Новини
Колонка автора

Ігор БУРКУТ, політолог:

ПЕКЕЛЬНА ВАТРА ПЕКЕЛЬНА ВАТРАБагато людей пам'ятає, що у романі М.Булгакова "Майстер і Маргарита" візити диявола та його супутників завжди завершувалися великими пожежами. У сучасному світі також палають пекельні ватри - то в одній країні, то в іншій. Декілька днів поспіль горіли ліси в Ізраїлі, з різних країн пожежні спішили на допомогу, намагаючись загасити полум'я. Українські та турецькі пожежні літаки працювали у гірських районах, де було найважче. Що ж сталося в Ізраїлі, який диявол наробив там великої біди?

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Хто переможе у Вашківцях? Може, Беня? Хто переможе у Вашківцях? Може, Беня?Вибори, котрі відбудуться 18 грудня у Вашківській об‘єднаній територіальній громаді, з перших днів кампанії набирають гостроти. Вісім партій зголосилися взяти участь у них. І розпочали активну роботу на округах.

Ігор БУРКУТ, політолог:

В ОЧІКУВАННІ ЗМІН В ОЧІКУВАННІ ЗМІНСучасний світ поринає у непростий період, що має ознаки глибокої і всебічної духовно-моральної кризи. Населення планети наблизилося до 7,5 млрд. осіб, але в нормальних умовах проживає лише восьмеро із кожної сотні землян. Природні ресурси вичерпуються, необхідні кардинальні зміни для елементарного збереження того, що вже є. Зростає небезпека широкомасштабної війни. І тут багато залежить від провідної держави сучасного світу - Сполучених Штатів Америки. А там до влади приходить 45-й президент, який обіцяє провести дуже серйозні зміни.
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
3 грудня о 16.00
у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці відбудеться презентація фотоекспозиції Руслана Трача «МольфАRT. Шлях через мандали».
Виставка мистецьких композиційних фотографій в поєднанні з поезією. "Геометрія шляху" - така назва експозиції. Ці роботи – одна із форм реалізації проекту «МольфART», яка презентує метод самодіагностики за допомогою візуальних образів.
у приміщенні обласної державної адміністрації (каб.№301) відбудуться урочистості з нагоди Дня волонтера.
в приміщені Будинку офіцерів Збройних Сил України, за адресою : Театральна площа 6, відбудуться урочисті збори до 25-ї річниці Дня Збройних Сил України.
відбудеться продовження 18 сесії Чернівецької міської ради VII скликання .
в Мармуровій залі Чернівецького найіонального університету ім. Ю. Федьковича (вул. Коцюбинського, 2) відкриється бізнес-форум для малого та середнього бізнесу «Буковина – край підприємців».
(реєстрація учасників розпочнеться вже о 10:00). Участь у форумі безкоштовна. Попередня рРеєстрація – на kub.pb.ua/forums.
в палаці «Академічний» (вул. Шіллера, 11) відбудеться ярмарок професій «Робота для молоді».
Ярмарок професій здійснюватиметься у форматі презентацій компаній – потенційних роботодавців у різних сферах діяльності Чернівецької області.
Метою проведення ярмарки є сприяння працевлаштуванню молоді та налагодження діалогу між роботодавцями та студентами.
у Чернівцях відбудеться презентація книжки відомого літературознавця і критика, директора Українського інституту книги Ростислава Семківа «Як писали класики». Видання підсумовує рецепти успіху визнаних у всьому світі письменників. На презентації автор розкаже основні секрети письменницької майстерності класиків.
Місце проведення – Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51). Вхід на презентацію – вільний.


Календар
«    Грудень 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Партнери

Саша Кольцова: Янукович є в кожному з нас

11-12-2013, 22:10 / Коментарів: 0
Саша Кольцова – одна з тих митців, які на Євромайдані не просто виступають. На інтерв’ю виконавиця прийшла з термосом супу та запитанням, де в центрі міста можна купити одноразові супні тарілки.

Наша розмова відбулася за шість годин до початку штурму барикад. Передбачити такий сценарій нам не вдалося. Зате вдалося поговорити про те, як завоювати серця жінок "за п’ятдесят", і як змусити Україну налакувати парадний начос і взяти все в свої руки.

