Новини
Колонка автора

Ігор БУРКУТ, політолог:

ПЕКЕЛЬНА ВАТРА ПЕКЕЛЬНА ВАТРАБагато людей пам'ятає, що у романі М.Булгакова "Майстер і Маргарита" візити диявола та його супутників завжди завершувалися великими пожежами. У сучасному світі також палають пекельні ватри - то в одній країні, то в іншій. Декілька днів поспіль горіли ліси в Ізраїлі, з різних країн пожежні спішили на допомогу, намагаючись загасити полум'я. Українські та турецькі пожежні літаки працювали у гірських районах, де було найважче. Що ж сталося в Ізраїлі, який диявол наробив там великої біди?

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Хто переможе у Вашківцях? Може, Беня? Хто переможе у Вашківцях? Може, Беня?Вибори, котрі відбудуться 18 грудня у Вашківській об‘єднаній територіальній громаді, з перших днів кампанії набирають гостроти. Вісім партій зголосилися взяти участь у них. І розпочали активну роботу на округах.

Ігор БУРКУТ, політолог:

В ОЧІКУВАННІ ЗМІН В ОЧІКУВАННІ ЗМІНСучасний світ поринає у непростий період, що має ознаки глибокої і всебічної духовно-моральної кризи. Населення планети наблизилося до 7,5 млрд. осіб, але в нормальних умовах проживає лише восьмеро із кожної сотні землян. Природні ресурси вичерпуються, необхідні кардинальні зміни для елементарного збереження того, що вже є. Зростає небезпека широкомасштабної війни. І тут багато залежить від провідної держави сучасного світу - Сполучених Штатів Америки. А там до влади приходить 45-й президент, який обіцяє провести дуже серйозні зміни.
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
3 грудня о 16.00
у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці відбудеться презентація фотоекспозиції Руслана Трача «МольфАRT. Шлях через мандали».
Виставка мистецьких композиційних фотографій в поєднанні з поезією. "Геометрія шляху" - така назва експозиції. Ці роботи – одна із форм реалізації проекту «МольфART», яка презентує метод самодіагностики за допомогою візуальних образів.
у приміщенні обласної державної адміністрації (каб.№301) відбудуться урочистості з нагоди Дня волонтера.
в приміщені Будинку офіцерів Збройних Сил України, за адресою : Театральна площа 6, відбудуться урочисті збори до 25-ї річниці Дня Збройних Сил України.
відбудеться продовження 18 сесії Чернівецької міської ради VII скликання .
в Мармуровій залі Чернівецького найіонального університету ім. Ю. Федьковича (вул. Коцюбинського, 2) відкриється бізнес-форум для малого та середнього бізнесу «Буковина – край підприємців».
(реєстрація учасників розпочнеться вже о 10:00). Участь у форумі безкоштовна. Попередня рРеєстрація – на kub.pb.ua/forums.
в палаці «Академічний» (вул. Шіллера, 11) відбудеться ярмарок професій «Робота для молоді».
Ярмарок професій здійснюватиметься у форматі презентацій компаній – потенційних роботодавців у різних сферах діяльності Чернівецької області.
Метою проведення ярмарки є сприяння працевлаштуванню молоді та налагодження діалогу між роботодавцями та студентами.
у Чернівцях відбудеться презентація книжки відомого літературознавця і критика, директора Українського інституту книги Ростислава Семківа «Як писали класики». Видання підсумовує рецепти успіху визнаних у всьому світі письменників. На презентації автор розкаже основні секрети письменницької майстерності класиків.
Місце проведення – Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51). Вхід на презентацію – вільний.


