Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Буковинська Маланка: видовища без хліба Буковинська Маланка: видовища без хлібаГолова Чернівецької обласної ради Іван Мунтян і голова Сучавської повітової ради Георге Флутур стояли на сцені у Чернівцях, ніби патриції у Римі. Вони приймали парад Маланок. Плебс радів. Видовища вдалися. Голови задоволені…

Ігор БУРКУТ, політолог:

ГАРЯЧКА ГОЛОВИ, КРИЖАНЕ СЕРЦЕ, БРУДНІ РУКИ ГАРЯЧКА ГОЛОВИ, КРИЖАНЕ СЕРЦЕ, БРУДНІ РУКИКолись чекісти дуже любили, щоб про них говорили: "Лицарі з холодною головою, гарячим серцем і чистими руками". Наскільки цей ідеалізований образ відповідав дійсності, нині суспільство знає дуже добре. А сучасні путінські чекісти роблять усе, щоб перевершити у підлості та безсердечності навіть тих сталінських "лицарів". Гібридну війну з цивілізованим світом, яку вони розв'язують послідовно і невпинно, могла вигадати лише хвора голова, а для втілення задуманого необхідні брудні руки. І зовсім крижане серце...

Петро КОБЕВКО, журналіст:

З Івана зробили пана З Івана зробили панаГолова обласної ради Іван Мунтян і його осередок ВО «Батьківщина» на Буковині діють в унісон з партіями «Опозиційний блок» та «Наш край». Ці дві сили є відгалуженням партії регіонів і її останнім прихистком в Україні.
Як так сталося, що БЮТ з регіоналами у Чернівецькій області не тільки знайшли спільну мову, а й активно співпрацюють на користь не Україні?..
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
у каб. 202 Чернівецької міської ради відбудеться брифінг міського голови Олексія Каспрука, а також організаторів Всеукраїнського турніру з армспорту серед патрульних поліцейських,
в обласній державній адміністрації (каб. №418) відбудеться прес-конференція директора Департаменту охорони здоров’я обласної державної адміністрації Оксани Андрієць на тему: «Функціонування медичних закладів у процесі децентралізації та створення госпітальних округів в Чернівецькій області».
в приміщенні обласної державної адміністрації (каб. №418) з нагоди відкриття Регіонального представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Чернівецькій області відбудеться зустріч заступника керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Олени Смірнової з керівництвом області.
у залі учбово-методичного центру культури Буковини відбудеться відкриття обласної виставки творчих робіт образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва учнів художніх шкіл та шкіл мистецтв ІІІ обласного туру Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!»
24 січня о 16.00
24 січня о 18.30
В сесійній залі Ратуші розпочнеться інформаційний день міжнародної програми Європейського союзу “Horizon 2020”
З нагоди відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років, з метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України, військової звитяги захисників рідної землі 25 січня 2017 року о 18.30 год. в малому залі Центрального Палацу культури міста Чернівців відбудеться вечір авторської пісні та співаної поезії пам’яті Героїв Крут за участі учасників Всеукраїнських конкурсів Любомира Равлюка, Марини Тимофійчук, Олександра Мадея та Лариси Бережан.

Національний Корпус міста Чернівці спільно з Правим Сектором Буковина проведе смолоскипну ходу в пам'ять про Героїв Крут
1 лютого о 19.00


Календар
«    Січень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 
Партнери

Нотатки учасника Євромайдану з Чернівців

7-12-2013, 17:27 / Коментарів: 0
Нотатки учасника Євромайдану з Чернівців    Київ. Майдан. Понеділок, 2.12.2013

