького найіонального університету ім. Ю. Федьковича (вул. Коцюбинського, 2) відкриється бізнес-форум для малого та середнього бізнесу «Буковина – край підприємців».
(реєстрація учасників розпочнеться вже о 10:00). Участь у форумі безкоштовна. Попередня рРеєстрація – на kub.pb.ua/forums.
в палаці «Академічний» (вул. Шіллера, 11) відбудеться ярмарок професій «Робота для молоді».
Ярмарок професій здійснюватиметься у форматі презентацій компаній – потенційних роботодавців у різних сферах діяльності Чернівецької області.
Метою проведення ярмарки є сприяння працевлаштуванню молоді та налагодження діалогу між роботодавцями та студентами.
у Чернівцях відбудеться презентація книжки відомого літературознавця і критика, директора Українського інституту книги Ростислава Семківа «Як писали класики». Видання підсумовує рецепти успіху визнаних у всьому світі письменників. На презентації автор розкаже основні секрети письменницької майстерності класиків.
Місце проведення – Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51). Вхід на презентацію – вільний.


Календар
«    Грудень 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Партнери

7 січня - Різдво Христове

8-01-2014, 10:18 / Коментарів: 0
7 січня - Різдво ХристовеРіздво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
Історія свята

Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.
Традиція різдвяного святкування

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Коляда

Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
Дитяча коляда

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
Парубоцька коляда

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.
За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.
Дівоча коляда

Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.
Церковна коляда

На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.
Легерська колядка

Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.

Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.

Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.

Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.

Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...

Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і ко-лядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:

«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кри-шок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров'я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:
— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!

По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:
Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого.
Ой, мало, мало — на цім не стало...
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку.
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигонь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
А хоч дівчинов коструботою..

За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити...

За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґаз-ду з ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.
Звідки в українців колядки?

Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іашіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.

Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадку-вали і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
... Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?

Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайся,
Ни маєш дати, ни підем з хати.

Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару — характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.
Вертеп

Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.
Будова українського вертепу

Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як "небо" і "земля".

Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.

Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.

«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.

Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.
Вірші на Різдво Христове

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вір-ші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлоп-ці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження, Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.

Будьте здорові та не лайте мене,
Чого я прийшов — питайте мене,
Чого прийшов, яким дотепом?
Не сам прийшов я, а з вертепом,
Щоб вам його показати і про все чудо розказати.
Що сам чув і що бачив;
Коли захочете питати, так цур, не перебивати! Як ми вчора пасли овець ватагу — Та не дивуйтесь на відвагу: Бо це було у теплому краю. Корм придався зелененький, Кошари були готовенькі —
Все, як на весні буває у маю,
Усе було гарно, нічого й казати.
Як стало вже смеркати,
Я дав раду: «Гоніть, хлопці, ватагу
Та варіть круту кашу з салом,
А. наївшись каші, гоніть ватагу на баз
Та запирайте добре ураз,
Щоб який варяга не причвалав
Та й нашої ватаги не вкрав!»
Тількищо поснули, збунтувалась уся ватага,
Вся від стіни: неначе у броварні брага.
«Яцько, Опанас, і ти, Тарас! беріть добру дубину
Та спишіть варязі усю спину!»
Аж гульк: а поно сяє і крилами махає.
Яцько каже: «Це птах», а Панас: «Це пряха».
А я кажу: «Тю, дурні! Це янгол Божий,
Хіба ж ти не бачиш, який він гожий?!»
І почав питати, щоб почути від нього глас:
«Чого ти, янгол Божий, прилетів до нас?
Чи душі хочеш забрати,
Чи вівці у нас поодпімати?» —
«Я послан не за душами, а послан небесами
Повідать вам радісную весть:
Бог з неба прийшов і на землі днесь!» —
«Ой, лихо! Чи не за гріхи карати?» —
«Про це нічого й помишляти:
Які і є, то Він хоче на себе забрати». —
«Гей-гей. яка чудасія, це збулася та професія,
Що дід Му сій колись казав!
Скажи ж нам, янгол Божий, де той дім пригожий?» —
«Я рад би вас проводить, та треба на небо летіть
І співать: «Діва днесь».
Дивіться на цю звізду пильненько,
Вас доведе вона пряменько». —
«Яцько, Панас, і ти, Протас! Беріть луччу ярку
Та понесім породілі Божій у подарку».
Взяли, пішли, — чого треба, те й знайшли.
Там сиділа породіля Божа, як ясочка хороша,
На руках дитятко держала, а Воно чуть не вимовляло.
Там стояло багато царіи: аж цілих три,
І щось вони в подарунок принесли.
Вона від них те все прийнявши
Та разів з п'ять «спасибі» їм сказавши,
Додому відпустила.
А далі й ми приступили:
«Прийми від нас, Мати Божа, ягнятко
Та накорми своє дитятко!»
Вона від нас подарок узяла
І разів з п'ять «спасибі» нам сказала.
А ми тоді — хто вліво взяв, хто вправо взяв.
А я оце до вас попав,
Щоб вам усе це розказати
І вас з празником поздоровляти.