Календар
«    Грудень 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Партнери

Нотатки учасника Євромайдану з Чернівців

7-12-2013, 17:27 / Коментарів: 0
Нотатки учасника Євромайдану з Чернівців    Київ. Майдан. Понеділок, 2.12.2013

Автобус прибув на вокзал об 11 вечора. Я ступив на землю, озирнувся, відмахнувся від всюдисущих таксистів – ну, не просити ж їх – «відвезіть мене на Майдан», сам як-небудь дістануся.Спустився в підземний перехід, дійшов до станції метро «Деміївська». І з радістю виявив, що Майдан з нею на одній гілці, пересадок не знадобиться. Потім за вікном стали миготіти станції. Людей в потягу, враховуючи пізній час, було мало. Але вже не доїжджаючи однієї до головної точки маршруту, у вагоні з᾽явилися молоді хлопці, загорнуті в жовто-блакитні прапори, як в легкі плащі-накидки. І я зрозумів – свої. Зійшов на станції, пройшов кілька поворотів, вийшов до сходів, піднявся...
І ось вона – бруківка Майдану. Саме так і було – я піднявся сходами і перший час дивився собі під ноги. І лише потім підняв голову і озирнувся. Людей – не сказати, щоб багато. Час пізній, більшість розходяться увечері по домівках, це зрозуміло. А тому і заклики організаторів чергувати тим, хто може, всю ніч, щоб створити якусь критичну масу, аби «Беркут» не ризикував сунутися, теж цілком зрозумілі. Отже, тут я і буду чергувати. Для цього, власне, і добирався.
Того дня на Майдані ще не було ґрунтовної, добре укріпленої сцени, її почнуть робити тільки вранці. Але на сцені – співачка Руслана. І з нею я вперше, напевно за багато років співав гімн України. Так виходить, що коли його включають в організаціях під час урочистих зборів, гімн звучить у записі, і всі тільки встають, ніхто при цьому не підспівує. А тут – багато людей навколо, всі знімають шапки, відкидають капюшони з голови, потім – права рука на серці – і співаємо всі разом. Тільки перший куплет і приспів два рази. Руслана, яка майже зірвала голос за ці кілька днів, час від часу вступає в загальний хор своїм голосом, посиленим мікрофонами, але в основному весь майдан співає сам.


1.Їжа
Незабаром звернув увагу на молодих хлопців і дівчат, які тут, серед присутніх, час від часу проносили коробки, щось пропонуючи всім бажаючим. Підійшли і до мене. У коробці виявилися бутерброди. Взагалі за всі два дні, що я тут провів, з їжею було все в порядку. Можна було просто стояти перед сценою, і танцювати разом з усіма – зігріваючись. І час від часу перекушуючи то бутербродом, то печивом. Носили і стаканчики з чаєм, і з кавою. У першу ніч двічі оголошували зі сцени, пропонували всім, хто хоче – трохи осторонь, біля будівлі профспілок, де розмістили польову кухню, там були порції звареної каші.
Як після з᾽ясувалося, вздовж будівлі вишикувалися столи, на яких стояли коробки з печивом, з бутербродами. На ці ж столи час від часу виносили таці з чаєм. А під ранок всім бажаючим стали давати тарілки з їжею – виходив вже повноцінний сніданок. Все, зрозуміло, безкоштовно. Я, збираючись у дорогу, набрав собі печива, сухарів, навіть зварив десяток яєць. Був чомусь упевнений, що роздам все це в перші ж години – народу багато і їсти хочуть. І все це так і привіз назад – не було необхідності, тут такої їжі було багато. Тому для тих, хто збирається приїхати сюди, в плані їжі можна не переживати – голодним не залишитеся.
Вже десь під ранок до бочки-пічки, біля якої я тоді стояв, підійшов чоловік і запропонував всім присутнім домашні пельмені. Охочими виявилися майже всі. І він з видимим задоволенням на дерев᾽яному чурбаку розклав свою сумку, вийняв звідти стопку тарілок і почав накладати з каструлі повновагі пельменні порції. Нагодував всіх, хто сидів біля вогню. Потім зібрав свої пожитки і перемістився до наступного багаття.