Автобус прибув на вокзал об 11 вечора. Я ступив на землю, озирнувся, відмахнувся від всюдисущих таксистів – ну, не просити ж їх – «відвезіть мене на Майдан», сам як-небудь дістануся.Спустився в підземний перехід, дійшов до станції метро «Деміївська». І з радістю виявив, що Майдан з нею на одній гілці, пересадок не знадобиться. Потім за вікном стали миготіти станції. Людей в потягу, враховуючи пізній час, було мало. Але вже не доїжджаючи однієї до головної точки маршруту, у вагоні з᾽явилися молоді хлопці, загорнуті в жовто-блакитні прапори, як в легкі плащі-накидки. І я зрозумів – свої. Зійшов на станції, пройшов кілька поворотів, вийшов до сходів, піднявся...
І ось вона – бруківка Майдану. Саме так і було – я піднявся сходами і перший час дивився собі під ноги. І лише потім підняв голову і озирнувся. Людей – не сказати, щоб багато. Час пізній, більшість розходяться увечері по домівках, це зрозуміло. А тому і заклики організаторів чергувати тим, хто може, всю ніч, щоб створити якусь критичну масу, аби «Беркут» не ризикував сунутися, теж цілком зрозумілі. Отже, тут я і буду чергувати. Для цього, власне, і добирався.
Того дня на Майдані ще не було ґрунтовної, добре укріпленої сцени, її почнуть робити тільки вранці. Але на сцені – співачка Руслана. І з нею я вперше, напевно за багато років співав гімн України. Так виходить, що коли його включають в організаціях під час урочистих зборів, гімн звучить у записі, і всі тільки встають, ніхто при цьому не підспівує. А тут – багато людей навколо, всі знімають шапки, відкидають капюшони з голови, потім – права рука на серці – і співаємо всі разом. Тільки перший куплет і приспів два рази. Руслана, яка майже зірвала голос за ці кілька днів, час від часу вступає в загальний хор своїм голосом, посиленим мікрофонами, але в основному весь майдан співає сам.


1.Їжа
Незабаром звернув увагу на молодих хлопців і дівчат, які тут, серед присутніх, час від часу проносили коробки, щось пропонуючи всім бажаючим. Підійшли і до мене. У коробці виявилися бутерброди. Взагалі за всі два дні, що я тут провів, з їжею було все в порядку. Можна було просто стояти перед сценою, і танцювати разом з усіма – зігріваючись. І час від часу перекушуючи то бутербродом, то печивом. Носили і стаканчики з чаєм, і з кавою. У першу ніч двічі оголошували зі сцени, пропонували всім, хто хоче – трохи осторонь, біля будівлі профспілок, де розмістили польову кухню, там були порції звареної каші.
Як після з᾽ясувалося, вздовж будівлі вишикувалися столи, на яких стояли коробки з печивом, з бутербродами. На ці ж столи час від часу виносили таці з чаєм. А під ранок всім бажаючим стали давати тарілки з їжею – виходив вже повноцінний сніданок. Все, зрозуміло, безкоштовно. Я, збираючись у дорогу, набрав собі печива, сухарів, навіть зварив десяток яєць. Був чомусь упевнений, що роздам все це в перші ж години – народу багато і їсти хочуть. І все це так і привіз назад – не було необхідності, тут такої їжі було багато. Тому для тих, хто збирається приїхати сюди, в плані їжі можна не переживати – голодним не залишитеся.
Вже десь під ранок до бочки-пічки, біля якої я тоді стояв, підійшов чоловік і запропонував всім присутнім домашні пельмені. Охочими виявилися майже всі. І він з видимим задоволенням на дерев᾽яному чурбаку розклав свою сумку, вийняв звідти стопку тарілок і почав накладати з каструлі повновагі пельменні порції. Нагодував всіх, хто сидів біля вогню. Потім зібрав свої пожитки і перемістився до наступного багаття.




