Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

На Буковині почалося розхитування соціально-політичної ситуації На Буковині почалося розхитування соціально-політичної ситуаціїПершими почали румуни разом з партією «Опозиційний блок». Лідери громадських організацій румунів разом з опоблоківцями 17 жовтня організували пікет проти закону України «Про освіту».

Ігор БУРКУТ, політолог:

ПРИВАБЛЮВАТИ, А НЕ ВІДШТОВХУВАТИ ПРИВАБЛЮВАТИ, А НЕ ВІДШТОВХУВАТИ
На четвертому році війни наші законодавці, нарешті, визнали Росію окупантом на Донбасі й проголосили мету нашої держави у цій війні: реінтеграцію окупованих територій. Але повернути їх до складу України дуже непросто, і не лише через спротив окупанта і різні хитрощі Мінських домовленостей. Необхідно, щоб населення окупованих районів Донецької і Луганської областей само хотіло жити в Україні, а не в Росії чи штучних "народних республіках". Для цього ж Україна має бути привабливою для мешканців сучасних ОРДЛО, а з цим існує багато проблем.

Ігор БУРКУТ, політолог:

ВІЙНА НЕ ЛИШЕ НА ФРОНТІ ВІЙНА НЕ ЛИШЕ НА ФРОНТІДнями українські правоохоронці затримали організовану злочинну групу, яка в інтересах противника здійснила в 2016-2017 рр. низку провокацій в різних областях України з метою збільшення напруги у відносинах нашої країни з Ізраїлем, Польщею та Угорщиною, а також залякування українських громадян терористичними актами. Її члени "відзначилися" минулого року навіть у Чернівцях, залишивши антисемітський напис на стіні синагоги.
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
пл. Центральна 7, ІІ поверх конференц зал ЧНТЕІ (Чернівецький національний торгівельно-економічний інститут) відбудеться круглий стіл на тему: «Корупція у повсякденному житті українців: За що даємо хабарі? Кому і чому?
Питання до розгляду та обговорення:
у Червоній залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбудеться презентація книги «Костянтин Томащук: повернення у славі в Чернівці».
АРТ– ІНФО ЦЕНТР «CZERNOWITZ - ЧЕРНІВЦІ» м. Чернівці, вул. Б. Хмельницького, 68 відбудеться БЛАГОДІЙНА АКЦІЯ «DANCE’N COFFEE PARTY”.




в Будинку естетики та дозвілля (вул. Шепетівська, 5) відбудеться Talk-лекторій у форматі 15х4.

Лектори
7 листопада о 19.00


Календар
«    Жовтень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 
Партнери

САВИНА ПРАВДА. У Чернівецькому академічному облмуздрамтеатрі імені О.Кобилянської відбулася прем’єра «Землі»

25-10-2013, 14:49 / Коментарів: 0
САВИНА ПРАВДА. У Чернівецькому академічному облмуздрамтеатрі імені О.Кобилянської відбулася прем’єра «Землі»Очікувана постановка «Землі» за повістю Ольги Кобилянської, перші покази якої відбулися 19-20 жовтня, довго не відпускає. Минає день, другий після прем’єри, а створені акторами Чернівецького театру образи продовжують бентежити уяву, збурювати все нові й нові думки. Ось же він – Сава! Нехай цього конкретного разу вже не на сцені, а десь поруч, у житті, навіть у жіночій подобі. Врешті, хіба стать має тут бодай якесь значення? Головне — те, як він чи вона позиціонують себе в цьому світі. А хто тоді ми? Івоніка, Марія, Анна, Рахіра, Михайло?

Універсальна історія - скрізь і для всіх

Заявлена на осінь 2013 року прем’єра інтригувала задовго до сценічного втілення. Іменем авторки літературної першооснови – сакральним для Буковини загалом і Чернівецького театру зокрема, відомим більшості дорослих мешканців краю сюжетом. Врешті, попереднім сценічним трактуванням цього матеріалу, давно оголошеним класичним і апріорі неперевершеним. Запрошеному режисеру-постановнику Мирославу Гринишину доводилося долати опір не тільки цієї «священної корови», як він жартома каже, але й змагатися з усталеною традицією сприйняття твору, навіть міфами. На підготовку нової версії старої історії знадобилося трохи більше двох місяців.

