Новини
Колонка автора

:

Не зрікаються в любові Не зрікаються в любовіНайтемніше перед світанком. А я знаю, що він почнеться ще в цьому десятилітті.

Петро КОБЕВКО, журналіст:

У селі Лашківка Кіцманського району відбуваються бойові дії з використанням вибухових предметів У селі Лашківка Кіцманського району відбуваються бойові дії з використанням вибухових предметівВійна між головою сільради Борисом Нечаєм, депутатами та підприємцями триває у Лашківці та Витилівці не один день і уже не перший рік. Бойові дії то загострюються, то стихають, але не зникають.
У ніч на 8 серпня Лашківському сільському голові спалили автомобіль «Мерседес-Віто».

Ігор БУРКУТ, політолог:

НАПЕРЕДОДНІ ВАЖЛИВИХ ЗМІН НАПЕРЕДОДНІ ВАЖЛИВИХ ЗМІНПутінські вибрики Заходу остаточно набридли, і він вдався до рішучих кроків. США запровадили нові санкції проти самого Путіна та всього його оточення. Їхнє майно і фінанси, що переховуються на Заході, можуть бути заарештовані, якщо власники не доведуть їхньої легальності. Велика Британія також запроваджує нову практику, яка дозволить конфісковувати нажите кримінальним шляхом майно іноземців. Час замислитися й українським олігархам.
Реклама
ЧАС у соцмережах

ОПИТУВАННЯ
Чи підримуєте ви АТО?
Так
Ні
Утримуюсь
Що, Де, Коли
22 серпня о 8.00
у Сокирянах вул. Шевченка, 2 (ресторанний комплекс "Зодіак") відбудеться засідання круглого столу присвяченого старту проекту «Створення вільного екологічно-спортивного громадського простору для розвитку людського потенціалу», який фінансується за кошти Канадського фонду місцевих ініціатив (CFLI) та впроваджується Сокирянською міською радою.
вул. Героїв Майдану, 176, (конференц-зала колишньої Шевченківської районної ради (ІІ поверх) відбудеться безкоштовний семінар.
На семінарі розглядатимуться новації податкового законодавства (податок на прибуток, ПДВ, ПДФО, ЄСВ, єдиний податок, рентна плата, тощо).
в приміщенні обласної державної адміністрації (301 каб., мала зала засідань) за участю керівництва обласної державної адміністрації відбудеться урочисте нагородження переможців учнівських олімпіад з базових дисциплін, конкурсів учнівської та студентської молоді, конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт всеукраїнського та міжнародного рівнів у 2016/2017 н.р.
в обласному центрі відбудеться низка заходів з нагоди 26-ї річниці незалежності України.
о 09.00 за участі керівництва облдержадміністрації, представників громадсько-політичних організацій, національно-культурних товариств, громадськості краю на Центральній площі відбудеться покладання квітів до пам’ятника Т. Шевченку та урочиста церемонія підняття Державного Прапора України.
Об 11.00 учасники заходів вшанують пам’ять загиблих Героїв Небесної Сотні та буковинських воїнів-учасників АТО, покладуть квіти до їх могил на Центральному кладовищі міста Чернівців.
О 13.00 в Літньому театрі Центрального парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка відбудуться урочисте зібрання та святковий концерт.
у фойє театру 2-го поверху відбудеться прес-конференція з нагоди ВІДКРИТТЯ 87-го ТЕАТРАЛЬНОГО СЕЗОНУ.
Йтиметься про наступні прем’єри, участь театру у фестивалях в Україні та Румунії та підготовку до XII фестивалю комедії «ЗОЛОТІ ОПЛЕСКИ БУКОВИНИ».


Календар
«    Серпень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 
Партнери

Музей Івана Миколайчука. Мрії чи реальні плани?

27-06-2013, 12:53 / Коментарів: 0
Музей Івана Миколайчука. Мрії чи реальні плани?Чортория, 15 червня
Не треба шукати країну парадоксів – ми в ній живемо. У країні, сповненій безліччю гострих політичних і соціальних проблем: від тотальної корупції й піратства до дитячої пиятики і злочинності. Водночас це країна свят, різноманітних фестивалів з найбільшим у Європі числом вихідних на рік. Але так уже склалося – і ніхто не хоче звертати з наїждженого шляху, всі до цього звикли й іншого не уявляють. А може, так і має бути: якщо для одних найвища радість – це особисте збагачення (заради чого й живуть), то для інших – це спілкування, карнавал, пісенна стихія. Друге не тільки завуальовує, відволікає від першого, а й дозволяє створити ілюзію благополуччя більшості, схильної до святкувань.

