Новини
Колонка автора

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна» Ольга Кобевко: «Депутати – це не раби на фазенді Івана Мунтяна»Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко виступила на сесії з різкою критикою буковинської влади. Однаково дісталося як Фищуку, голові ОДА, так і Мунтянові, голові облради.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

Сміття політичне у Чернівцях Сміття політичне у ЧернівцяхПолітика в Україні – це велике і смердюче сміття. Воно одних виносить на вершини, інших кидає у політичну безодню. Ще недавно мер Львова Андрій Садовий вважався єдиним конкурентом Порошенкові на виборах президента України. І тут з’явилося сміття. Воно не тільки у Львові, а й по всій Україні похоронило рейтинги Садового і викинуло його на маргінал політики.

Ігор БУРКУТ, політолог:

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам'яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає "єдино вірним". А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва...
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
в сесійній залі Чернівецької міської ради за ініціативи Міського голови відбудуться громадські слухання з обговорення проекту міського бюджету.
в конференц-залі готелю «Буковина» за адресою: м.Чернівці, вул.Головна,141 відбудеться безкоштовний семінар-тренінг на тему «Без чого не може бути готель».
Реєстрація учасників проводиться до 04.12.2017 року.
Реєстрація та надання додаткової інформації по Програмі семінару здійснюються за телефоном +380661726756.
у Літературному целанівському центрі (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 51) відбудеться захід дитячого арт-видавництва «Чорні вівці», приурочений Дню святого Миколая та другій річниці «овечок».
У програмі:
21 грудня 0 18:30 в органному залі відбудеться святковий концерт В очікуванні Різдва.


Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Партнери

Падіння Імперії (сьогодні – «день ГКЧП»)

19-08-2013, 19:41 / Коментарів: 0
Падіння Імперії (сьогодні – «день ГКЧП»)Граждане СССР! Соотечественники!
Скажем "Нет!" губителям и захватчикам.
Положим предел нашему отступлению
на последнем рубеже сопротивления
З Маніфесту однодумців ГКЧП "Слово к народу"

Цього року 19 серпня припадає на понеділок – як і в 1991 році. Цей день особливий в історії колишнього СССР, саме 19 серпня 1991 року було створено ГКЧП – Государственний комітєт по чрєзвичайному положєнію, який проіснував усього три дні, але кардинально вплинув на долю однієї з двох тодішніх супердержав.