Які відчуття від Євромайдану?

Мої відчуття формуються залежно від того, які новини поступають. Щодня відкриваю стрічку та починаю складати картину дня.

Наприклад, подивилася зустріч чотирьох президентів. Враження гнітючі.

Чому?

Перший канал є ретранслятором влади. Це рупор для мільйонів пенсіонерів = на них роблять головну ставку, як і в Росії. Головний курс – спілкування з людьми, які чомусь досі вважають твою пижикову шапку пристойною та голосують за тебе через те, що ти "солідний мущіна" в костюмі зі шкіряним портфелем.

Про цей синдром я пишу вже декілька років. Припиніть голосувати за президента тільки тому, що в нього зовнішність "солідного мущіни", а ви – жінка "за п’ятдесят". Почніть думати головою.

Я знаю, що це одне з правил політичного піару номер один – не критикувати головну електоральну групу.

Але останнім часом у мені накопичилося чимало теплих слів до людей "за п’ятдесят", котрі – і тут я цитую – хочуть тільки "Оставьте нас в покое, дайте нам дожить".

Вони за дві тисячі гривень та ситу старість готові продати кілька наступних поколінь.

Я не розумію, чому люди, котрі мали досвід радянської брехні в часи своєї молодості, не бачать цієї самої брехні зараз. Вони чують про покращення та повторюють, як зомбі, слово "покращення". Попри те, що вдома порожній холодник.

Ці жінки "за п’ятдесят" готові вірити людині тільки тому, що це статечний чоловік у костюмі, який спокійним впевненим тоном щось говорить. Попри те, що його статки не відповідають витратам – таким може бути будь-який злочинець.
Жінки в Україні в принципі ненавидять одна одну.


Чому так сталося?

Бо жінки в Україні в принципі ненавидять одна одну. Приклад ув’язненої Юлії Тимошенко яскраво це доводить – бути жінкою-політиком в Україні складніше, ніж чоловіком-політиком. Жіночий електорат – це електорат, чия молодість припала на часи без асортименту суконь.

Я час від часу ставлю незнайомим людям на вулиці запитання – згадую журналістське минуле. Наприклад, після повалення пам’ятника Леніну я пройшлася вулицею та намагалася говорити з ними про те, як вони до цього ставляться.

Одна жінка на моє "Перепрошую пані, чи можна вам поставити запитання" несамовито закричала: "Пошла на х*р!"

Це для мене відповідь. Вона бачить молоду людину, котра ввічливо звертається до неї українською, не відволікає від роботи, не створює контексту незручності – і так відповідає… Можливо, в неї був найневдаліший день у житті.

Або вчора в супермаркеті я побачила жінку, котра без окулярів намагалася роздивитися термін придатності на кефірі. Я почекала якийсь час а потім зазирнула через плече і сказала вказану на упаковці дату. У відповідь жінка на мене зашипіла: "Я сама!"

Це типова реакція на моє покоління. Особливо на моє україномовне покоління. Вони чомусь сприймають це як зверхність. Хоча у мене особисто немає приводів для зверхності.

Просто люди чомусь сприймають як зверхність почуття гідності.

Мене дуже здивувало, коли Тягнибок, якого я не люблю і не приховую цього, бо його біографія та риторика здаються мені підозрілими, зі сцени сказав, що Євромайдан – це революція гідності. Не знаю, де він це вичитав.

Але саме гідності не вистачає поколінню виборців, які голосували за Януковича. За їхнім фасадом благополуччя немає нічого.

Всі ці дешеві золоті прикраси, лаковані начоси, сумка до нігтів, нігті до помади, акуратні нафарбовані губи – за всіма цими формальностями "пристойності" немає гідності, це тільки фасад.

Саме ці люди, наприклад, вчителі, кажуть "не длубайся в носі" та "поводься пристойно", але під час виборів фальшують дані в протоколах. Це ханжество та святенництво. І саме це мене турбує найбільше в сучасній Україні.

Можливо, поділ на європейську на неєвропейську Україну проходить десь тут, на лінії гідності?