***

Здоров були та з тим, пани,
З чим я ось до вас припхався.
Та не перечте лиш мені,
Бо я того не сподівався.
Скажу я вам вість чудну й дивну.
Та тільки жаль, що половину,
Майже забув, що бачив, а що чув,
Як по правді вам признатись,
А ви скажете, що було б і не братись.
Хоч смійтеся, а це не брехенька.
Не з себе вигадав я сам,
(Бо. далебі, я бачив сам).
Нас там гурба була немаленька.
І був над ними я личман.
І звали нас: я — Опанас,
Яцько, Панько і був Протая
Та ще й Явтух, підпасич був у нас.
І овечат була ватага.
Та й не підходь, було, воряга,
А висе дамо парла, аби хто вчув.
А це ж було не серед літа,
Та тільки в теплому краю,
Ми пасли овечат до світа,
Як на весні бува в маю.
Корми задались зелененькі,
Кошари були готовенькі,
Привольє для всього було:
На тирло було де ставати,
Була й вода, щоб напувати;
Признатись, все до нас брело.
Деньок случився веселенький,
І вівці паслися гаразд;
Над вечір стало так хмарненько,
І дощик бризнув кілька раз.
І так уже повечоріло.
Не зоряно, а похмаріло,
То я Яцькові й заказав:
«Женіть лиш вівці ви з Протасом
Та й запирайте з викрутасом,
Та ще щоб хто там з вас і спав».
А ми пішли собі в верб'яжок,
Бож недалечко був лужок,
Панько, я та ще й Явтух,
А ось біжить Протас: трюх, трюх ..
«А що, чи справився, Протасе?» —
«Та глянь лише, Опанасе,
Як на небі зоря погоріла,
Глянь, як уся заядріла!»
Я — гульк, аж, далебі, що так.
Дивлюсь, а ще щось ясніє,
Та й думаю: відкіля це взялось?
Та й зірниця не буває;
Ні, це щось дивне бути має!
А далі і хлопцям указав:
«Чи бачите, — я їм сказав, —
Чи бачили ви таку зірницю,
Хоть утреню, хоть вечорницю?
Бо, далебі, зроду бачу сам». —
«Дивись, наш Панько як дує! —
Явтух побачивши, сказав, —
Вже він недурно так пильнує!»
А далі ось і закричав:
«Сюди, Явтух і Опанасе!
Сюди, Яцько, і ти, Протасе!
Якийсь воряга причвалав до нас!»
Ми кинулись туди скоріше,
Змовлялись бить його дружніше,
Щоб уже більше він не крав.
Ми щоб туди — волосся дубом,
Якби од відьми, устає,
Ми — хто рачки, а хто пугом,
Аби побачити, хто в кошарі є.
Дивимось: з краю в край шагає
Та ще велике щось літає,
Не чоловік, а бачте, схоже.
Панько сказав: «Це гарна птаха?!»
Явтух: «Ні, це, мабуть, пряха!»
Панас: «Е, тю, дурні! Це янгол Божий!»
Як вимовить оце Панас,
Так опустилось серце в нас,
Мороз по шкірі нас продрав.
А далі трохи ободрились:
Чого ж нам янгола бояться,
Він не кинеться кусаться:
Бач, який він гарний, так, як пан.
Тоді до нього причвалали,
А далі разом всі спитали:
«Що ти, пане, скажеш нам?» —
«Ідіть ви до Вифлеєма в стан,
Візьміть з собою і ягнятко,
Побачите там паню і дитятко,
Йому віддайте ви ягня,
Не думайте, що це брехня,
Бо цю ніч Христос народився,
Син Божий од Діви воплотився».
Стрепенувся, та й не стало.
Ну, що ж робити тут припало?
Тут і ума мого не стало:
А що янгол нам віщав; не треба робити.
Зараз іти у кошару ягнятко ловити.
Що лучче ягня то й піймалось;
Піймавши, як иа релець, пхались
Та ще совітувались,
Щоб ще куди не заблудити:
Темна ніч, не видно, де ходити.
А далі наш Панько напхався,
Об стайню лобом як удрався
Та лежа слухає чмелів.
«А що, Панько, покотився?» —
«Але! На стайню нахватився
Та й гарно лоб свій підігрів». —
«Ідіть же, хлопці, в стайню
Та всі рівненько говоріть,
Щоб не розсердить Діву паню,
Як будемо ягня дарить.
Скоріш ідіть та не тащіться,
А як казати — вже не вчіться».
І тільки в стайню що упхались,
То зараз всі позатулялись:
Бо світ великий осіяв.
А далі трохи ободрились,
Навколюшки усі упали,
Тому дитятку поклонились,
А ягнятко пані віддали:
«На, — кажемо, — тобі оце ягнятко
Щоб не голодне було твоє дитятко!
Потім вона веліла нам устати
І почала, нас ласкаво вітати,
Як ніби знала нас давно.
Біля тії ж близенько пані
Стояв у жовтому жупані
Старенький дуже чоловік,
Як буцім прожив другий вік.
Біля того дядька близенько,
Понуривши голови низенько,
Тут же, у самих ясел
Стояв бичище і осел,
І вони глянули на нас, бурлак.
Дідок же, трохи поворчавши,
Щось Пані на вухо шептавши,
Балакав з нами сяк і так,
За тим сказав: «Ідіть ви в мир, проповідуйте.
Що це родився Божий син!» —
«Прощайте!» — ми сказали
І кланялись поряду всім.
Пішли відтіль, як не бували,
Ідучи, койщо розмовляли,
І по отари розділились:
Як нам було і що знайшли.
Тоді ми хто вліво, а хто вправо взяв,
Я оце до вас попав.
(Слобода Тарасівка на Слобожанщині. Селянка М. Мозгова)

***

Звізда світла з востоку гряде,
За собою трьох царів персицьких веде.
Поклін дати царю і пану,
Вишніх сил всього світу гетьману.
Король-Ірод дуже смутився,
Що Ісус Христос від Діви народився,
Велів питати, по всіх землях шукати.
Велів губити, малих діток ізбити.
Одних кіньми топтали,
Других в полі роздирали.
Матері їх гірко ридали,
Руки свої до Бога піднімали:
«О, Іроде безумний! Як ти в собі жалю не маєш,
З невинних младенців кров проливаєш!»


О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу».

Джерело
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"