ГКЧП означає в перекладі на українську – Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС). Але ця абревіатура якось не прижилась, та й ГКЧП потихеньку забувається, витіснена іншими значимими подіями, яких було таки багатенько за останні два десятиліття. Однак в свій час це буквосполучення було відоме майже кожному громадянину колишнього «союзу», а згадка про спробу членів ГКЧП здійснити державний переворот в СССР навіть потрапила в Акт проголошення незалежності України. Переважна більшість молодих людей, які народились і виросли в Незалежній Україні не пам'ятає прізвищ членів ГКЧП і не до кінця усвідомлює значення того, що відбулося в понеділок 19 серпня рівно 22 роки тому. Хоча, те що мало місце в цей день, без перебільшення, вплинуло не лише на тих, хто тоді жив в СССР, але виявилося доленосним для їх дітей і внуків, мало величезне значення для всієї планети і породило тектонічні геополітичні зсуви, одним з наслідків яких була поява на політичній мапі світу держави Україна.
В 1991 році я працював у одній з середніх шкіл Павлограда, а друга половина серпня, як відомо, в навчальних закладах пора досить неспокійна – йде підготовка до нового навчального року. В той день, збираючись на роботу, як завжди, включив телевізор. Однак, замість програм, які мали йти згідно розкладу передач, по всіх каналах (тоді в Павлограді були доступними два чи три) передавали балет «Лєбєдіноє озєро». Населення СССР вже звикло: показують «Лєбєдіноє озєро» замість звичних програм – значить хтось помер з вищих керівників країни. Намагаючись вгадати, кого ж на цей раз «втратила партія і країна», збираюсь на роботу. В момент, коли перебуваю в ванній, «лєбєді припиняють свої танці на озері» і чується голос диктора, який оголошує всьому чесному народу «заявлєніє совецкого руководства». Сам зміст «заявлєнія» в той момент мене анітрохи не дивує – повідомляється про введення надзвичайного стану в «деяких місцевостях СССР», хоча самі місцевості конкретно не називаються. Про введення надзвичайного стану до цього вже досить багато говорили і писали і совєцькі засоби масової інформації, і «вражьї голоса» - радіостанції «Свобода», Бі-бі-сі, «Голос Америки» та інші, тому щось подібне люди очікували. Що виявилось неочікуваним, то це особа, яка підписала це «заявлєніє» – замість звичного вже «прєзідєнт Горбачов» несподівано пролунало «віце-прєзідєнт Янаєв». Залишки сну відлетіли відразу – та це ж військовий переворот! І де – в СССР! Ну і ну!
А диктор продовжує зачитувати інші документи, з яких стає ясно, що в Москві створено державний комітет з надзвичайного стану – ГКЧП (Государственний комітєт по чрєзвичайному положєнію) у складі восьми осіб, який очолив віце-президент. В нього ввійшли всі «силовики» - міністр оборони Дмітрій Язов, Олєг Бакланов (перший заступник Голови Ради оборони СССР), Владімір Крючков (керівник сумновідомого КГБ), Борис Пуго (Міністр внутрішніх справ СССР). В його склад ввійшли і Валєнтін Павлов — Прем'єр-міністр СССР, Васілій Стародубцев — Голова Селянської спілки СССР та Алєксандр Тізяков — Президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку. За винятком Стародубцева – фігури декоративної, всі інші контролюють переважну більшість важелів реальної влади – армія, міліція, КГБ, зв'язок, економіка. А на екрані телевізора з'являються «веселі картинки» - танкові колони входять в Москву.
В глибокій задумі йду на роботу. Директор і завучі принишкли і ведуть себе вичікувально – ніяких заяв про підтримку дій ГКЧП або про зміну звичного розпорядку роботи. На допомогу у впорядкуванні кабінету інформатики, в якому я працюю, приходять «шефи» – двоє працівників Павлоградського механічного заводу. Вони, як і я, знаходяться під враженням «заявлєнія совецкого руководства». Виявляється, що старший з них ще раніше написав заяву про вихід з КПСС, а молодший – з комсомолу. Особисто ж я зі своїх політичних переконань особливого секрету не робив. З цього приводу жартуємо – «зони», на яких буде проходити наша відсидка мають бути недалеко. Робочий день 19 серпня закінчується, а якоїсь ясності в ситуацію так і не внесено. Зрештою, куди подівся президент Горбачов, якого через стан його здоров'я (і що то за хвороба у нього?) замінив віце-президент Янаєв? Ввечері чекаємо на програму «Врємя».
Вона виходить як звичайно – рівно о 21 годині. Крім інформації, озвученої раніше, повідомляється, що в Москві Президент РСФСР Борис Єльцин очолив протести проти ГКЧП і введення надзвичайного стану. Протестувальники збираються біля «Білого дому» на багатотисячний мітинг, починається протистояння між ними і ГКЧП. Як виявилось пізніше, члени ГКЧП надіялись на підтримку з боку Єльцина і не заарештували його, віддавши своїм опонентам ініціативу. Показують прес-конференцію ГКЧП і вся країна бачить, як трусяться з переляку руки у «головного гекачепіста країни» Янаєва, як непереконливо пояснюють його колеги свої дії. Вони так і не змогли пояснити, що все ж сталося з президентом СССР Михайлом Горбачовим. Вже після провалу путчу ГКЧП його недолугі керівники розповідали, що просто не мали чіткого плану дій, звідси й певна розгубленість. Продемонстрована всьому світу і країні зокрема через канали телебачення вона послужила тому, що хитке положення заколотників ще більше погіршилось. В країні кількість тих, хто вирішив якось протидіяти ГКЧП після показаної прес-конференції значно збільшилась. Відповідно, значно поменшало тих, хто бажав виконувати накази ГКЧП.