2.Захисники барикади
Весь зібраний на Майдані колектив людей розбитий на кілька груп. Є маса тих, хто стоїть перед сценою, пританцьовуючи або просто притоптуючи в такт музиці. Молоді організовують коло, водять хороводи, танцюють як на танцмайданчику. Але кожну годину на сцені Руслана – і всі разом співаємо гімн. Тут добре, святково. Але ніч, холодно, і з часом відчуваєш потребу кудись переміститися, просто пройтися. Пройшов до самого краю Майдану, туди, де спорудили щось на зразок барикади. Якісь дошки, мішки. Все на вид виглядає несерйозно і надзвичайно хистко. Тут теж кілька бочок – грубок і купа молодих хлопців навколо – захисники барикади, як я зрозумів через якийсь час. Їх при мені разок вишикували у дві шеренги, все з дерев᾽яними кийками в руках. Старший щось їм там пороз᾽яснював і розпустив – знову грітися.
Один з хлопців почав мені демонструвати свою палицю. Вона хоч і легка, – коментував він, – але якщо нею сильно по касці врізати... І так далі.. Я мовчки стояв, уважно його слухав, згідно кивав головою і посміхався. Розуміючи при цьому, що «Беркуту» всі ці перепони і ці хлопчаки на барикадах – як ножу масло – пройдуть і не помітять. Все, що випаде на їхню долю – це плутатися під ногами, приймаючи на себе удари кийків і стусани кованих черевиків, і таким чином затримувати, затримувати... А організатори в цей момент кидають клич, і з усіх боків до барикад мерщій спрямовуються дорослі чоловіки – може, шикуватися в ланцюг, тримаючись ліктями, може ще якось протистояти, я не знаю. Але самі хлопчики цього не розуміють, вони горді своєю місією – захисники, ну і нехай. Тому він мені розповідав про свою палицю, а я йому шанобливо посміхався у відповідь.



3.Провокатори
Десь через годину, яку ми стояли і грілися біля бочок поряд барикади, підійшли якісь люди, позаду мене, гукнули нас всіх і запитали – хто це приніс? На землі, кроках в трьох від нашої групи, лежала купа металевих болтів. Довгих, сантиметрів 10 кожен, з нагвинченою до середини гайкою. Хто це приніс і коли ми не знали. Ці люди, щось на зразок «старших», явно військових, попередили, щоб ми ці болти ні в якому разі не чіпали. Їх треба зібрати і віднести.
Тут тільки до мене дійшло – хтось підійшов, ззаду, тихо, поки ми грілися, і висипав із сумки на бруківку ці залізяки. З розрахунку, що хлопчаки побачать, потім розхапають як метальну зброю. Потім, мабуть, шпурнуть кілька разів у затягнутий в броню «Беркут» – ось тобі й привід, щоб втрутитися, «розганяти агресивно налаштовану молодь». Агресії серед «моїх» захисників не було ані краплі. Навпаки, вони скупчилися над цією купою метальних болтів і досить ошелешено на них дивилися. Воно й зрозуміло, коли тобі на інструктажі кажуть – остерігайтеся провокації – це одне, це просто слова дорослих. А коли ця сама провокація лежить собі на каменях, металом поблискуючи – це зовсім інше.
Я розстебнув на кишені замок, вийняв сумку-пакет. Підійшов і мовчки присів біля купи. І тут хлопці ожили, завозилися. Мене обступили з усіх сторін і відразу в кілька рук пересипали туди всі залізяки. Знову підійшов хтось із «старших» і забрав болти разом з моїм пакетом. А мене всередині просто розпирало від гордості. Чесно. Мій адже пакет. Зараз лежить десь там, либонь, як речовий доказ. І в моєму пакеті. Ну, чим не привід пишатися ?
Бочок було всього дві. Хлопчаків – набагато більше. І ще через півгодини я вирішив не займати собою зайвий простір – нехай гріються. Там, на Майдані перед сценою, я начебто ще одну бочку бачив – сходжу туди.
P.S. Коли через годину я хотів знову пройтися до тих же хлопців, мене вже не пропустили. Невелика групка молодих людей, вишикувавшись в рідкий ланцюжок, нікого більше до барикади не пропускала. Мабуть, після провокації «старші» зробили висновки – правильні. І дійсно, нема чого вештатися біля барикади всім кому попало. Я погоджено кивнув головою і повернув назад.