Складових успіху виявилося справді чимало. Але головний з них – у виставі присутня історія. Не з карколомно закрученим сюжетом, фантастичними спеціальними ефектами чи вигаданою сценаристами грою слів, сенсів і змістів. Тут немає складних монологів, хіба лише окремі репліки тягнуть на афоризми. Щось на кшталт «не земля для нас, а ми для неї». Натомість, як запевняють знавці творчості письменниці, у новій постановці є Кобилянська! Режисер шанобливо поставився до тексту повісті. І тому виграв. Життєва історія, просто й доступно розказана буковинкою, універсальна. Це історія батьків і дітей, кохання і ненависті, життя і смерті. Зрозуміла і близька кожному. Одягніть героїв «Землі» в набедрену пов'язку чи анорак, а не в стилізовані українські національні строї, перенесіть дійство за полярне коло чи в тропічні ліси, внутрішня сутність героїв від цього не зміниться. Бо любов до дітей чи батьків, стосунки між поколіннями і в родині, пошуки власного «я» і свого місця у світі, відповідальність за слова і вчинки однакові скрізь і для всіх.

Майже завжди тьмяно освітлена сцена – земля ж чорна; музичний супровід, у якому чуються тривожні нотки, – успіх композитора й диригента Володимира Шнайдера, створюють необхідне тло для сприйняття всього дійства. У повісті Кобилянської цю роль виконує ліс. Містичний, моторошний, наділений власним життям, заледве чи не окремий – на рівні з усіма іншими – герой повісті. Той самий ліс, у якому Михайла спіткає смерть від руки брата.

Сценограф і автор костюмів Андрій Романченко успішно вирішив цю задачу по-своєму. Трагічне тло, на якому події рухаються до кривавого фіналу, — сама земля. Леміш зазвичай відвалює такі великі та масні шматки чорнозему, що поглинають сонячне світло. І так оформлено сцену. Герої з’являються з її надр, промовляють звідти одне до одного. А ще є чотири похилих рухомих подіуми, на яких розгортається дійство. Масові сцени, у яких задіяно чи не всіх акторів театру, хореографічні етюди за участю артистів балету, котрих виводить сам балетмейстер-постановник Василь Гринюк, додають усьому дійству потрібного темпу і настрою.
Вистава компактна, динамічна, образна і символічна. Контрастно вибудувані режисером сцени швидко розвивають сюжет і наближають розв’язку. В одному місці у глядача навіть виникає питання: як героїня може так довго залишатися при надії, якщо між сценою кохання героїв й вагітністю за сюжетом минуло два роки? Залишається лише подумки посміхнутися і додумати за персонажів, що, можливо, крім першої, то була не єдина їх зустріч. Про те, що загальна тривалість вистави – три години, довідуєшся хіба що з програмки. Години сценічного дійства пролітають на одному диханні. Чи не єдина несподіванка для тих, хто полінувався уважно прочитати афішу чи зазирнути в програмку, — існування другої дії вистави. Настільки завершеною й цілісною виглядає перша.

Фатум, рок, прокляття?

Усе, що відбувається після антракту, — це та невідома історія Сави, що існує на рівні ледь не чорнових записів, про яку знали лише дослідники творчості Кобилянської. Водночас відомий більшості глядачів трагічний фінал протистояння братів, про яке йдеться у першій дії, створює несподіваний мелодраматичний ефект. Важко без щему сприймати мрії героїв Михайла чи Анни про щасливе спільне подружнє життя, наперед знаючи, що не судилося цим гарним людям бути разом, а їхнім сподіванням здійснитися. Здається, так легко все виправити: поговорити, не втратити слушну нагоду порозумітися, вчасно пробачити. Якби ж то й у житті все було так, як в мелодрамі. Заново пережити день, повернути втрачений час неможливо. Героїв уже затягнув чорторий пристрастей Сави. Тепер кожна його думка, слово чи вчинок обов’язково позначаться і на них. Але це якраз той випадок, коли знання фіналу тільки на користь. Те, що глядачеві точно відомо, чим закінчиться вся ця історія, додає їй трагізму. Це — фатум, рок, прокляття, попередня визначеність давньогрецьких трагедій.