Саме тому, навіть прийнявши з явним запізненням рішення на штурм 21 серпня «Білого дому», заколотники не змогли довести його до практичної реалізації. За півтори години до штурму Язову доповіли, що підрозділи Міністерства внутрішніх справ і КГБ не висунулись для атаки, тому напад на «Білий дім» спочатку перенесли, а потім і зовсім відмінили. З кожною годиною наростала підтримка дій протестувальників і розгубленість серед членів ГКЧП, які починали розуміти, що їх накази можуть і не виконати ті, кому вони адресовані, а покаранням за участь у заколоті може бути й смертна кара, яку відмінили вже після розпаду СССР. Все це приводить до того, що о 5 годині ранку 21 серпня Язов віддає наказ про виведення військ з Москви, а це означає – ГКЧП потерпів поразку. Відкриття сесії Вєрховного Совєта РСФСР і поява Горбачова, який виявляється просидів дні путчу на своїй дачі у Форосі, за його словами, під домашнім арештом, арешт членів ГКЧП були вже «контрольним пострілом» в цей совєцький варіант військової хунти.
Після провалу ГКЧП пішов парад проголошень незалежності колишніх союзних республік СССР. Місцеві компартійні верхівки в них вирішили триматися подалі від «різкого хлопця» Бориса Єльцина, який у дні путчу заявляв про те, що в майбутньому СССР має зрости керівна роль Росії, а після поразки ГКЧП підписав указ про заборону комуністичної партії. Доля членів ГКЧП на той момент була ще не відома, а поведінка місцевих комуністів в дні путчу була м'яко кажучи небездоганною. Боячись «розбору польотів», комуністи підтримали слабенькі в більшості своїй зародки місцевих національних еліт, які виступали за незалежність своїх республік. Була також визнана на міжнародному рівні незалежність прибалтійських держав – Латвії, Естонії і Литви, які наважились на такий крок ще до 19 серпня 1991 року. Зупинити цей процес з Москви було вже неможливо – всі союзні органи влади стали нелегітимними, тому що їх керівники брали участь в ГКЧП або його підтримали. Керівництво в союзних республіках повністю перейшло до республіканських органів влади. СССР, фактично, припинив існування, хоча, до його юридичної смерті залишалось ще кілька місяців.
Варто кілька слів сказати про причини путчу і створення ГКЧП. Після приходу до влади в 1985 році Михайла Горбачова, ним і його оточенням була проведена спроба економічної модернізації СССР. По своїй суті режим в Совєцькому Союзі був нічим іншим, як диктатурою партійного апарату КПСС. Зберегти своє панування партапарат міг лише консервуючи відносини в економіці і державі, які склались в період керівництва Нікіти Хрущова і закріпились при Лєоніду Брєжнєву. Таким чином, шлях до модернізації країни не міг пролягати інакше, ніж через послаблення партапарату і ліквідацію його всеохоплюючої керівної ролі. Намагаючись виконати це завдання, Михайло Горбачов змушений був піти на демократизацію життя в країні. Серед іншого, це вимагало перебудови відносин Москви і союзних республік. Почався так званий «новоогарьовський процес» - серія зустрічей Михайла Горбачова з представниками союзних республік в президентській резиденції Ново-Огарьово (неподалік Москви) протягом 1991 року з метою підписання нового союзного договору. Підписання договору планувалось на 20 серпня 1991 року, після чого мали бути реорганізовані органи влади «оновленого СССР». 29 липня Горбачов, Єльцин і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв обговорюють у Ново-Огарьово заміну Павлова, Крючкова, Язова та міністра внутрішніх справ Бориса Пуго більш ліберальними фігурами після підписання Союзного договору. Розмова записується КГБ і робиться надбанням кандидатів на звільнення – ГКЧП наполовину сформований, «призначена» й дата путчу – він має початися раніше дати підписання.
Після провалу спроби державного перевороту в СССР, який привів до розпаду країни, пройшло вже більше двох десятиліть. За цей час довелося почути багато розповідей про події тих днів, які не потрапили на телеекрани, на радіо чи в газети. Так мій колега (нажаль вже покійний) по Павлоградському механічному заводу, інженер-технолог, був направлений у відрядження в Москву саме 19 серпня 1991 року. Вийшовши з потяга і побачивши танки на вулицях, він відразу взяв квиток до Павлограда і майже негайно покинув негостинне місто, не виконавши свого завдання.
В конструкторському бюро у відділі головного технолога на цьому ж заводі працівники почали писати відозву з вимогою розпустити ГКЧП. Керівник цього КБ став вимагати припинити «неподобство» і обіцяв «здати в КГБ». Після поразки путчу цей же керівник виражав свою бурну радість: «Маладци демократи!», чим викликав певне пожвавлення в середовищі своїх підлеглих.