Зараз поділ проходить у категорії віктимності. Є люди, котрі готові брати на себе відповідальність, а є ті, хто не хотітимуть змін та прагнутимуть тільки спокійної старості. Їм байдуже, як влаштований Пенсійний фонд, їх не цікавить життя навколо, вони не хочуть знати, їм подобається дивитися шоу Шустера та імітувати обізнаність із політикою.

Чому це імітація?

Тому що регулярні ефіри протягом року, поза межами виборчої кампанії, перетворюють політиків на рок-зірок. І множить величезний масив брехні в ефірі. Це відволікає від справжніх процесів у країні.

Політики в ефірах не є спеціалістами. Вони ж не розказують, як спілкуватись із чиновниками, як зменшити побутові витрати газу тощо. Якби я була політиком, то в першу чергу зайнялася би тим, яким чином скоротити залежність України від імпортованого газу.

А ви бачите себе в політиці?

Коли я була маленькою та будувала плани про "коли я виросту", то думала про телевізійну кар’єру. Мене особливо соціальні проекти цікавили, громадські програми.

Політикою я не можу займатися, поки у Верховній раді голосують чужими картками.

Взагалі, я за люстрацію. Всі ці люди, котрі голосували за зміну Конституції, за впровадження обмежень книжкового ринку, освітню реформу, утиснення української мови – з ними поруч в одній залі сидіти не можна.

Думаю, бракує вручну написаних клятв Україні з клятвою не красти. Якщо чиновник відмовиться заробляти якусь додаткову ставку поза зарплатою, все зміниться.

Можна заробити тисячу гривень, вкрасти ще півтори, але почуватися все одно будете погано, якщо сусід під вашими дверима залишатиме пакет із смердючим сміттям.

Європа – це не гроші. Наприклад, у Італії зараз росте покоління 1000 євро. Молодий науковий співробітник, менеджер-продавець – заробляють 1000 євро.

В Україні такі гроші теж можна заробити знанням англійської мови, в рекламній агенції, продакшені, в телевізійній журналістиці – це зарплата не першого року роботи, але за декілька років ці гроші можна заробити. Молодь у столиці таку зарплату може собі заробити. Для цього не обов’язково потрібна Європа.

Але Європа для молоді – це не тільки гроші.

Звісно. Ідеться не про гроші і навіть не про свободу пересування. Ідеться про базову взаємоповагу, якої в Україні нема.

Якщо українці навчаться не хамити в ЖЕКу та громадському транспорті – я готова впасти на коліна та цілувати землю.

Поважні пані готові гиркнути на молоде покоління, щоб вихлюпнути всю гіркоту їхнього життя, яку вони відчувають, розчарування та страх перед майбутнім.

Я це розумію, бо мої батьки теж не в захваті. Наприклад, мама відмовляється зі мною говорити на політичні теми. У нас мораторій на політичні теми.

Чому так сталося?

По-перше, я етнічна росіянка, мої батьки з Росії. Моя мама 2004 року, коли тут була Помаранчева революція, доглядала за бабусею в Росії, і стежила за подіями з російських каналів. В неї залишилася звичка дивитися "ОРТ" і "Россия". Це найгірше джерело, які тільки можна знайти для отримання інформації про Україну.

Вони не хочуть виходити зі своєї зони комфорту, але я повільно намагаюся роз’яснювати, де і що вкрали.
Треба подивитись у дзеркало, та усвідомити, що Янукович є в кожному з нас


Таку роботу треба проводити м’яко, бо в таких людей в голові реальність уже сформована. Вони ж покладали якісь надії на цих дядьок у костюмах. Якщо вже й розбити цей кришталевий черевичок ілюзій, то треба робити це філігранно.

Такі люди часто в мене питають, що я пропоную заміть того, що є. І коли я кажу про антикорупційний комітет за сінгапурським зразком, то вони лякаються ще більше. Не вірять, що цю гідру можна побороти.

Вони звикли до колабораціонізму з корупціонерами, не усвідомлюючи, що це всього-на-всього 10 тисяч людей, яких треба викорчувати з системи.

Це дуже важливе зауваження. Величезна кількість українців, які справді страждають через корупцію, через те, що гроші тирять, якось до цього звикли.

І нікого це не обурює.