Але свята бувають різні. Скажімо, є свята, що, на щастя, відповідають первісному значенню слова — «святий, священний». Йдеться про дні народження наших світочів – видатних і шанованих українців. Свята без офіціозу, осяяні щирістю і любов’ю. Як те, про яке піде мова.
…15 червня Співоче поле в Чорториї Кіцманського району на Буковині було всіяне людьми в чудовому народному вбранні. По його периметру розташувались палатки з кожного села району (про що засвідчували написи), оздоблені рушниками й виробами народних майстрів, на столах – приготовлені господинями наїдки. У центрі – сцена, на якій впродовж чотирьох годин тривав підготовлений концерт професійних і аматорських колективів. Поле просторе – то в одному, то в другому гурті виграють музики, зринають імпровізовані пісні. Спів доноситься до рідної хати Івана Миколайчука – меморіального музею, до його погруддя на подвір’ї. Шанувальники його таланту святкують його 72-й день народження. Панує піднесення, звичне для місцевих мешканців і таке цілюще для тих, хто приїхав на гостини до Івана здалеку (а приїхало близько тридцяти осіб): ця аура фольклорно-етнографічної стихії дає сили й енергію. І наштовхує на думки, якими і хочеться поділитися. Насамперед про те, чи достатньою є наша пам’ять і шана.

Музей має бути повноцінним
На превеликий жаль, у Києві, де з 1961 по 1987 рік (тобто більше половини свого короткого життя) навчався і працював Іван Миколайчук, немає музею, йому присвяченого (добре, що є меморіальна дошка на кіностудії ім. О. Довженка). Про те, що такий музей потрібен, розмови в професійному середовищі ведуться вже більше десяти років. Говорили і про комплексний музей, який би увічнював пам’ять провідних діячів українського кіно: Івана Миколайчука, Сергія Параджанова, Леоніда Осику, Наталю Наум, Володимира Денисенка, Костянтина Степанкова, Борислава Брондукова, Леся Сердюка, Юрія Іллєнка, Миколу Мащенка. Навіть виходили з пропозиціями і до міської, і до державної влади, проте безрезультатно. Всі розуміють, що знайти відповідне приміщення у Києві, де все зайнято офісами й торговельно-розважальними центрами, шанси мізерні.

На щастя, земляки свого Івана шанують: у краєзнавчому музеї обласного центру є невелика експозиція, в Чернівцях є й вулиця його імені, й меморіальна дошка. І кінотеатр його імені. Щоправда, з кінотеатром наразі заковика. Відомо, у якому стані перебувають нинішні кінотеатри в Україні: ніхто не вкладає в них коштів, не прирівняли їх до установ культури, без дотацій вони занепали. Іноземні інвестори вкладають кошти в мультиплекси, де й показують своє кіно. Винятком кінотеатр імені Миколайчука не став, тому простора споруда нині не функціонує, хоча громадськість давно домагається, аби влада міста відремонтувала його і надала йому статусу культурно-мистецького центру (а не комерційного закладу), де би постійно показували ретроспективи фільмів Івана Миколайчука, де можна було б придбати на носіях його фільми, а також фільми й літературу про нього. Тобто довідатись якомога більше про улюбленого українського кінематографіста, який своє життя віддав наймасовішому з мистецтв і чия творчість мала світовий вимір. Крім того, там можна було б проводити прем’єри фільмів молодих кінематографістів, фестивалі молодого кіно, виставки, конференції, семінари, дискусії, присвячені сучасному і минулому українського кіно. Потреба у такому закладі давно назріла, і зробити повноцінним та насиченим його життя готові допомогти фахівці з Чернівців та Києва (доки є ті, хто творчість Миколайчука й узагалі історію українського кіно досліджує, адже за такого ставлення до нашого кіно як сьогодні, не виключено, що через десятиліття не тільки кіно знищать, а й ліквідують пам’ять про нього). Сподіваємось, що влада Чернівців за підтримки громадськості здійснить цей проект найближчим часом, тим більше, що голова облдержадміністрації М. Папієв публічно обіцяв це два роки тому Марії Євгеніївні Миколайчук.

А тепер про Чорторию. Сюди кияни приїжджають охоче – поминання Івана Васильовича зафіксував кінорежисер Василь Вітер у стрічці «Іван Миколайчук. Тризна», і на його ювілеї та дні народження. Це свого роду Мекка для людей, які усвідомлюють, ким був цей чоловік для України, для українського кіно. Він творив культурні основи нації в часи, несприятливі для української культури, як в житті, так і на екрані полонив своєю щирістю й самовідданістю, своєю харизмою.