У Дніпропетровську затримали кількох людей, які розклеювали листівки проти ГКЧП і виписали повістки з вимогою з'явитись в КГБ 22 чи 23 серпня. Після того, як 21 серпня ГКЧП був арештований (Борис Пуго застрелився), в призначений час хлопці з'явились за вказаною адресою. Вони отримали масу задоволення від діалогу з КГБістом, який намагався переконати, що повістка – це просто якесь непорозуміння.
Мені розповідав офіцер-льотчик, який служив тоді в Озерному, Житомирської області, про те, як деякі гарячі голови пропонували летіти бомбити Кремль – ідея, однак, не отримала підтримки серед особового складу цієї військової частини. Відразу після поразки путчу ті, хто підтримував його на місцях кинулись замітати сліди – так у відділах міліції терміново замінювали телефонограми і листи керівництва з вимогою про підтримку ГКЧП якимись нейтральними документами з такими самими вихідними і вхідними номерами. Але страхи заколотників виявились сильно перебільшеними – головних фігурантів зрештою випустили по амністії, ще кількох – за станом здоров'я.
На щастя ця спроба перевороту виявилась не лише невдалою, але й відносно безкровною – в результаті нещасного випадку загинуло троє протестувальників. Жертв могло б бути значно більше, якби відбувся штурм московського «Білого дому», на який не наважився ГКЧП. Його опоненти виявились більш рішучими і в аналогічній ситуації наказали штурмувати цей будинок, у якому засіли противники Бориса Єльцина. Весь світ обійшли кадри розстрілу «Білого дому» з танкових гармат, а про «зачистку» Москви, коли «під шумок» «прихильники лібералізму і демократії» розстрілювали своїх опонентів писали тоді багато.
Ще один випадок відбувся на згадуваному мною Павлоградському механічному заводі після 24 серпня 1991 року. В цей день місцеві патріоти вивісили жовто-блакитний прапор над прохідною заводу. Починаючи оперативну нараду, його директор звернувся до свого заступника по режиму: «Там над проходной вісіт какая-то тряпка. Разобраться і доложіть». Через деякий час заступник повернувся і доповів: «Власть помєнялась, Віталій Міхайловіч», на що той відповів: «А – ну тогда харашо».
Приблизно в цей же час в тодішньому ДІІТі (Дніпропетровському інституті інженерів транспорту) відбулася ще одна знакова подія, про яку розповів його випускник Микола Андрійченко. На військовій кафедрі проходили заняття, в строю стояли студенти з двох спеціальностей – системотехніки і «мости та тунелі». Офіцер, який проводив заняття, дуже обурювався вголос з приводу недавніх подій в Києві. «Ну кому она нужна, ета нєзалєжность?» - незадоволено говорив він. Трохи подумавши, він подав команду: «Кто счітаєт, что Украінє нужна нєзалєжность – два шага впєрьод!» У відповідь на це, всі системотехніки відразу зробили два кроки вперед. Якусь мить провагавшись, так само вчинили й «мости і тунелі». Така реакція була явно несподіваною для того, хто віддавав команду – він знітився. Невдовзі з військової кафедри його звільнили.
Події серпня 1991 року, без перебільшення, змінили світову історію, а для нас, крім всього іншого, дали шанс збудувати свою державу. Парадокс, але вісімці членів ГКЧП діями вдалося те, чого не змогли зробити кілька поколінь борців за її незалежність. Однак, не можна сказати, що зусилля патріотів пропали марно – їх боротьба, в якій було багато жертв, створила передумови для остаточного розв'язання «українського питання». Те, що сталося в серпневі дні 22 роки тому, ще раз підтвердило тезу про неможливість необмежено довго утримувати владу за допомогою терору. Дійсно, комуністи фізично знищили чи посадили в табори практично всіх своїх активних противників, ліквідували всі зовнішні загрози своєму пануванню, але врешті-решт – так і не змогли зберегти своє панування.
Це треба пам'ятати і зараз, коли теперішні можновладці не гребують нічим, щоб увіковічнити милий їм стан речей – фальсифікації виборів, тюрми і побиття для своїх опонентів, відбирання майна та бізнесу. Щоб не робила ця влада, але розв'язка є неминучою. Приклад ГКЧП показує, що легковажно до питання про владу підходити не можна – найвищі високопосадовці тодішнього СССР так і не змогли досягти своєї мети. І це – маючи в своєму розпорядженні армію, міліцію, КГБ велику кількість прихильників і практично необмежені матеріальні ресурси. Більше того, їх дії прискорили розвал держави, яку вони так намагалися зберегти. З огляду на це, теперішні заклики виходити «на революцію», коли в Україні не лише відсутні організаційні структури для опору антинародній владі, відсутній якийсь видимий план дій, а й елементарно не зрозуміло – хто має прийти їй на заміну, виглядають як авантюра. А спроби «робити революцію» лише за допомогою радикальних закликів, маючи якийсь вплив лише на кілька десятків людей і не займаючись серйозною підготовчою організаційною роботою, дуже схожі на «випуск пари у свисток» і на намагання знешкодити найбільш активних противників режиму або на спробу використати людей «втемну». З владою гратись не можна - істина давно відома, вже краще гратись з вогнем, а владу потрібно брати! Головний висновок з подій серпня 1991 року все ж оптимістичний – антинародні режими врешті-решт падають, а імперії – руйнуються. Скільки б не противились цьому ті, хто є їхнім захисником.
Микола Осіпчук

Джерело
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"