2.Захисники барикади
Весь зібраний на Майдані колектив людей розбитий на кілька груп. Є маса тих, хто стоїть перед сценою, пританцьовуючи або просто притоптуючи в такт музиці. Молоді організовують коло, водять хороводи, танцюють як на танцмайданчику. Але кожну годину на сцені Руслана – і всі разом співаємо гімн. Тут добре, святково. Але ніч, холодно, і з часом відчуваєш потребу кудись переміститися, просто пройтися. Пройшов до самого краю Майдану, туди, де спорудили щось на зразок барикади. Якісь дошки, мішки. Все на вид виглядає несерйозно і надзвичайно хистко. Тут теж кілька бочок – грубок і купа молодих хлопців навколо – захисники барикади, як я зрозумів через якийсь час. Їх при мені разок вишикували у дві шеренги, все з дерев᾽яними кийками в руках. Старший щось їм там пороз᾽яснював і розпустив – знову грітися.
Один з хлопців почав мені демонструвати свою палицю. Вона хоч і легка, – коментував він, – але якщо нею сильно по касці врізати... І так далі.. Я мовчки стояв, уважно його слухав, згідно кивав головою і посміхався. Розуміючи при цьому, що «Беркуту» всі ці перепони і ці хлопчаки на барикадах – як ножу масло – пройдуть і не помітять. Все, що випаде на їхню долю – це плутатися під ногами, приймаючи на себе удари кийків і стусани кованих черевиків, і таким чином затримувати, затримувати... А організатори в цей момент кидають клич, і з усіх боків до барикад мерщій спрямовуються дорослі чоловіки – може, шикуватися в ланцюг, тримаючись ліктями, може ще якось протистояти, я не знаю. Але самі хлопчики цього не розуміють, вони горді своєю місією – захисники, ну і нехай. Тому він мені розповідав про свою палицю, а я йому шанобливо посміхався у відповідь.



3.Провокатори
Десь через годину, яку ми стояли і грілися біля бочок поряд барикади, підійшли якісь люди, позаду мене, гукнули нас всіх і запитали – хто це приніс? На землі, кроках в трьох від нашої групи, лежала купа металевих болтів. Довгих, сантиметрів 10 кожен, з нагвинченою до середини гайкою. Хто це приніс і коли ми не знали. Ці люди, щось на зразок «старших», явно військових, попередили, щоб ми ці болти ні в якому разі не чіпали. Їх треба зібрати і віднести.
Тут тільки до мене дійшло – хтось підійшов, ззаду, тихо, поки ми грілися, і висипав із сумки на бруківку ці залізяки. З розрахунку, що хлопчаки побачать, потім розхапають як метальну зброю. Потім, мабуть, шпурнуть кілька разів у затягнутий в броню «Беркут» – ось тобі й привід, щоб втрутитися, «розганяти агресивно налаштовану молодь». Агресії серед «моїх» захисників не було ані краплі. Навпаки, вони скупчилися над цією купою метальних болтів і досить ошелешено на них дивилися. Воно й зрозуміло, коли тобі на інструктажі кажуть – остерігайтеся провокації – це одне, це просто слова дорослих. А коли ця сама провокація лежить собі на каменях, металом поблискуючи – це зовсім інше.
Я розстебнув на кишені замок, вийняв сумку-пакет. Підійшов і мовчки присів біля купи. І тут хлопці ожили, завозилися. Мене обступили з усіх сторін і відразу в кілька рук пересипали туди всі залізяки. Знову підійшов хтось із «старших» і забрав болти разом з моїм пакетом. А мене всередині просто розпирало від гордості. Чесно. Мій адже пакет. Зараз лежить десь там, либонь, як речовий доказ. І в моєму пакеті. Ну, чим не привід пишатися ?
Бочок було всього дві. Хлопчаків – набагато більше. І ще через півгодини я вирішив не займати собою зайвий простір – нехай гріються. Там, на Майдані перед сценою, я начебто ще одну бочку бачив – сходжу туди.
P.S. Коли через годину я хотів знову пройтися до тих же хлопців, мене вже не пропустили. Невелика групка молодих людей, вишикувавшись в рідкий ланцюжок, нікого більше до барикади не пропускала. Мабуть, після провокації «старші» зробили висновки – правильні. І дійсно, нема чого вештатися біля барикади всім кому попало. Я погоджено кивнув головою і повернув назад.