Нині справедливо говорять про зміну поколінь. Тож настав час, коли пам’ять про Івана Миколайчука повинна передаватись і молодим. До його хати-музею приїжджає чимало відвідувачів. Штатним розписом же передбачена єдина одиниця (директор) на півставки. Чимало літ директором була Фрозина Василівна – старша сестра Івана, а нині її справу продовжує її син Михайло Грицюк. Він не скаржиться на брак грошей: підтримує порядок в хаті, аби відвідувачі були задоволені, кожного дня розповідає про Івана Миколайчука, про його батьків, родину, про історію села, про лебедів, які після смерті Івана кожної осені прилітають і мешкають на ставку в Чорториї. «Але, — каже він, — як пояснити школярам, хто такий Миколайчук, якщо вони ніколи не бачили його на екрані? От якби хоч на 20 хвилин фільм про нього, аби можна було показати його як доповнення до екскурсії…». А для того, щоб показати, потрібна переглядова зала. Хто бував там, той погодиться, що в хатині це зробити неможливо: вона маленька, і навіть важко уявити, як там вміщалась родина з десятьма діточками.
Інтер’єр хатини максимально наближений до автентичного, а стіни завішані фотографіями, на яких Іван в ролях та в житті. А скільки їх тут не вмістилося! Вікна маленькі, народу багато, роздивитися важко. Тож потрібна експозиційна зала, де б уся ця іконографія була вибудувана по періодах і її можна було б оглянути при доброму освітленні.

В експозиційній залі можна було б представити історію села, роду Миколайчуків. Окремо варто було б висвітлити міжнародні успіхи актора: у Лариси Кадочникової збереглися знімки, на яких зафіксоване їхнє перебування на МКФ в Мар-дель Плата у березні 1965 року, коли «Тіні забутих предків» справили справжній фурор; потрібно зафіксувати численні нагороди цього фільму, представити фото золотої медалі за фільм «Білиий птах з чорною ознакою», показати участь Миколайчука у фільмах «Всупереч усьому» (Югославія) та «Третя після сонця» (Болгарія) – сьогодні не є проблемою добути кадри з фільму і зробити якісні фото. В аматорській студії «Волинь» збереглися фото, на яких Іван з французькою кінорежисеркою Еліан Сабате у Луцьку, де вони 1984 року вибирали натуру для зйомок їхнього фільму «Катерина» (остаточна назва сценарію — «Острів сліз», якому, на жаль, не судилося відбутися). У цій експозиції варто відобразити, який вплив зробили фільми українського поетичного кіно на творчість Міклоша Янчо, Георгія Стоянова, Еміра Кустуриці.
Все це стимулюватиме популяризацію творчості Івана Миколайчука, увиразнить її значення для української і європейської культури, стимулюватиме подальші її дослідження.

На щастя, обійстя музею просторе, отож можливість збудувати приміщення для експозиційної та переглядової зал є. Постає проблема коштів. Можливо, це ілюзії, але я думаю, що кожен українець, який любить Івана Миколайчука і його фільми, готовий пожертвувати сто гривень на таку споруду. А коли вона буде завершена, імена грошедавців буде занесено в Книгу пошани, і всі охочі приїдуть до Чорториї на черговий ювілей (скажімо, на 75-річчя Івана Васильовича) сповнені гордості за власну причетність до увічнення його пам’яті.

Я переконана, що сказане – не порожні мрії, а цілком реальні плани. До речі, українці в еміграції саме так, не чекаючи на когось, а спільними зусиллями будували церкви, українські школи, музеї, інститути українських студій при університетах. Відкрити рахунок, на який би можна було перераховувати кошти, має ініціативна група в Чернівцях. Вона ж через ЗМІ й повідомить його громадськості.

Допоможіть кіномитцям, Іване Васильовичу!
Тут, у Чорториї, особливо чітко усвідомлюєш, чому саме Іван Миколайчук найповніше виразив душу і ментальність українця. Атмосфера згаданого свята зворушлива – тут немає фестивальної конкуренції, до того ж, його територію оголошено вільною від політики.

Але склалося так, що живодайні традиції самі по собі, а молоді кінематографісти – самі по собі. Вони варяться у власному, далеко не завжди здоровому соку. Сюди треба приїхати, аби оздоровитися морально і духовно. Особливо молодим кінематографістам, бо за 20 років занепаду галузі, витіснення з широкого вжитку українського кіно, безроздільного панування в Україні кіно чужинського відбулася дезорієнтація. Молоді, чим більше принижені безгрошів’ям і залежністю від чиновників, тим більше охоплені бажанням перемог на міжнародних кінофестивалях, не мають творчих ідей, а борсаються в якомусь нікчемному смітті. Й навіть особиста здібність їх не рятує, якщо втрачено зв’язок зі своєю нацією та її живими традиціями. Тут, у Чорториї, той зв’язок можна поновити. Сюди треба привозити на практику студентів кіноінституту, аби вони могли поспілкуватися з родиною Миколайчука та його земляками. Те спілкування буде святом, яке завжди з тобою.

Лариса БРЮХОВЕЦЬКА, головний редактор журналу «Кінотеатр»
спеціально для газети «Час»
Світлина Жан Мельничук
СХОЖІ НОВИНИ:
Додати коментар
Ім'я:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера
Введіть код: *
comments powered by Disqus
Loading...
© 2002 - 2013, всі права захищені. Використання (повне чи часткове) матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови розміщення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на chas.cv.uа в першому або другому абзаці, відкрите для індексування. Чернівецька газета "ЧАС"