Велика кількість українців готові в ситуації, коли вони самі стали чиновником, самі стати корупціонерами…

Це те, за що я не навиджу цю владу. Вона криміналізувала людей. Це як у блозі Чхартишвілі, котрий описав схему-поплавок. Є люди, котрі завжди робитимуть зло, робитимуть для власного задоволення, але тільки якщо їм за це нічого не буде.

Але в Україні цей "поплавок" перевернувся – і кількість людей, які роблять добро, зменшується, а люди, котрі роблять зло просто тому, що їх за це не покарають, вже нікого не обурюють. Речі, які жахають умовного шведа, українця навіть не здивують.

Українцям дуже сильно заважає висока толерантність до злочинів.

Але ж і українці не білі та пухнасті. Не можна стверджувати, що це система їх криміналізувала, і тому вони стали погані.

Звісно. Треба подивитись у дзеркало, та усвідомити, що Янукович є в кожному з нас.

Всі ці персонажі типу Януковича зникнуть, якщо люди зміняться. Президент і влада – це екстракт народу. Це ж не прибульці з іншої планети, котрі захопили владу.

Українці просто не задають зайвих запитань і спускають усе на гальмах. Наприклад, про караванського стрілка написали всі, а про стрілянину в Києві на Глибочицькій – мовчанка. Чому? На відео видні номери, видно обличчя людей. В нормальної людини має виникнути запитання: "Що відбувається? В які ігри ви нас втягуєте?"

Народ не ставить цих запитань і нікого не примушує на них відповідати.

Але в Україні в людей коротка пам’ять. Політики, котрі стали би політичними трупами в нормальній країні, в Україні повертаються до роботи дуже швидко.

Це потрібно побороти. Але я поки що не знаю, як.
Після США я розумію, як важливо, випадково з кимось зіткнувшись у метро, чемно усміхнутись і розбігтися, не виясняючи "шо", "чего" и "кому"

Чи можна побороти цього "януковича в собі"?

Для цього потрібен потужний позитивний приклад. Зміни на краще тут відбуваються дуже швидко. Наприклад, у Києві зараз люди намагаються бути ввічливіші. Зараз на Майдані люди стають відкритіші.

Коли ти ввічливо говориш із працівницею банку, то це хочеться повторити. І самі касирки почнуть із іншими клієнтами говорити.

До речі, про банки. Зміна України на справді європейську країну передбачають і чесну сплату податків. Але зараз українці їх не дуже чесно платять.

Я думаю, допомогла би можливість стежити, на що конкретно пішли твої податки. Що пішло на пенсії, що пішло на медицину. Люди бояться ставити ці запитання, вони бояться постаити це запитання безкоштовному юридичному раднику, який є в кожному районі.

Тому цей страх вони компенсують тим, що платять менше податків, таким чином себе виправдовуючи.

Не боятися – це брати на себе відповідальність за країну.

З іншого боку, я завжди покладалася на порядність радянських людей. Я пам’ятаю, які там були ідеологічні пориви та жертовність. У мого покоління немає вже жертовності стосовно країни.

Поетка Катерина Бабкіна нещодавно дивувалася у своєму Facebook, чому не можна чудову організованість Євромайдану відтворити в ЖЕКах і банках. Чому, по-вашому?

Тому що на Євромайдані є спільна мета. Але зараз і в банках намагаються трохи ввічливіше говорити. Хоча я пам’ятаю, як мені в Ощадбанку буквально кинула в обличчя квитанцію, ьбо я щось там не розрізала.

Потреба ображати інших – це теж прояв віктимності. Побороти це часто допомагають подорожі. Наприклад, я стала приязнішою після поїздки до США. Бо насправді я любителька "побикувати" - це мій внутрішній Янукович.

Я в дитинстві, після переїзду з закритого містечка для військових до Києва на Харківський масив, відчула культурний шок від життя спального району. Коли до мене підходив гопнік і казав "Ану малая, шо ти тут стаіш", і ввічливо відповідала: "Извините, я еще пока не знаю вашего языка, но обязательно выучу".

Після США я розумію, як важливо, випадково з кимось зіткнувшись у метро, чемно усміхнутись і розбігтися, не виясняючи "шо", "чего" и "кому".