4.Люди
Бочок, як виявилося, було більше. Я не дуже добре орієнтувався на місцевості, тим більше – в нічний час. Але помітив на одній з вуличок, що йде уздовж будівлі профспілок, ще кілька багать. Там було навалено купою дерев᾽яний колоди і чушки – готове паливо. Стояло кілька бочок. Мало, всього штуки три, бажаючих погрітися було значно більше. Забігаючи вперед, скажу, що на наступну ніч я нарахував таких бочок уже більше, набагато більше. А поки бочки для обігріву в першу чергу йшли для захисників барикад, а вже те, що залишалося – на обігрів інших. Рядових, так сказати, учасників Майдану.
Біля бочок були споруджені імпровізовані стільчики, лавочки – просто поставлені вертикально фрагменти колод. І тут сидів найрізноманітніший народ. Біля однієї такої групи, тих самих, яких трохи пізніше незнайомий киянин буде годувати домашніми пельменями, я затримався. А затримався тому, що вони співали. Українські народні чи пісні української естради – все, аби слова були знайомі. До речі, з приводу слів. На жаль, в групі з 7-9 чоловік, які обступають бочку-пічку, слова українських народних знає не більше 2-3 чоловік, іноді взагалі тільки один. Інші лише підтягували приспів. Сумно. Тому, якщо ви зберетеся їхати на Майдан – порада. Нирніть в Інтернет, накопіюйте текстів різних пісень, зберіть їх в один документ. Пронумеруйте кожну пісню. А потім роздрукуйте, бажано в 5-6 примірниках. І носіть з собою. Якщо, гріючись вночі у бочки-пічки, всі навколишні почнуть співати, і все знову упреться в незнання слів – мовчки дістаньте свої заготовки-піснярі і роздайте по колу. Думаю, ці листочки на підпал ніхто не пустить. Навіть розходячись, будуть їх складати шанобливо поблизу – прийдуть інші люди, знайдуть і теж захочуть співати. Коли бачиш слова перед очима – справа йде веселіше.
Мені було простіше – в мене був планшет і підключення до Інтернет. Я по перших рядках пісні знаходив її текст в мережі і потім, стоячи в центрі Майдану, на холоді, біля бочки, в якій горять дрова, співав пісні разом з іншими, тримаючи планшет перед собою. Ну, а навіщо ще потрібні високі технології, вірно?
Але кожну годину, коли здалеку, з боку сцени, лунав гімн, ми всі розверталися в той бік, капюшони відкидалися назад, рука на серці – і співали разом з усіма. І було здорово бачити, як завмирав навколо весь Майдан, як люди стояли, повернувшись всі в одну сторону. І співали.




5.Колона
Вранці, рівно о 7 годині, хоч годинник по ньому перевіряй, до сцени Майдану вийшов Юрій Луценко. Зовсім не підвищуючи тону, звернувся до всіх присутніх – люди мимоволі подалися ближче. Сказав, що сьогодні у нас важке завдання, ми всі підемо блокувати Верховну Раду. Там стоїть «Беркут», і знадобиться, зрозуміло, громадянська мужність, щоб іти. Можливо, що і розганяти почнуть, і газ застосують. Але йти треба. Всі слухали мовчки. Потім без всякого підвищення голосу Луценко виголосив «Слава Україні » і ми всі дружно видихнули у відповідь – «Героям слава». А потім, навіть без секундної перерви – «Шикуйсь в колону». Важко передати, яке відчуття творилося в душі в цей момент. Напевно, саме так сприймали команди своїх командирів загони народного ополчення, коли до них виходив старший, звертався зі спокійними, переконаними словами, потім всі поверталися і йшли воювати. І старший йшов туди разом з ними, ні в чому своєїдолі від їхніх доль не відділяючи.
Коли проходили барикаду, що відділяла Майдан від вулиці (ні, не «мою» барикаду, іншу), там було відкрито невеликий простір, і ми всі через нього потроху просочувалися. А хлопці, що стояли в охороні, нас попереджали – відкрито тільки з цього боку, з того боку проходу немає. Якщо вас будуть гнати – біжіть саме сюди, туди не біжіть. Ось з таким напутніми словами ми і почали шикуватися в загальну колону.
Далі йшли монолітно. Не так як в армії, не стрункими рядами, кожен сам по собі, але всі разом. В одному місці дорогу перегородили два автобуси. Колона розбилася на два тоненьких струмочки і стала огинати автобуси по тротуарах. До автобусів стояли, притиснуті, кілька міліціонерів. Не тих, хто в синьому камуфляжі, просто молоді хлопці, теж у шоломах і бронежилетах. Кілька міцних чоловіків їх ніби як блокували, не даючи їм виконувати накази – «не пускати». Але й ті й інші при цьому посміхалися. Я, проходячи повз, глянула на наших активістів і на усміхнених «полонених», посміхнувся їм у відповідь, і на душі разом потеплішало. Пройшов мимо...
І опинився перед огорожею будівлі Верховної Ради. А по той бік огорожі стояв «Беркут». Той самий. І радісний настрій відразу згинув. Люди, минаючи автобуси, виходили на цей майданчик перед огорожею, але кучкувалися по перших порах подалі від неї. І справді, після всієї тієї кривавої вакханалії, яку влаштували ці в синіх комбінезонах, дивитися в їх бік було вкрай неприємно. Але ось одна з жінок – підійшла і торкнулася огорожі. Підійшов разом з нею і я. А потім підтягнулися всі інші. Багато нас, дуже багато. Хвилини через півтори між нами, огорожею і «Беркутом», який стояв біля самої стіни будівлі прогнали і побудували в два ланцюжки просту міліцію в касках і бронежилетах. Схоже, курсантів перших-других курсів. З «Беркутом» розмовляти абсолютно нікому не хотілося, а от з молодими хлопцями – майбутніми міліціонерами-курсантами – розмовляли всі. Щось їм говорили, сміючись, заспокоювали. Курсантам явно доводилося несолодко. Вони навіть у відповідь на жарти наші не реагували – стояли дивлячись перед собою, напружені, похмурі. Серед них, в точно такому ж чорному камуфляжі, були і офіцери – одного майора невисокого, я помітив через якийсь час. У цього командира на наші до нього звернення реакція була аналогічна – без посмішок, ніяк не реагуючи на привітання.
Втім, люди ставилися до міліціонерів цілком доброзичливо. Хором кілька разів поскандували «Міліція – з народом». Чого не скажеш про тих, що стояли позаду – «синіх», але й на їх частку – «Беркут – фашисти » – теж дісталося. І заслужено.