4.Люди
Бочок, як виявилося, було більше. Я не дуже добре орієнтувався на місцевості, тим більше – в нічний час. Але помітив на одній з вуличок, що йде уздовж будівлі профспілок, ще кілька багать. Там було навалено купою дерев᾽яний колоди і чушки – готове паливо. Стояло кілька бочок. Мало, всього штуки три, бажаючих погрітися було значно більше. Забігаючи вперед, скажу, що на наступну ніч я нарахував таких бочок уже більше, набагато більше. А поки бочки для обігріву в першу чергу йшли для захисників барикад, а вже те, що залишалося – на обігрів інших. Рядових, так сказати, учасників Майдану.
Біля бочок були споруджені імпровізовані стільчики, лавочки – просто поставлені вертикально фрагменти колод. І тут сидів найрізноманітніший народ. Біля однієї такої групи, тих самих, яких трохи пізніше незнайомий киянин буде годувати домашніми пельменями, я затримався. А затримався тому, що вони співали. Українські народні чи пісні української естради – все, аби слова були знайомі. До речі, з приводу слів. На жаль, в групі з 7-9 чоловік, які обступають бочку-пічку, слова українських народних знає не більше 2-3 чоловік, іноді взагалі тільки один. Інші лише підтягували приспів. Сумно. Тому, якщо ви зберетеся їхати на Майдан – порада. Нирніть в Інтернет, накопіюйте текстів різних пісень, зберіть їх в один документ. Пронумеруйте кожну пісню. А потім роздрукуйте, бажано в 5-6 примірниках. І носіть з собою. Якщо, гріючись вночі у бочки-пічки, всі навколишні почнуть співати, і все знову упреться в незнання слів – мовчки дістаньте свої заготовки-піснярі і роздайте по колу. Думаю, ці листочки на підпал ніхто не пустить. Навіть розходячись, будуть їх складати шанобливо поблизу – прийдуть інші люди, знайдуть і теж захочуть співати. Коли бачиш слова перед очима – справа йде веселіше.
Мені було простіше – в мене був планшет і підключення до Інтернет. Я по перших рядках пісні знаходив її текст в мережі і потім, стоячи в центрі Майдану, на холоді, біля бочки, в якій горять дрова, співав пісні разом з іншими, тримаючи планшет перед собою. Ну, а навіщо ще потрібні високі технології, вірно?
Але кожну годину, коли здалеку, з боку сцени, лунав гімн, ми всі розверталися в той бік, капюшони відкидалися назад, рука на серці – і співали разом з усіма. І було здорово бачити, як завмирав навколо весь Майдан, як люди стояли, повернувшись всі в одну сторону. І співали.




