роздрукувати цю сторінку Друк сторінки

 

 

     

    Менінгококова інфекція — гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, що проявляється у вигляді назофарингіту, гнійного менінгіту і сепсису та передається тільки від людини до людини.

    Джерелом інфекції є хвора людина і здорові носії. Най-більшу небезпеку зараження становлять особи з менінгококовим назофарингітом, за якого активність поширення інфекції триває 3-4 тижні. Вона вражає частіше осіб з хронічними запальними змінами у носоглотці. Механізм передачі — повітряно-крапельний. Збудник виділяється при кашлі, чханні, нежиті. Максимум захворювань припадає на лютий-квітень. Хворіють люди різного віку, найчастіше – діти до 10 років. Можуть спостерігатись як поодинокі випадки, так і епідемічні спалахи, що частіше виникають у дитячих колективах, гуртожитках та інших місцях тривалого перебування великої кількості людей.
    Інкубаційний період коливається від 2 до 10 днів.

    Різновиди хвороби та їх симптоми
    З клінічних форм найчастіше зустрічається менінгококовий назофарингіт. Початок захворювання зазвичай буває гострим. Хворі скаржаться на головний біль, закладення носа, нежить. Задня стінка носоглотки гіперемована, набрякла, лімфатичні вузли збільшені. Температура тіла може залишатися нормальною, але здебільшого підвищується до 38 °С і вище. Гарячка триває лише 1-3 дні. Жодних специфічних проявів менінгококовий назофарингіт не має.
    Менінгококцемія розпочинається раптово. Гарячка сягає 38-39°С. Одночасно виникають інші ознаки інтоксикації: загальна слабкість, біль голови і м’язів спини та кінцівок, спрага. За 4-6 год. з’являється шкірне висипання. Його елементи мають неправильну форму та різні розміри, частіше у вигляді зірочок. Висипань багато, переважно на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі.
    Дуже важкий перебіг має блискавичний варіант ме-нінгококцемії, що є результатом крововиливів у наднирники. Хвороба характеризується бурхливим початком: стрімко підвищується температура тіла, з’являються озноб, головний біль, блювання. Уже в перші години на шкірі та слизових оболонках з’являється висипання. Можливі носові, маткові та шлункові кровотечі. На кінцівках, а потім на тулубі виникають багряно-синюшні плями. Прогресує серцево-судинна недостатність (синюшність, ниткоподібний пульс, різка гіпотонія аж до колапсу). Розвивається інфекційно-токсичний шок. Хворі втрачають свідомість, з’являється рухове збудження, корчі.
    Менінгококовий менінгіт також розпочинається раптово: підвищується температура тіла, з’являється сильний головний біль та блювання без нудоти. У деяких хворих буває поліморфне висипання, спостерігаються помірні явища ринофарингіту, які швидко зникають, а також корчі, частіше у малих дітей. Типова поза хворого — лежить на боці з відкинутою назад головою і притиснутими до живота колінами. Обличчя червоне, у половини хворих довкола носових отворів, на губах, вушних раковинах спостерігається герпетичне висипання з крововиливами. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижений. Тони серця ослаблені, в легенях прослуховуються сухі, іноді вологі хрипи.
    При менінгококовому менінгоенцефаліті з перших днів хвороби можна спостерігати втрату свідомості, судоми, паралічі та парези. Може погіршуватися зір, слух, виникають дихальні та серцево-судинні розлади. Глибина втрати свідомості залежить від ступеня ураження мозку. Діагностика менінгококової інфекції базується на клінічних та епіде-міологічних даних.
    Для лабораторного підтвердження діагнозу вирішальне значення має виділення збудника з носоглотки, крові, елементів висипання.

    Лікування
    Хворі на менінгококову інфекцію підлягають негайній госпіталізації. При важких формах хвороби терапія набуває характеру невідкладної допомоги. Носіїв менінгокока, а подеколи й хворих на менінгококовий назофарингіт не госпіталізують, але вони підлягають ізоляції від колективу в домашніх умовах.
    При назофарингіті середньої важкості призначають антибіотики пеніцилінового ряду. Важливе значення надається лікуванню супутніх хвороб носо-глотки.
    Після одужання пацієнта можна допускати у колектив тільки після одноразового контрольного бактеріологічного дослідження слизу з носоглотки, забраного через 5 днів після виписки зі стаціонару чи клінічного одужання при лікуванні вдома у зв’язку з назофарингітом. У випадку локалізованої форми менінгококової інфекції подальше спостереження не проводиться.
    Диспансерний нагляд за особами, які перехворіли на зазначену хворобу, триває впродовж двох років. Його здійснює дільничний лікар при консультації невропатолога, психіатра, окуліста. Першого року обстеження роблять раз у 3 місяці, 2-го — раз у півроку.

    Профілактичні заходи
    Про кожен випадок ураження менінгококовою інфекцією обов’язково повідомляється санепідемстанція.
    При групових захворюваннях і в закритих колективах накладається 10-денний карантин та проводиться медичний огляд. В оточенні хворого проводять бактеріологічне обстеження усіх контактних осіб: дітей — двічі, дорослих — 1 раз. Дітям віком до 7 років з профілактичною метою вводять імуноглобулін. Виявлені носії та хворі на назофарингіт підлягають санації.
    В епідемічному осередку людей, які спілкувались, розосереджують, потім проводять провітрювання, кварцове опромінювання та ретельне вологе прибирання приміщень із використанням дезінфікуючих засобів. При спалахах хвороби колектив розпускається на 10-20 днів.

    Ірина Вострікова,
    зав. епідемвідділом міської СЕС



     

     

     


     

     

    закрити вiкно