6. «Беркут»

І якщо вже про них зайшла мова – висловлю і своє судження. Так вийшло, що один з моїх близьких родичів мав судимість, і сидів в одній з українських колоній загального режиму. Так от розповідав він мені після повернення, що були в них в колонії «лазневі дні» (термін мій). На територію колонії заїжджали автобуси з «Беркутом». Відкривалися двері, і всі вони, затягнуті в камуфляж, в шоломах, в захисній амуніції, з кийками т.д., просто розсипалися по всьому табору і били всіх, хто попадеться під руку.
У режисера Інеси Селезньової є фільм з характерною назвою «Виховання жорстокості у жінок і собак». Про те, як можна зростити в собі звіра, потрапивши у відповідні обставини. Щось на кшталт такого виховання розроблено і в школі «Беркута». Набирають міцних, сміливих і, напевно, непоганих хлопців. Потім починають методично витравлювати з них все людське. Владі не потрібні хороші професійні бійці – їй потрібна зграя собак, у яких піна злоби капає з іклів і які бігтимуть куди треба, тільки дай відмашку рукою. У наших тюрмах і в наших колоніях сидять, в більшості своїй, глибоко нещасні люди. Життя пройшлася по них танком, по їх же власній дурості або в силу сформованих обставин. І ось туди періодично надсилають «Беркут», саме з цією метою – для «виховання жорстокості».
А в ніч на 30-е цей самий «Беркут» спустили (по іншому і не скажеш) на хлопчиків і дівчат, які організували Євромайдан. На тих, які годину тому співали з Русланою і танцювали на бруківці. Замість ув᾽язнених – на дітей киян. Не в тюремному таборі - на центральній площі столиці. Схоже, для їхнього нинішнього начальства особливої різниці між цими поняттями просто не існує.
А тому підтримую обома руками заяву наших опозиційних лідерів – спецпідрозділи «Беркут» мають бути повністю ліквідовані, з позбавленням всіх спеціальних і військових звань рядового і керівного складу. Не можна, щоб в країні були такі частини, яким що беззахисних ув᾽язнених на зоні бити, що студентів на площах – все єдино.

Олексій Кормуш,
учасник Євромайдану з Чернівців
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"