У виставі є кілька сцен, які, можливо, не стосуються основної сюжетної лінії, проте саме вони додають необхідного настрою, що у підсумку сприяє цілісному сприйняттю всього дійства. Одна з них – лінія Парасі і Тодорики Жемчука. Вилучення з контексту вистави контрастної сцени їхнього весілля не позначиться на сюжеті, проте глядач, який не побачить гру акторів Люсьєни Шутко та Віктора Барановського в ній, однозначно програє. Каяття старої вдовиці (арт. Тамара Кільчицька), яка чула крики Михайла про допомогу й втекла, порада старого чоловіка (арт. Богдан Братко) матері Сави не клясти так тяжко убивцю, бо він бачив, що брати йшли до лісу разом — точкові емоційні акценти з цього ж ряду. Це лише кілька з багатьох ніби незначних штрихів, що пояснюють, чому в першій дії «Землі» глядачі частіше стримують сльози, а в другій — міцніше стискають кулаки і зціплюють зуби.
Уособленням фатуму, долі, прокляття – називайте як хочете — виступає Сава. Зірковий режисер казав правду, коли на передпрем’єрній прес-конференції зізнався: для нього «Земля» – це насамперед історія Сави. Щоправда, соціальну складову твору, на якій більше акцентували в минулому, Мирослав Гринишин пунктирно також зберіг. Куди ж без цього. Шлюби за розрахунком, боротьба за власність, вже від себе додав якісь антиклерикальні мотиви. Певно, тому, що модна нині демонстративна духовність теж не рятує. До слова, даремно на передпрем’єрному обговоренні від режисера вимагали точності й відповідності реаліям епохи, докоряючи ще неіснуючим на час написання повісті патефоном в руках його панського побережника Онуфрія Лопати, непоштивим з точки зору тогочасної моралі ставленням Григорія до представника влади тощо. Усе це, не позначаючись на мистецькій правдивості, лише нагадує глядачу про умовність місця і часу всього дійства. Адже передовсім йдеться про вічність. Тут радше варто відзначити цілісний образ ще одного люблячого батька, в даному випадку Рахіри, який кількома майстерними штрихами створив артист Андрій Піддубний. Але головний у виставі все одно Сава.

Остаточний діагноз

Складно однозначно сказати, хто чи що саме рухає вчинками молодшого сина Івоніки Федорчука. Вади батьківського виховання чи природна зіпсованість, вроджені садистичні нахили чи навіть психічне захворювання. Нервове сіпання і гримаси героя Олексія Надкерничного вказують і на таку можливість. З’ясувати, чиє це трактування образу — його власне чи режисерське — можна буде порівнявши з тим, як Саву грає Дмитро Леончик — ще один заявлений на його роль актор. А може, це, як вже доведено у наш час, лише надлишок дофаміну у мозку? Хімічної речовини, що забезпечує зв’язок між його клітинами і породжує відчуття неспокою і страху. Сава хоче все і одразу: і Рахіру, і землю. Це не завжди погано. Якби ще при цьому вміти реально співставити свої бажання зі своїми можливостями. Деякий час видається, що Сава перебуває під цілковитим впливом Рахіри (акторка Крістіна Зборлюкова). Зачаровано вдивляючись у гарне обличчя напівциганки, весь час хочеться зазирнути глибше, побачити, що за ним. Звідки у цій гарній голівці стільки байдужості й навіть ненависті до інших людей? Зрештою все стає на свої місця. Рахіра — теж жертва Сави. Вона лише жінка, яка готова на все заради щастя власного і своїх дітей. Інша річ, чи тривалим воно буде за чужий рахунок, на чужих сльозах.