В Україні бракує чемності та приязні. Тут може допомогти тільки особистий приклад.
Вся моя родина – православна, але я, так сталося, хверещена в греко-католицькій церкві. Моїм пастирем є Любомир Гузар, це моральний авторитет, до якого я дослухаюся


То цей приклад – вертикаль, наприклад, добрий президент, чи горизонталь?

Я особисто завжди покладалася на авторитет православної церкви. Там є конкретні інструкції комфортного співмешкання. Хоча я розумію, що молоді люди тієї мови не дуже розуміють.

Але в Україні церква асоціюється з інертним організмом, який не реагує на виклики суспільства.

Окремі маргінальні особистості не є голосом усієї Церкви. Я по роботі знайома з речником УПЦМП Георгієм Коваленком – і він дуже проукраїнський, попри те, що "за спиной – Москва". Також треба враховувати людський фактор. Наприклад, настоятель Лаври як "крепкий хозяйственник" у багатьох викликає несприйняття. Але в Церкві є і професіонали.

Вся моя родина – православна, але я, так сталося, хверещена в греко-католицькій церкві. Моїм пастирем є Любомир Гузар, це моральний авторитет, до якого я дослухаюся.

Моєму поколінню багато що треба пояснювати. З нами ніхто ніколи не займався, нічого нам не пояснював.

До речі про старійшин, а що думаєте про ідею "круглого столу" за участі трьох екс-президентів і одного, на жаль, поки ще не екс. Як вам ця ідея?

Я думаю, що це відпрацьована в Москві технологія. Я дуже недовго, але таки спілкувалась із політичними експертами, коли працювала у вуличному телебаченні. В мене був непоганий список лектури, я прочитала все, що змогла.

В Україні традиційно високим є авторитет старійшин. І технологія передбачала показ пенсіонерам, що старійшини скажуть. Як у племені. Це таке шоу.

Люди похилого віку побачили, як поважні люди похилого віку поважними голосами щось поважно говорили. Мало не розклали преферанс.
В Україні традиційно високим є авторитет старійшин. І технологія передбачала показ пенсіонерам, що старійшини скажуть. Як у племені. Це таке шоу


А можна без шоу пробитися до умів пенсіонерок?

Розказую медіа-план. Треба кожному взяти на себе по п’ять бабусь-пенсіонерок на день, підготувати добірку матеріалів, яких вони не чули та не бачили в телевізорі та вголос їх читати. Або зробити безкоштовний пенсіонерський автобус із безкоштовним чаєм – і там розказувати правду про Межигір’я, про "Сім’ю".

Ми маємо знайти з ними порозуміння.

Я не вірю, що порядна радянська бабця-пенсіонерка, дізнавшись правду, терпітиме таку підлоту та голосуватиме за неї.

Тоді Україна, яку так часто порівнюють із жінкою, налакує свій начос, одягне підбори та найкращий костюм, дістане якесь коромисло та відлупцює тих, хто на це заслуговує.

То мирний сценарій чи силовий?

Якщо є кровожерливі наміри, то є і закон. Люди, які готові іти на насильство, мають бути готові за нього відповідати по закону. Або мають бути амністовані народною волею.

Але силовий переворот накладає на суспільство певний тягар. Кров є кров. Я би не хотіла затьмарювати нашу світлу співочу націю кров’ю. Одне вбивство дозволить виправдати й інші вбивства.

Євромайдан показав, що люди можуть працювати разом, і що не хочуть миритися з підлістю.

До речі, Євромайдан, як мені здається, вперше змусив митців та інтелектуалів зійти зі сцени та взяти участь у власне побутовому наметовому житті.

Мені здається, що так було і минулого разу. В кожному разі, митці та інтелектуали – найбільш вразлива частина суспільства. Ми продукуємо смисли, ми допитливі та хочемо зрозуміти, що з нами відбувається.

До речі, саме під час Євромайдану мої близькі мене підтримали. Раніше вони кричали, що я ідіотка.

Чи буде happy end у цій історії?

Я би залюбки проконсультувалася з політологами на цю тему.

Припустімо, в’язнів не випустять, це загострить агресію та уможливить силовий сценарій. Тому це дасть підстави вважати це громадянською війною та буде виразно провладним сценарієм.

Або ж в’язнів відпустять та винних покарають, але захочуть, щоби їх похвалили за це.
Ірина Славінська, УП
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"