5.Колона
Вранці, рівно о 7 годині, хоч годинник по ньому перевіряй, до сцени Майдану вийшов Юрій Луценко. Зовсім не підвищуючи тону, звернувся до всіх присутніх – люди мимоволі подалися ближче. Сказав, що сьогодні у нас важке завдання, ми всі підемо блокувати Верховну Раду. Там стоїть «Беркут», і знадобиться, зрозуміло, громадянська мужність, щоб іти. Можливо, що і розганяти почнуть, і газ застосують. Але йти треба. Всі слухали мовчки. Потім без всякого підвищення голосу Луценко виголосив «Слава Україні » і ми всі дружно видихнули у відповідь – «Героям слава». А потім, навіть без секундної перерви – «Шикуйсь в колону». Важко передати, яке відчуття творилося в душі в цей момент. Напевно, саме так сприймали команди своїх командирів загони народного ополчення, коли до них виходив старший, звертався зі спокійними, переконаними словами, потім всі поверталися і йшли воювати. І старший йшов туди разом з ними, ні в чому своєїдолі від їхніх доль не відділяючи.
Коли проходили барикаду, що відділяла Майдан від вулиці (ні, не «мою» барикаду, іншу), там було відкрито невеликий простір, і ми всі через нього потроху просочувалися. А хлопці, що стояли в охороні, нас попереджали – відкрито тільки з цього боку, з того боку проходу немає. Якщо вас будуть гнати – біжіть саме сюди, туди не біжіть. Ось з таким напутніми словами ми і почали шикуватися в загальну колону.
Далі йшли монолітно. Не так як в армії, не стрункими рядами, кожен сам по собі, але всі разом. В одному місці дорогу перегородили два автобуси. Колона розбилася на два тоненьких струмочки і стала огинати автобуси по тротуарах. До автобусів стояли, притиснуті, кілька міліціонерів. Не тих, хто в синьому камуфляжі, просто молоді хлопці, теж у шоломах і бронежилетах. Кілька міцних чоловіків їх ніби як блокували, не даючи їм виконувати накази – «не пускати». Але й ті й інші при цьому посміхалися. Я, проходячи повз, глянула на наших активістів і на усміхнених «полонених», посміхнувся їм у відповідь, і на душі разом потеплішало. Пройшов мимо...
І опинився перед огорожею будівлі Верховної Ради. А по той бік огорожі стояв «Беркут». Той самий. І радісний настрій відразу згинув. Люди, минаючи автобуси, виходили на цей майданчик перед огорожею, але кучкувалися по перших порах подалі від неї. І справді, після всієї тієї кривавої вакханалії, яку влаштували ці в синіх комбінезонах, дивитися в їх бік було вкрай неприємно. Але ось одна з жінок – підійшла і торкнулася огорожі. Підійшов разом з нею і я. А потім підтягнулися всі інші. Багато нас, дуже багато. Хвилини через півтори між нами, огорожею і «Беркутом», який стояв біля самої стіни будівлі прогнали і побудували в два ланцюжки просту міліцію в касках і бронежилетах. Схоже, курсантів перших-других курсів. З «Беркутом» розмовляти абсолютно нікому не хотілося, а от з молодими хлопцями – майбутніми міліціонерами-курсантами – розмовляли всі. Щось їм говорили, сміючись, заспокоювали. Курсантам явно доводилося несолодко. Вони навіть у відповідь на жарти наші не реагували – стояли дивлячись перед собою, напружені, похмурі. Серед них, в точно такому ж чорному камуфляжі, були і офіцери – одного майора невисокого, я помітив через якийсь час. У цього командира на наші до нього звернення реакція була аналогічна – без посмішок, ніяк не реагуючи на привітання.
Втім, люди ставилися до міліціонерів цілком доброзичливо. Хором кілька разів поскандували «Міліція – з народом». Чого не скажеш про тих, що стояли позаду – «синіх», але й на їх частку – «Беркут – фашисти » – теж дісталося. І заслужено.






6. «Беркут»

І якщо вже про них зайшла мова – висловлю і своє судження. Так вийшло, що один з моїх близьких родичів мав судимість, і сидів в одній з українських колоній загального режиму. Так от розповідав він мені після повернення, що були в них в колонії «лазневі дні» (термін мій). На територію колонії заїжджали автобуси з «Беркутом». Відкривалися двері, і всі вони, затягнуті в камуфляж, в шоломах, в захисній амуніції, з кийками т.д., просто розсипалися по всьому табору і били всіх, хто попадеться під руку.
У режисера Інеси Селезньової є фільм з характерною назвою «Виховання жорстокості у жінок і собак». Про те, як можна зростити в собі звіра, потрапивши у відповідні обставини. Щось на кшталт такого виховання розроблено і в школі «Беркута». Набирають міцних, сміливих і, напевно, непоганих хлопців. Потім починають методично витравлювати з них все людське. Владі не потрібні хороші професійні бійці – їй потрібна зграя собак, у яких піна злоби капає з іклів і які бігтимуть куди треба, тільки дай відмашку рукою. У наших тюрмах і в наших колоніях сидять, в більшості своїй, глибоко нещасні люди. Життя пройшлася по них танком, по їх же власній дурості або в силу сформованих обставин. І ось туди періодично надсилають «Беркут», саме з цією метою – для «виховання жорстокості».
А в ніч на 30-е цей самий «Беркут» спустили (по іншому і не скажеш) на хлопчиків і дівчат, які організували Євромайдан. На тих, які годину тому співали з Русланою і танцювали на бруківці. Замість ув᾽язнених – на дітей киян. Не в тюремному таборі - на центральній площі столиці. Схоже, для їхнього нинішнього начальства особливої різниці між цими поняттями просто не існує.
А тому підтримую обома руками заяву наших опозиційних лідерів – спецпідрозділи «Беркут» мають бути повністю ліквідовані, з позбавленням всіх спеціальних і військових звань рядового і керівного складу. Не можна, щоб в країні були такі частини, яким що беззахисних ув᾽язнених на зоні бити, що студентів на площах – все єдино.

Олексій Кормуш,
учасник Євромайдану з Чернівців
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"