Але точний діагноз і не потрібний. Сава не може опанувати своїх демонів, спрямувати їх у конструктивне русло. Про залізний стержень у Саві говорять герої вистави. Ану ж якби цю незламність та на добро. Або, принаймні, не помилитися з вибором справи життя. Який військовий з нього б вийшов. Він — найбільша жертва самого себе, пропаща сила. І тільки це має значення. Усі, хто перебуває в полі його впливу – через родинні зв’язки чи випадково, – так чи інакше залежні від нього. Тож яка різниця, чим цей вплив зумовлений. Головне тут, що Савині вчинки відображаються на долях усіх, хто з ним пов’язаний. Здається, ось лише щойно, щоб захистити власне кохання чи пам’ять про нього, Анна (артистка Марина Тимку) готова на вбивство. Але досить їй відійти вбік, вирватися з-під Савиної магії, як вона одразу заспокоюється, забуває свого Михайла. Анна, як і Рахіра, — звичайна людина. Такою й показує свою героїню актриса. І в цьому також криється велика правда життя. І тільки Сава не змінюється.

Правда одна, друга, єдина?

Чи може ця могутня внутрішня сила бути не руйнівною, а творчою? Однозначно, так. Головний доказ – Івоніка Федорчук (акторська робота Юрія Марчака). Це другий полюс всього сценічного дійства. Творче начало батька проти руйнівного синового. І саме ці персонажі гуртують навколо себе решту героїв. Івоніка – Марію, Михайла, Анну, Василя, Докію, Петра. Сава – Рахіру, Григорія, Маланку. Не землю Івоніка — тремтячими руками, згорблений зовні, але сталевий всередині — передає дітям, а свою життєву правду, мораль. І не землі чи грошей йому шкода, коли відмовляє дружині Марії в її єдиному за все життя проханні – наділити Саву землею. (Класичний образ люблячої дружини і матері – акторська робота Лариси Попенко). Івоніка однаково любить своїх синів. І загибель старшого від руки молодшого перетворює його серце на камінь. Але такою самою твердою є його воля. Він рятує Саву від людського суду — не дай, Боже, такого вибору жодним батькам — але віддати молодшому синові землю, значить відмовитися від того, що вважаєш правильним, у що віриш, на чому тримається це життя. Сила Івоніки і Сави однакова, ось лише знаки у неї різні.

Івоніка Федорчук не відмовляється від свого світу. Не розкаюється й Сава. Бо доля не кається. Обидві моделі поведінки мають право на існування. Але горе тим, хто трапився їм (чи їй – доцільності, революції, ідеї — виберіть за контекстом) на шляху. Сава — не абсолютне зло, він – двигун, зміна. Але без міцної, як у батька, основи – творчої, професійної, національної, етичної, людської – приречений на вічне безземелля, марнування життя, прокляття. Так історія однієї людини, родини виростає у виставі до історії людства. Бо Сава — не тільки важкий підліток, який грається іншими людьми і не бажає дорослішати. Це також Сталін чи Гітлер, або будь-який інший з тиранів минулого чи сучасності. Для того, хто бодай раз переступив межу, зауважте, неважливо з якої причини, вже без різниці — вбити єдиного брата чи приректи на смерть мільйони людей. І там, і там мотив однаковий. Сава живе не тільки за себе, але й ціною інших людей. У виставі через зіткнення двох світів — правди життя Івоніки й Сави — гине Михайло. У ширшій історичній перспективі це голодомор, ГУЛАГ, Голокост.

Земля, яка з гуркотом, космічним ревінням провалюється, осідає у фіналі – лише зайве нагадування про вічність окреслених Кобилянською проблем. А нова постановка «Землі» – це саме та якість, що засвідчує зрілість, професіоналізм творчого колективу і остаточно закріплює за чернівчанами місце у вищій театральній лізі країни. І це саме те дійство, за яке глядач цінує і любить театр.

Юрій ЧОРНЕЙ

Світлина - Віталії КОЗМЕНКО
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"